Ті, хто рятує життя: будні нововолинських хірургів

Хірургія є одним із найдавніших напрямків медичної науки. Цю галузь можна сміливо назвати також однією з найскладніших, адже у лікарів немає вихідних, і навіть у неробочий час вони продовжують допомагати людям. У хірургів немає Нового року, Зелених свят чи Першого вересня – допомога пацієнту може знадобитися будь-коли, тому лікар завжди напоготові.

У хірургічному відділенні Нововолинської міської центральної лікарні по декілька разів за день проводять операції. Як працюють лікарі хірургічного відділення Нововолинської центральної міської лікарні, кореспонденту інтернет-видання «БУГ» розповів завідувач хірургічним відділенням Ігор Винницький.

Робочий день хірургічного відділення розпочинається о дев’ятій ранку, а для завідуючого відділенням та старшої медсестри – з восьмої години ранку. Загалом у лікарні працює 11 лікарів та 14 медсестер. «3 медсестри мобілізовані в АТО. Зараз вони у Володимирі-Волинському, бо 51–шу бригаду розформовують, але коли хлопці були на сході, то й наші медсестри працювали в зоні АТО, за 20 кілометрів від Донецька», – розповідає старша медсестра Алла Троцюк.

У хірургічному відділенні Нововолинської центральної міської лікарні 11 палат, які розраховані на 40 хворих, в тому числі є й 5 дитячих ліжок. Палати є одно-, дво-, п’яти- та шестимісні. За станом на 30 жовтня відділення переповнене, лікується 46 пацієнтів, але у відділенні передбачили вісім запасних ліжок. Хворих до операції підготовлюють чергові медсестри. Операції проводять в операційних, яких у лікарні загалом 4. Хірурги проводять планові те термінові операції: планові по понеділках, вівторках та четвергах, термінові – незалежно від дня, дати, чи часу доби.

Моє перебування у лікарні випало на операційний день – четвер, 30 жовтня.

О 9-ій годині ранку розпочинається п’ятихвилинка: в ординаторській збираються лікарі-хірурги, завідувач відділення Ігор Винницький, старша медсестра, середній та молодший медперсонал.

Старша медсестра дає настанови медсестрам: нагадує, що сьогодні операційний день, про уважність під час роботи з наркотичними речовинами, та планове прибирання території.

Після цього завідувач відділенням відпускає молодший медичний персонал до роботи,  а медсестри, що чергували вночі, звітують завідувачу про стан кожного хворого у відділенні: чи спав пацієнт, чи нормальний тиск, температура тощо. 

Лікар уточнює деякі моменти про надходження нових хворих, про те, чи зроблені необхідні аналізи, та чи підготовлені хворі до планових операцій. Медсестри розповідають про результати. Потім Ігор Винницький звертається до лікарів хірургів щоб уточнити, чи є пацієнти на виписку. Після цього уточнюють заплановане обстеження хворим, які вже лікуються у відділенні. Підсумовуючи, завідувач відділенням каже подати пацієнтку в операційну на 9:40.

П’ятихвилинка закінчена.

Медсестри займають робочі місця, лікарі ідуть на обхід своїх пацієнтів, роблять їм перев’язки. Тим часом, старша медсестра Алла Троцюк відносить у відділ статистики листок руху хворих та ліжкового фонду, який заповнюють кожного дня. У листку вказують, скільки хворих перебуває на наразі  у відділенні, скільки виписується сьогодні.

Повертаючись зі старшою медсестрою в ординаторську, дорогою заходимо у перев’язувальний кабінет.

Там саме Ігор Винницький здійснював перев’язку хворого, який прооперований з приводу грижі: виймають спеціальну дренажну трубочку, та змазують післяопераційну рану «Бетадином» – спеціальним дезинфікуючим розчином. Після цього хворому накладають стерильну пов’язку на рану та проводять до палати. Старша медсестра веде мене в палату, де лежать інші пацієнти, які прооперовані з приводу гриж. Вони задоволені, усміхаються, кажуть, що скоро виписка.

«Люди тут в лікарні хороші, подяка велика лікарям, бо якби не вони, то ми повмирали б тут», – кажуть хворі. Видно, що до них тут ставляться добре. Дорогою до ординаторської заходимо і в інші палати: хворі на диво веселі, кажуть, що почуваються добре.

Взагалі, лікуються люди з різними захворюваннями: тут і внутрішні кровотечі, і діти з опіками, і навіть чоловік з ножовими пораненням живота.

Тим часом, наближається година, на яку призначено операцію. «В хірургії операції діляться на два види: термінові і планові. Операція, яку ми зараз будемо проводити, – термінова», – розповідає завідувач хірургічним відділенням, член Європейської асоціації ендоскопічних хірургів Ігор Винницький. Хірург розповідає, що зазвичай люди, якщо знають, що мають камені в жовчному міхурі, звертаються, щоб їх прооперували. Але в цьому випадку операція термінова – пацієнтка поступила минулої доби з приступом сильного болю  в животі, і відтоді їй через кожні 4-6 годин кололи знеболювальні препарати. Оскільки біль не минав, операцію здійснюють в терміновому порядку.

Разом з медсестрами повертаюся в палату, де лежить пацієнтка, яку зараз оперуватимуть. Медсестри заздалегідь підготували хвору до операції, перекладають її на каталку, і везуть ліфтом із 6-ого поверху на перший, в операційну №3.

Пацієнтка постійно скаржиться на біль. У неї гострий калькульозний холецистит, тобто каміння у жовчному міхурі. Попередньо хворій робили УЗД, що підтвердило діагноз.

Отже, ми на першому поверсі, готуємося іти в операційну. Старша операційна сестра підготувала для мене одноразові стерильний халат, шапочку, бахіли. Лікарі ж переодягаються у повністю стерильний одяг, миють руки, сушать та обробляють спеціальним розчином, що забезпечує стерильність.

Лише після цього заходимо в операційну, де операційна медсестра одягає стерильні одноразові халати та рукавички. Операцію буде робити завідувач хірургічного відділення Ігор Винницький, асистент Богдан Арсенік.

До початку роботи власне хірургів над пацієнткою чаклує команда, що забезпечує анестезію: лікар-анестезіолог та дві медсестри-анестезистки.

Коли хвору підключено до всіх апаратів забезпечення життєдіяльності та починає діяти анестезія, лікарі-хірурги обробляють живіт пацієнтки «Бетадином», вкривають пацієнтку стерильною білизною так, щоб було видно лише операційне поле, і хірург береться до роботи.

Під час операції в операційній знаходиться дві бригади: хірургічна та анестезійна. Анестезіологи відповідають за життєзабезпечення під час операції: пацієнтка під’єднана  до апаратів життєзабезпечення, які вимірюють пульс, тиск, рівень кисню та вуглекислого газу в крові.

Анестезіолог вводить анестезію, одночасно вона подається і у газоподібному стані через дихальну трубку. Таке поєднання видів анестезії забезпечує медикаментозний сон. Також пацієнтці вводять релаксанти, інтубують трахею та переводять її на штучну вентиляцію легень. Періодично анестезиста доколює хворій спеціальні речовини.

«Це – курари. Такою «отрутою» індіанці мазали стріли, коли полювали на бізонів, а ми тепер лікуємо людей»,- усміхається анестезіолог з 37-річним стажем, кандидат медичних наук Андрій Ілько. Він пояснює, що введення цих речовин необхідне для розслаблення м’язів, щоб у пацієнтки не було болю коли працюють хірурги. Таким чином, у пацієнтки на операційному столі не працює жоден м’яз, окрім серця.

Лікарі-хірурги роблять у черевній порожнині перший отвір, через який вводять у СО₂ (вуглекислий газ) для створення певного тиску, щоб утворився робочий простір для введення камери.

Тоді в черевній порожнині роблять ще два додаткові міні-розрізи для введення троакарів – спеціальних трубочок, через які потім вводять камеру та  інструменти. Камера під’єднана до екрану, за допомогою якого лікарі бачать усі маніпуляції, які вони проводять у черевній порожнині.

Наступним етапом є виділення жовчного міхура. «Найдовшим, найвідповідальнішим і найважчим етапом операції є знаходження жовчної протоки та артерії, та накладання на них кліпс – лише після цього можна видаляти жовчний міхур»,- розповідає Ігор Винницький. Якщо міхур не запалений, то знайти протоку легше, але  сьогоднішній операції був саме складний випадок. Лікарі знаходять протоку та артерію, накладають на них титанові кліпси, між ними перерізають артерію та протоку. Якщо неякісно зафіксувати протоку чи артерію, то наслідки можуть бути дуже серйозними: жовч потрапить в черевну порожнину, або розпочнеться велика кровотеча.

Зафіксувавши протоку та артерію кліпсами, починають відділяти жовчний міхур від печінки за допомогою спеціального L-подібного гачка товщиною 1 міліметр, який вводять через один з троакарів.

Використовуючи міні-розряди електричного струму проводять від’єднання пропалювання – L-гачок таким чином  перерізає стінки, відділяючи жовчний міхур, і при цьому немає кровотечі.

Цей процес називається коагуляція. Після повного відділення жовчного міхура його виймають через міні-розріз. Тоді рани промивають фізрозчином, відсмоктують його, і зашивають рани.

Тут процес недовгий: за 10-15 хвилин міні-розрізи зашиті, операція закінчена. 

На годиннику 11:50.

Після закінчення операції хвору перевозять у реанімацію, де вона буде відходити від анестезії до повного відновлення свідомості та м’язової діяльності.

Після відключення від апарата штучного дихання, трубку, яка вставлена  в трахею, під’єднують до спеціального мішка, за допомогою якого пацієнтка дихатиме дорогою з операційної в реанімацію.

Лікарі виходять з операційної операційну та переодягаються, одягають зверху халати. Операцію закінчено, тому можна повертатися у хірургічне відділення. Завідувач відділенням йде на консультації у реанімацію, де лежать важкі хворі з хірургії, я тим часом разом з лікарем-інтерном Богданом Арсеніком підіймаюся у хірургічне відділення. «Такі операції проводимо часто. Вони є складними в плані навичок, бо це не стандартна відкрита операція. Щоб мати такі навички треба зробити мінімум 50 операцій. Ця операція була трохи складна, бо жовчний міхур інфільтрований, з величезними каменями всередині», – розповідає лікар-інтерн, який асистував на операції.  Раніше такі операції були дуже травматичними – хірурги робили великий розріз, десь до 20 сантиметрів. З лапароскопічним апаратом таких розрізів робити не треба. Апарат функціонує у Нововолинській ЦМЛ з 2008 року.

Повернувшись в ординаторську, лікар сідає писати протокол операції у двох екземплярах: один екземпляр потрапить в історію хвороби, інший в операційному журналі, де записують усі операції. Вказують назву операції, хто робив, вказують операційну медсестру, тип анестезії та детальний хід операції.

Тим часом у відділення привозять нового пацієнта. Його оформляє чергова медсестра: виписує направлення на аналізи та реєструє у відповідних журналах, після чого лікар з хірургічного відділення іде оглядати пацієнта.

На часі наступна операція – з видалення пупкової грижі. Порівняно з минулою вона дещо простіша, тут не потрібний загальний наркоз, лише місцевий. Коли ми заходимо в операційну (попередньо пройшовши всі етапи, що й перед першою операцією, пацієнт вже лежить на операційному столі).

Анестезіологи на цій операції не присутні. Лікар просить хворого казати, якщо буде боляче, пацієнт протягом всієї операції знаходиться при свідомості,  іноді каже, що «на секундочку заболіло».

Лікарі працюють дуже оперативно – за 50 хвилин операція завершена, та розріз зашитий.

Порівняно з попередньою операцією ця, здається, пролітає за мить, тут зовсім інша специфіка роботи хірургів: вони робили відкритий розріз, через який видаляли грижу.

Лікарі дякують медсестрам, які допомагали на операції, та йдуть переодягатися після операції, щоб знову повернутися до хворих у хірургічне відділення.

На сьогодні було заплановано дві операції, але є й дні, коли лікарі виконують їх по 6 чи навіть більше.

Прощаюся з завідувачем відділення, адже у нього попереду ще багато роботи: Ігор Винницький має 5-6 консультацій в інших відділеннях, та заповнення і перевірка великої кількості медичної документації, а також повторний огляд хворих, які після операцій лежать у реанімаційному відділенні – там найважчі випадки, за ними необхідний максимальний детальний догляд, щоб вчасно зреагувати на зміну стану. І хоч робочий день завідувача відділенням офіційно триває до 15:22, фактично робота завжди закінчується набагато пізніше. І навіть у вихідні дні обов’язково Ігор Винницький приходить на роботу, щоб перевірити стан хворих у відділенні.

Василина БОРУЦЬКА

32, 45, 50, 51, 52