Олександр Онопрієнко: Ми виходимо зі складу ДП «Волиньвугілля» та стаємо самостійною одиницею

Шахта №1 «Нововолинська» – у списку реструктуризації вугільних підприємств України і готується до закриття. Єдиний вихід, який допоможе зберегти підприємство і робочі місця, це – перехід до третьої групи. Як саме це відбуватиметься, і які перспективи чекають шахту, розповів директор Олександр Онопрієнко.

Нововолинськ сьогодні нагадує вулкан, який щоразу дає про себе знати новими проявами шахтарського невдоволення. Ще недавно гірники перекривали дороги і пікетували ВР та Уряд, а сьогодні готові до нових акцій протесту. Адже заборговані зарплати так і не виплачені, дотацій на 2015 рік не передбачено. Безперспективність шахтарського регіону лякає їх, але вони продовжують боротися. До закриття готується два підприємства – шахта №1 та шахта №9. Мені випала нагода зустрітися з директором першої копальні Олександром Онопрієнком. Після розмови з ним з’явилась надія, що найстаріша шахта Волині не збирається здавати своїх позицій. Олександр Васильович запевнив: робитиме все можливе і неможливе, щоб підприємство не тільки працювало, а й розвивалося. Про це повідомляє «Слово Волині».

Зазначу, що пана Онопрієнка знають як наполегливого, прямолінійного, вимогливого та відвертого очільника. Дехто навіть недолюблює його за ці якості, але саме вони допомагають йому досягати своєї мети. І завдяки йому підприємство, яке мало припинити свою діяльність у 2007 році, працює і досі.

– Для мене ця шахта стала рідною, – каже Олександр Васильович. – Як тільки переїхав із Донбасу на Волинь, пішов працювати начальником зміни на «першу» «Нововолинську». Згодом мене призначили заступником директора виробництва цього вугільного підприємства, а в 2004 році вже став його директором.

– Що спонукало переїхати з гірняцького краю на Волинь?

– Сімейні обставини. Та й дружина – волинянка. Народилася і виросла у Нововолинську. Познайомилися з нею у Дніпропетровському гірничому інституті, де обоє навчалися, згодом одружилися. Я народився у Сніжному. Починав свою кар’єру з учня електрослюсаря, з часом послужний список поповнювався новими посадами: від гірничого майстра, заступника начальника дільниці, начальника дільниці, заступника директора з виробництва, директора шахти №1 «Нововолинська» до генерального директора ДП «Волиньвугілля». У 38 років вже обіймав посаду директора ШУ «Ударник» ВО «Сніжне антрацит».

– Відомо, що у 2007 році шахту №1 «Нововолинська» планували закрити, але завдяки вашим зусиллям вдалося її зберегти. Сьогодні ситуація повторюється. Чи є шанс врятувати підприємство?

– Саме зараз цим і займаюсь. Враховуючи, що вугільна галузь залишилась без держпідтримки, а наша шахта входить до числа тих, які мають бути реструктуризовані, нам потрібно знаходити шляхи, за допомогою яких збережемо підприємство. При мудрому підході, вона може експлуатуватися не один рік. Візьмемо для прикладу шахту «Надія», яку також хотіли закрити. Її колектив, на чолі з директором Миколою Криштопою, не дозволив цього зробити, і сьогодні вона не тільки успішно працює, а й розширила поле діяльності – від сільського господарства до легкої промисловості. Для того, аби продовжити термін експлуатації «першої», потрібно перевести її у третю групу. Що це нам дасть? На реструктуризацію вугільних підприємств виділено 1 млрд. 800 млн. грн. У їх списку – шахта №1 «Нововолинська». У випадку переведення її у третю групу, ми щомісяця отримуватимемо 3,3 млн. грн., які підуть на оплату робіт, не пов’язаних із видобутком вугілля. Зокрема, оплата електроенергії, відкачування води, ревізія, наладки, також за ці кошти ми зможемо придбати насоси і обладнання, що пов’язане з обслуговуванням шахти, а ще виплатити заробітну плату працівникам, які виконують ці роботи. Але якщо паралельно видобуватимемо вугілля та фінансуватимемо людей, пов’язаних із видобутком та його транспортуванням, будемо працювати стільки, скільки вистачить запасів. Окрім того, ми виходимо зі складу ДП «Волиньвугілля» та стаємо самостійною одиницею. На сьогодні фонд оплати праці підприємства становить 4,7 млн. грн. Якщо видобуватимемо 5-6 тисяч тонн вугілля, це дає можливість заробити 5.6 млн. грн. Цих грошей вистачить для того, аби заплатити гірникам за роботу і реалізацію, а решта, як я говорив попередньо, буде оплачуватись з фонду реструктуризації.

– Якщо вдасться врятувати шахту, постає друге питання – реалізація вугілля…

– Потрібно шукати нові ринки збуту і реалізовувати «чорне золото» по школах, дитячих садочках. Слід врахувати, що наше вугілля якісне і калорійне, у порівнянні з вугіллям інших шахт, де висока зольність.

– А яка на сьогодні ситуація зі збутом?

– На складах лежить 3000 тонн і чекає на відправку, а 5000 тонн концентрату знаходиться на Червоноградській ЦЗФ, яка ось уже близько двох місяців не працює через відключення електроенергії.

– Чи збираєтесь скорочувати працівників?

– Скажімо так: будемо оптимізувати чисельність шахти шляхом запуску шахти №10 «Нововолинська». Люди, пов’язані з гірничими виробками, будуть переведені на новобудову, а ті, хто мають відношення до видобутку «чорного золота», залишаться на шахті. Сьогодні на підприємстві працює 700 чоловік, а має залишитись 500. Наголошу, що ставку робитиму на молодь. Її скорочення не торкнеться. Але це стосується тих, хто хоче і може працювати, а не ледарів та порушників дисципліни.

– Чи не збираєтесь запровадити метод Криштопи і розширити сфери діяльності?

– У планах є цей задум. Але сьогодні потрібно відстояти шахту.

– Ви постійно зайняті. Коли вдається знайти час для відпочинку, як його проводите?

– Люблю полювати та рибалити, а також мандрувати.

– Секрет успіху Олександра Онопрієнка…

– Знати, чого хочеш, і впевнено крокувати до успіху.