<

Московський патріархат воєнного стану: що далі

Цей запис опубліковано більш як рік тому
14:23 | 19.04.2022 / Статті / , /
Перегляди
1447
/ Коментарі відсутні

Авторитетні богослови одностайні, що 24-го лютого 2022 року стало своєрідною «точкою неповернення» в контексті релігійної ситуації і наслідки російсько-української війни для українських релігійних структур  матимуть ще більше значення, аніж надання Томосу про автокефалію Православній Церкві України Вселенським патріархом Варфоломієм. 

Відкритий напад росії на Україну вносить суттєві зміни і в церковне життя нашої держави, повідомляють на сайті Володимир район.

Зрештою, слід зазначити, що релігійний фактор, як одну із ключових передумов так званої «спецоперації», 22 лютого окреслив у своїй промові диктатор путін, зазначивши, що «на українє гатовят расправу над украинскай праваславнай церкавью масковкава патріархата». 

Виходить: все, що роками заперечувало священноначалля УПЦ МП (достовірна назва згідно з нормами канонічного права – РПЦвУ), керівник «братньої» для них держави визнав одним реченням, назвавши їхню структуру з чіткою вказівкою її канонічної та адміністративної приналежності до Московського патріархату. 

Для чого ж тоді було оскаржувати в скандальновідомому проросійському Окружному адміністративному суді міста Києва експертний висновок Мінкульту, яким усі релігійні організації так званої «УПЦ» чітко визнавалися такими, що зобов’язані виконати вимоги частин 7 та 8 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» – вказати у своїй назві приналежність до держави-агресора?

Після 24 лютого у середовищі РПЦвУ почалися незворотні процеси. Хоча більшість із них поки тільки на словах та папері, своєрідний рубікон уже перейдено. 

Стає усе більше зрозуміло, що як раніше ця структура не зможе існувати, особливо, маючи стільки «неоднозначних» представників.

Аби не піднімати релігійних питань в умовах воєнного стану, законодавець не вносив положень щодо можливостей заборони чи примусового розпуску релігійних організацій у судовому порядку в нещодавно прийняті Верховною Радою закони щодо заборони колабораційної діяльності. Та чи все так однозначно? 

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції» внесли зміни до статті 436-2 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікацію її учасників. 

У диспозиції цієї статті прямо зазначено, що склад злочину утворює, зокрема, представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту. 

В контексті цього варто загадати неодноразові заяви керівництва, кліриків та парафіян РПЦ в У про «братовбивчий» характер війни, «церкву, що об’єднує обидві сторони конфлікту» тощо. 

Загаданим законом передбачена також відповідальність за виготовлення, поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України. Окрім того, Закон України «Про захист суспільної моралі» визначає, що забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка глорифікує осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України. 

Одним із джерел поширення заборонених законодавством матеріалів можуть бути, зокрема, церковні лавки у храмах РПЦвУ, у яких можна знайти що завгодно: від сумнозвісних «почаївських листків», житій царя Миколи ІІ, псевдопророцтв преподобного Лаврентія Чернігівського про триєдину русь або ж окультного юродства духівника «донецьких» Зосіми (Сокрура) чи «цілительки» Аліпії Голосіївської аж до виданої у 2004 році «Молітви вєрних чад украинской православной церкві за раба Божєго Віктара Януковіча».

Роками такі видання «промивали мізки» парафіянам церков і спровокували те, що деякі з них зараз відкрито кажуть про очікування приходу «асвабадітєлєй».

Важливі зміни в суспільне життя вносять також положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Його 18 стаття чітко забороняє на період воєнного стану проведення мітингів, зборів та інших зібрань. 

Тут доречно акцентувати на діяльності так званих «гонимих» громад-фантомів, які утворилися у селах, релігійні громади яких приєдналися до ПЦУ. Оскільки вони не мають жодного юридичного статусу, зокрема, правоздатності чи відокремленого майна, їхню діяльність сміливо можна трактувати як самочинний мітинг, отже, порушення закону «Про правовий режим воєнного стану». 

Цілком закономірно застосовує українська влада й обмеження щодо діяльності юридичних осіб, контрольованих росією. 

Аномальним явищем у українському церковному просторі є діяльність релігійної організації «Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир Московського патріархату» (ідентифікаційний код юридичної особи 13993497), засновником якої є священний синод РПЦ, а органами управління – патріарх РПЦ і священний синод. 

Це – єдиний монастир в Україні, який ще з 80-х років минулого століття підпорядкований напряму церковній москві. Дивно, що досі в Україні діє релігійна організація, безпосередній керівник якої нещодавно благословив іконою вбивцю українців, командувача росгвардії віктора золотова.

Наприкінці березня у Верховній Раді зареєстрували аж два законопроєкти, які передбачають припинення діяльності Київської митрополії РПЦвУ та всіх релігійних організацій, які до неї належать. 

Перший законопроєкт внесла нардепка Інна Совсун і передбачає зміни до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» в частині діяльності релігійних організацій, які входять до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України. 

Так, зокрема, перша частина проєкту закону пропонує заборонити діяльність МП в Україні з метою охорони громадської безпеки та порядку.

Другий проєкт закону «Про заборону Московського патріархату на території України», внесла депутатка Оксана Савчук. Він пропонує більш жорсткі вимоги, аніж проєкт Інни Совсун, та обгрунтовує заборону МП метою захисту національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, запобігання колабораціонізму, припинення розпалювання міжрелігійної ворожнечі та дестабілізації релігійного середовища в Україні. 

За цим проєктом не лише припинять свою діяльність юридичні особи, а й буде вилучене на баланс держави усе їм належне майно, зокрема й таке, яким вони користуються без належної документації (як тут не згадати про так звані «гонимі» громади). 

Читайте також: Митрополит Михаїл закликає священнослужителів УПЦ МП відректися від Москви

Окрема стаття законопроєкту присвячена вилученню з користування МП найбільших національних святинь – Свято-Успенських Києво-Печерської, Почаївської та Святогірської Лавр. Усі ж центри та управління МП в Україні (читай – адміністративна складова) будуть змушені припинити діяльність протягом 48 годин, для звичайних парафій та монастирів відведуть строк 14 днів аби прийняти рішення про зміну юрисдикційного підпорядкування.

Варто зазначити, що й у випадку неприйняття цих законів норми частин 7 та 8 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» прямо зобов’язують так звану «УПЦ» вказати в своїй назві наявність керівного центру в державі, що здійснила військову агресію проти України.

Згодом СБУ оприлюднила план заходів росії щодо розпалювання міжрелігійної ворожнечі, серед яких, зокрема, було «поширення дописів на сторінці Олега Точинського у Фейсбуці». 

А після спроб усунути від керівництва Волинською єпархією РПЦ в У архієпископа Нафанаїла, Точинський узагалі позбувся посади і згодом зник з публічного простору.

За «популярністю» Точинський поступається хіба одіозному Олексію Шарану, який два роки тому привітав путіна з Днем Ангела.

Своєрідним «предтечею» нападу росії був також інспірований Вадімом Новінским так званий «з’їзд гонимих», який відбувся торік у Києво-Печерській Лаврі (рівно за рік до нападу!), де для російського простору стоврили картинку «утисків» та «гонінь» на церкву в Україні. 

Священників з Волині заманили на цей «з’їзд» щедрими дарами від митрополита Антонія (Паканича). До речі, почесним гостем у його кабінеті при врученні «подарунків» був уже згаданий Олег Точинський.

Цікаво, що нині керівництво єпархій МП на Волині хоче якнайшвидше дистанціюватися від свого керівного центру. 

Читайте такожСвященник зі Старої Рафалівки підтримав звернення щодо розірвання зв’язків з РПЦ

Першою ластівкою була Володимир-Волинська єпархія, яка пішла шляхом «знизу», ініціювавши звернення благочинних до архієрея з проханням припинити поминання патріарха кирила та підняти питання про повну автокефалію УПЦ МП. 

Згодом подібні меседжі заклало у свої звернення й духовенство Волинської єпархії.

Читайте такожСвященники УПЦ звернулись до архієпископа Нафанаїла з вимогою автокефалії 

Обоє архієреїв видали відповідні розпорядження, якими благословили припинити поминання кирила. 

Та чи позбавляє це парафію від підпорядкування патріарху, який підтримує вбивство українців? Відомий богослов, професор архімандрит Кирило (Говорун) з цього приводу зазначав, що парафії в Україні залежатимуть від МП доти, доки кирила буде поминати митрополит Онуфрій. 

Читайте такожВ ім’я отця і сина, і Владіміра Владімірича Путіна

А якщо ж він припинить таке поминання – це свідчитиме про одностороннє відділення РПЦ в У від керівного центру. Тобто, умовний шлях митрополита Філарета (Денисенка) у 1992 році. 

Дивними виглядають звернення (у тому числі й записані на відео) священників і парафіян МП на Волині до путіна, де вони просять припинити війну

Виникають питання і до прохань кліриків РПЦ в У про автокефалію своєї юрисдикції. 

З погляду Вселенської патріархії всі єпископи цієї структури є лише титулярними і повинні рано чи пізно приєднатися до єдиної канонічної церкви в Україні – ПЦУ

Зрештою, якщо РПЦ в У звернеться до кирила з проханням про власну автокефалію, неважко вгадати відповідь московської патріархії. 

Такі заяви кліриків РПЦвУ відомий волинський священник Віктор Мартиненко назвав «духовною мастурбацією».

З початком війни почалася нова «хвиля» приєднань релігійних громад в Україні до ПЦУ – уже близько сотні.

На Волині рішення змінити юрисдикцію прийняли громади у трьох населених пунктах. Це Свято-Покровська парафія села Куликовичі на Маневиччині з отцем Олександром Климуком, який здавна мав прогресивні погляди в середовищі МП.  Ця громада у 2019 році провела парафіяльні збори, на яких прийняла одностайне рішення підтримати Автокефалію Православної Церкви України, однак тоді на прохання священника, рішення відтермінували.

Також до Володимир-Волинської єпархії приєднався отець Іван Івасейко зі Свято-Дмитрівською громадою села Самоволя, що на Іваничівщині. 

Рішення про приєднання до ПЦУ прийняла також Свято-Михайлівська громада села Михлин колишнього Горохівського району. Варто зазначити, що намагання змінити юрисдикцію у цьому селі були ще у 2017 році. 

На Рівненщині юрисдикцію змінила Свято-Михайлівська парафія села Борщівка на чолі з настоятелем протоієреєм Валерієм Палаєвським та Свято-Різдво-Богородична громада села Устя, що поблизу Корця.

За нашими даними, у звичайних громадах РПЦвУ на Волині стрімко наростає напруга та страх за майбутнє існування. Особливо на фоні попередніх потуг проти патріарха Варфоломія, ПЦУ, президента Порошенка тощо. 

Тому багато хто, аби хоч якось залагодити ситуацію займається збором допомоги для ЗСУ, вступає до тероборони, публічно вдається до засудження росії чи кирила, при цьому засвідчуючи вірність Онуфрію. 

Та це не змінить очевидності сьогодення: у нинішніх умовах існування структур московського патріархату в Україні – своєрідний суспільний індикатор на свідомість та чітке розуміння основ релігійної безпеки.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *