Оксана Гергель: «Мама думала, що я займаюсь танцями»
Найсильніша борчиня планети, мешканка Іванич Волинської області, розповіла з кого бере приклад у житті.
Інтерв’ю з 21-річною спортсменкою, чемпіонкою світу з вільної боротьби-2015 у ваговій категорії до 60 кілограмів Оксаною Гергель записав Роман Флішаровський для газети Волинь-Нова.
— Мама, безумовно, мама! — бадьоро й піднесено відповіла на моє запитання 21-річна спортсменка, чемпіонка світу з вільної боротьби-2015 у ваговій категорії до 60 кілограмів Оксана Гергель. — І хай не ображаються на мене рідненький татусь, дорогенький братик, мій кумир племінничок Нестор, тренер Іван Богданович Палій. Усіх їх я безмежно люблю і поважаю, але матуся для мене, як зараз кажуть, понад усе!
І не тільки тому, що дала мені найбільший материнський дар — життя. Вона для мене взірець у всьому — і як жінка, і як дружина, як подруга, господиня, як уболівальниця. На ній тримається вся наша сім’я, завдяки її жіночій мудрості у нашій родині панують спокій, повага і любов.
Як вона колись хотіла, щоб я навчилась гарно танцювати, навіть у гурток привела! Можливо, мріяла, що дочка колись стане першою балериною в Іваничах… А я тишком–нишком перейшла у секцію дзюдо, а потім — вільної боротьби.
Пригадую, сказала, що на вихідні будуть обласні змагання і мама підготувала мені українську сорочку і спідничку, віночок із кольоровими стрічками для виступу. А я її тоді ошелешила своїми словами: «Поклади мені спортивний костюм у сумку. Я їду в Луцьк на чемпіонат області».
Мені так хочеться попросити вибачення в мами за той день. Ми плакали обидві в ту хвилину. Але, здається, мама мене зрозуміла, особливо коли я повернулась додому з першою грамотою і медаллю. Ось бачиш, мамо, я і танцювати навчилась, і на чемпіонаті світу виборола «золото»!
На усі свої змагання я завжди беру з собою мамин дарунок — іконку Божої Матері, освячену у Почаєві. Так було і нинішнього року, коли я готувалась до світового борцівського форуму в американському Лас–Вегасі. Щоправда, змагання ці ледь не зірвались для мене. У мами стався інсульт, і я не могла залишити її в такому стані. Готова була пожертвувати тим, до чого так довго йшла у своїй кар’єрі. Але мама сказала, що це мій час настав, що шанс потрібно використати. І я поїхала за перемогою заради своєї неньки.
У Лас–Вегасі я знала, що не тільки мама, а й уся моя сім’я, мабуть, усі Іваничі, Волинь, Україна вболівають за нашу збірну. Я це відчувала щоразу, коли виходила на килим. А коли у фінальному поєдинку перемогла чемпіонку світу з Монголії Сухеглін Церенчимед і стояла на п’єдесталі пошани, то думала і про маму: як вона у цю мить радіє, але стримує свої емоції, адже їй не можна хвилюватись, переживати.
Майже увесь грудень я була на навчально–тренувальних зборах у складі збірної України в Індії. Дуже скучила за своїми рідними. На Різдво вся наша сім’я збереться за домашнім столом, знаю, що, окрім традиційних святкових страв, мама приготує український борщ із пампушками, холодець і голубці. Вона добре знає моє улюблене меню. А ще обов’язково розпитуватиме про здоров’я, про майбутні змагання, на яких розігруватимуться ліцензії на Олімпійські ігри-2016. Мама так мріє, щоб її донька влітку успішно виступила у Бразилії! І я зроблю все, щоб її мрію здійснити!
