Ніна Антонюк : “Це не просто вишивання – це робота всього мого життя”

Коли вона вперше взяла до рук голку та нитки, вона зрозуміла що це її.

Ніна принесла свої вироби на виставку присвячену звітному концерту аматорських колективів в селі Гряди з задоволенням, що її вишивки можуть милувати людське око.

1-го серпня 1948-го року у селі Кустичі Турійського району  народилася волинська вишивальниця Антонюк Ніна Федорівна. А у 1966 році переїхала у село Гряди Іваничівського району де проживає до сьогодні.

– З якого часу ви вишиваєте?

-Скільки себе пам’ятаю! Хоч з часом почалися проблеми з лівим оком але я все таки не полишаю своєї улюбленої справи. Просто не уявляю себе сидячи перед телевізором в бездіяльності.

– Хто привив вам любов до вишивки?

-З малку любила дивитися як мама (Надія Климівна) вишиває. Завжди мусила теж всунути туди свої рученята. Було дуже цікаво дивитися як мама все робить вправно та швидко. Мені захотілося бути схожою на маму і теж вміти вишивати. Я попросила маму про допомогу і вона мене навчила. Саме вона змусила мене полюбити цю справу і вона стала справою всього мого життя.

– Ви вишиваєте тільки хрестиком?

-Будучи ще незаміжньою я вишивала тільки хрестиком, а вже вийшовши заміж з часом навчилася вишивати гладдю. Було не просто але цього дуже хотіла. Спочатку нічого не вдавалося. Купувала різні картинки, відкритки з яких вчилася вишивати, а вже  з часом я все таки досягла бажаного результату.

– Скільки всього виробів за все життя ви вишили?

-Вишила близько 1000 рушників. Безліч хустинок, картин, подушок, скатертин, сорочок та ікон. Вже з билася з рахунку так, як дуже багато вишиваю.

– Вишиваєте ви тільки для себе чи на продаж?

-Вишиваю в своє задоволення. Але так як пенсії не вистачає то я виконую роботи на замовлення. Мої роботи знайшли собі місце в церквах та храмах по всьому світу. Їздили на виставки та конкурси. Багато моїх виробів знаходяться в Америці, Німеччині, Франції, Польщі та Росії.

– А діти чи внуки пішли вашим шляхом?

-Всього маю 6 дітей та 11 внуків. Але лише двоє син Олександр та внучка Анастасія вирішили займатися цією справою. Олександр почав вишивати так як дуже хотів попасти на конкурс вишивок у Луцьку. У 10 років йому це вдалося. Він вишив свою першу роботу – це була маленька подушечка яка все таки потрапила на конкурс. Анастасія ж вподобала вишивання бісером і робить це для свого задоволення. Дуже хочеться щоб усі діти та внуки ходили в моїх вишитих сорочках.

Можна додати те що Ніна Федорівна не збирається залишати своєї улюбленої справи і буде продовжувати займатися нею й надалі.

Творчих успіхів і натхнення вам Ніно Федорівно!