Андрій Шарко: «У мене особисто немає заслуг. усі заслуги – моїх побратимів і моєї «подруги» Діни»
Так каже про службу в зоні АТО наш земляк Андрій Шарко, який нещодавно перебував у відпустці.
Ми так звикли, що є у нас святкові дні, до яких готуємося і яких чекаємо. А тому важко повірити, що справжнім святом стає день, коли повертаєшся до рідної домівки, до найдорожчих людей просто з лінії вогню, звідти, де виють снаряди, де смертю дихає навіть тиша. Саме таке відчуття нещодавно пережив і Андрій Шарко, який із зони АТО приїжджав у відпустку до рідного міста. Тут він 22 лютого 1985 року побачив світ, навчався у школі №3, – повідомляє Місто вечірнє.
Як і всі ровесники, був романтичним та непосидючими одночасно, плекав мрії і шукав цікавих пригод. Потім вступив до Східноєвропейського національного університету на факультет соціальної педагогіки. Але повістка з військкомату, яку отримав влітку 2015 року, перервала всі плани. Андрій поїхав на схід України захищати майбутнє своєї держави.
Широкіне, Авдіївка, Мар’їнка, Маріуполь – ось далеко не повний перелік східноукраїнських міст, де довелося Андрієві пройти хрещення вогнем. Так, спочатку було страшно, і молодий чоловік зізнається у цьому відверто. А тепер це уже звичні бойові будні, частина повсякденного життя, поза яким вже важко себе уявити. Мабуть, саме цим Андрій і мотивує свій вибір залишитися у війську.
Яке ж воно насправді бойове життя наших захисників на сході? Кожен сприймає його по-своєму, але об’єднує одне: за плечима в українських воїнів не депутати, не можновладці, не чиновники, а рідні батьки, кохані дружини, любі діти, вірні друзі та хороші знайомі. Це їх, найдорожчих, потрібно захистити, а не чиїсь там політичні амбіції та меркантильні інтереси. Андрій Шарко – командир вогневого взводу, заступник командира підрозділу з морально-психологічного забезпечення. У нього досить непрості обов’язки: підтримати солдата морально, допомогти йому в бойовій ситуації зберегти психологічну рівновагу.
-Я намагаюся зробити все, що від мене залежить, аби наш український воїн і на війні бачив та сприймав життя гарним. Організовую екскурсії, зустрічі з місцевими видатними людьми. Так побували ми на екскурсії в монастирі, співпрацювали з однією місцевою школою, побували в гостях у донецьких «афганців». Це все мало неабиякий позитивний вплив на наших воїнів, адже переважно психологічної підтримки потребують молоді воїни, у яких, як кажуть в народі, ще й вуса толком не виросли, – посміхається Андрій. – Скажу відверто, що я особисто проти, аби воювали такі молоді хлопці – 18-19 років. Звичайно, ніхто не повинен воювати, але якщо це потрібно, нехай все-таки воюють старші. Проте це моя особиста позиція.
У Андрія на фронті є віддушина – це його «бойова подруга» східноєвропейська вівчарка Діна. Андрій купив її у лікарів під час служби в Маріуполі. Нині Діна – активна помічниця свого господаря і його бойових побратимів. Собака – надійний охоронець, відчуває небезпеку і попереджає господаря. Вже не раз так траплялося, що вівчарка рятувала солдатам життя. Отож нагородами, які отримав під час служби Андрій Шарко, він ділиться із своєю улюбленицею. А заслуг таки чимало. Це і нагрудний знак від міністра оборони Степана Полторака, і подяка від Президента України до Дня захисника Вітчизни, і грамоти за відмінну службу, і медаль «За оборону Маріуполя». Але Андрій каже:
-У мене особисто немає заслуг. Усі заслуги – моїх побратимів і моєї собаки.
За ініціативою Андрія і його мами Олени Шарко, яка керує театром «Відродження», організовується акція «Єднаймося». Мета акції – ознайомити жителів сходу з культурою Західної України, з її театральними і фольклорними традиціями. Координатором акції виступила спілка ветеранів АТО, зокрема секретар Андрій Петровський. Значну підтримку акції надали Володимир-Волинська міська рада, ГО «Об’єднання «Активіст», підприємець Олег Борбелюк, заступник голови районної ради Алла Мельник.
