“Я не можу зрозуміти, чому на війні є Люди, а тут справжніх Людей практично немає…” – Дмитро Шеменюк, учасник АТО

Цей запис опубліковано більш як рік тому
09:13 | 6.02.2017 / Рубрика: Інтерв'ю, Володимир-Волинський / 13 коментарів

Дуже багато в ЗМІ висвітлюється історій героїчних вчинків наших військових на зовсім не далекому, а навпаки – близькому українському Сході, на гібридній російсько-українській, олігархічно-патріотичній війні. 

Ця ж історія про людину, котра не вважає себе героєм. Він не підбив ворожий танк, не захопив в полон ворогів. Це історія про звичайного чоловіка, котрого призвали на війну як і тисячі інших українських воїнів. Під час першої мобілізаційної хвилі свою повістку отримав житель села Березовичі Володимир-Волинського району, батько двох дітей Дмитро Шеменюк.

– Дмитре, розкажіть про себе. Чим займались до війни?

–  Народився я в селі Молога Біглогород-Дністровського району Одеської області. Тато був військовим. Коли мені виповнився рік, батька направили на далекий Схід, де ми провели 7 років. Жили ми за 2 кілометри від аеродрому, так як тато проходив службу в авіаційних військах. Мені подобалось спостерігати за літаками, парашутистами… Ми мали свою свиноферму і на той час жили в достатку. В сім’ї крім мене був ще молодший брат. Це був період справжнього, щасливого та безтурботного дитинства. Допоки не померла мама… Мені було 8 років. Це була важка втрата як для батька так і для нас з братом. Ми переїхали в село Березовичі Володимир-Волинського району, оскільки тато сам був волинянином.

Згодом і батько помер залишивши нас з братом сиротами.

Закінчивши Володимир-Волинське ПТУ  пішов на строкову службу до армії. Я вважаю, що кожен чоловік повинен проходити службу в війську. Як жінка має народжувати дітей, так і чоловік повинен захищати свою Батьківщину. Службу проходив в місті Ізмаїл Одеської області в Державній прикордонній службі.

Прийшовши зі строчки не міг знайти роботу і подався далі на контракт до прикордонної служби. Цього разу направили  до відділу Державної прикордонної служби “Пархоменкове” Львівського загону (Володимир-Волинський район). Саме тоді дізнався про чергову трагедію – мого молодшого брата збила машина. Так я остався зовсім один…

– А як потрапили на війну? Призвали? Ви тоді ще були військовим?

– Ні, на той час був цивільним. Сільський голова повідомив, що треба з’явитись до військомату і я пішов. Хоча, звичайно, міг не йти, так як маю двох маленьких діток. Але, що я тоді за чоловік був би? Це мій обов’язок.

Військомат оприділив мене в нашу героїчну 51-у бригаду.

– Чи проходили ви навчання перед поїздкою в зону бойових дій? У Вас вже був на той час військовий досвід, можете порівняти?

– Яка підготовка? В Дачному (ред. –  Дніпропетровська область) два місяці більшість робили що хотіли. Дисципліни не було. Мені здається, що це все було спеціально так влаштовано з метою вивести наші війська з бойової готовності. Волноваху здали… Зі мною були такі хлопці, які не проходили до цього службу в армії, вони не знали з якого боку до автомату підходити. І жодних навчань по ТТХ (ред. – тактико-технічні характеристики зброї), взагалі жодних навчань… При цьому, зброю всім видали ще тут в частині. І ці хлопці, з невідомим їм предметом в руках, поїхали захищати Україну. Були ще і такі командири взводів, заступники командирів рот, котрі підходили і запитували як правильно віддати команду солдатам, бо самі закінчили військову кафедру в інституті, отримали молодшого лейтенанта, і їх через це ставили командирами. Ось таке було командування.

Одного разу приїхав до нас якийсь полковник зі штабу, то я йому висказав вже все, що накипіло. Про те, що такі як він діють на руку ворогові. Погрожував, що понизить мене в званні як буду багато говорити, але я не мовчав. Запитав в нього чи згідний він з тим, що нас здавало керівництво? Він відповів, що згідний.

– Яке було матеріально-технічне забезпечення?

– Видали нам лише форму, яка плавилась від температури обстрілів. Бронежилети нам не видавали. Мій бронежилет купила і привезла дружина. Пізніше вже стали видавати хлопцям і бронежилети і якіснішу форму.

– Коли попали безпосередньо в зону бойових дій страшно було?

– Звичайно, що страшно. Дуже страшно. Більше скажу – тільки дурень не боїться. Одні, щоб приглушити страх, постійно пили, інші – по-своєму це переживали. Боявся і я, але змушений був виконувати свою роботу, бо хтось повинен був її робити. Я був водієм, возив боєприпаси.

 – Як відносилось місцеве населення до наших воїнів?

– По-різному. Був як негатив так і позитив. Були добрі люди, що привозили їсти. Одного разу пробив колесо в Уралі і потрібно було терміново залатати, місцеві в цьому допомогли. Також, заробив зараження ноги і три дні пролежав в лікарні. Приходили провідувати місцеві незнайомі люди і приносили харчі, цигарки, речі.

– Розкажіть, чи були такі ситуації, які назавжди закарбувались в пам’яті?

– Були. Одного разу на нашому маршруті впав вертоліт і ми всі кинулись до нього. Тоді хтось стріляв і було незрозуміло хто і звідки. Ще запам’ятались випадки халатності, коли кожен робив, що хотів, а потім платив за це дорогу ціну – своє життя. Одного разу, їхала колона і один хлопчина скочив та пішов собі до бару. Вертався пізно вночі. Його застрелили свої ж снайпери.

Мені подобалось возити боєприпаси до командира “Бородатого” (позивний). Ось там була дисципліна. Там аватари ходили синіми в прямому сенсі цього слова. Після кількох таких профілактичних бесід люди Бородатого боялись вживати алкоголь.

Одного разу заїхали ми на завод де був командир нашої частини, який пізніше втік до Росії, вивантажували боєприпаси і почався обстріл цієї точки…

Раз нам сказали, що потрібно завезти боєприпаси на точку, де вони повністю закінчились. Ми завантажились по повній. Та приїхавши на місце побачили, що там тьма боєприпасів. Комусь це було вигідно, хтось вирішив їх просто списати.

– То командир 51-ї ОМБР залишив своїх хлопців і втік до Росії? Він зараз там і знаходиться?

– Так, втік. Не знаю де він зараз. Останнім часом нічого за нього не чув.

– А зараз наших хлопців судять за те, що змушені були відступати на територію ворога, але повернулись назад. Чули за це?

– Так. Дружина одного з них родом з Березович. Хлопчина отримав 2 роки умовного покарання, а йому ще зараз приходять повістки на військові навчання. Це було б смішно, якби не було так сумно. Хочу сказати, що по телевізору показують такі бригади як 72-у, 54-у, 82-у, а за 51-у мовчок. А чому ж так, коли кругом була 51-а? Розповідають ЗМІ, що діяли спецгрупи. Які спецгрупи, коли в Іловайську була 51-а, Савур-Могила – 51-а. Це героїчна бригада, котра прийняла на себе важкий удар, а влада її за це нагородила перейменуванням в 14-ту і зараз судить її воїнів. Хіба це українська влада так повинна відноситись до своїх захисників? Це влада зрадників, котрі постійно здають наші позиції і наживаються на крові полеглих хлопців.

Я хочу сказати, що нині дуже багато піарників депутатів, волонтерів, псевдо учасників бойових дій … Вони наживаються на цій війні, коплять своє багатство. Але ж гроші в могилу не забереш. Перед Богом грошима не відкупишся щоб потрапити до раю. Я читаю, що пишуть в фейсбуці. Багато хто що говорить. Якби тих хто б’є себе в груди послати на передок під свист куль, то заговорили б вони по-іншому. Вони б замовчали. Бо той хто бачив смерть і жив в страху не буде вихвалятися, розповідати про те, який він герой. Така людина буде просто мовчати.

Війна змінює людей. Кожного по-своєму, але змінює всіх. Можна себе всього завішати медалями, але в медалі є дві сторони – одна світла, а інша темна. І коли ти нагинаєшся медаль перевертається, і стає видно іншу сторону. Я досі не можу зрозуміти, як в період війни, коли кожного дня проливається кров українського народу можуть їхати через кордон з ворогом фури, вагони… І ніхто з керівництва країни і правоохоронців про це не знає?!

Я є християнином і не можу клясти людину, але скажу, що в нас немає Президента. Хлопці наші з 51-ї розповідали, що бачили як їдуть танки через кордон з Росією і їм керівництво забороняло відкривати вогонь, а лише спостерігати. А зараз вони судять наших воїнів? Потрібно судити керівництво нашої країни. Вони вчиняють найбільші військові злочини, вони є зрадниками українського народу!

Також хочу сказати свою думку відносно тих людей, котрі «не знають», що в нас в країні війна, котрі живуть звичайним життям. Коли там, на війні, ти ділиш з товаришем скибку хліба, стоїш в бою один за одного і там все по-простому, то прийшовши сюди ти розумієш, що тут Людей мало, тут немає товариша, друга, який зміг би тебе зрозуміти. Тут люди готові один-одного з’їсти. Для більшості людей війна десь там, за межами… Молодь відпочиває по клубам, на Новий Рік всі запускають салюти, святкують, їздять на відпочинок, а тим часом хлопці лежать в окопах і воюють за тих хто тут в тилу розважається.

– Знаю, що Ви маєте нагороди, розкажіть які саме.

– Так є. Захисник Батьківщини, Ветеран війни, Відзнака за мужність та хоробрість 51-ї бригади. Але ті нагороди… Я не герой… Герої ті хлопці, що загинули. Їхні імена потрібно увіковічнити і пам’ятати.

– Дмитре, після демобілізації якою була адаптація? З Вами працювали психологи? Скільки часу провели в зоні бойових дій?Що з роботою?

– На сході пробув 8-м місяців. Адаптація? Яка там адаптація… Важко тут, дуже важко… Там все просто та зрозуміло, а тут ігри між людьми, лицемірство та нерозуміння. Ніхто ніким не займається після демобілізації. Роботи психологів не було. Дали путівку в Трускавець… Видало її наше управління соц. захисту. Велике їм «дякую». Цей відпочинок був незабутнім. Пружини з ліжка впивались в тіло, спортзал весь понівечений , тенісні ракетки – прості дошки . Все таке радянське. Душ циркулярний на половину забитий, воду давали погодинно. Медсестрам там по два місяці зарплату не видавали. Це повний жах, а не відпочинок був.

Саганюк разом з депутатами розповідає, що піклуються про атошників, афганців. Де це піклування? Де ця робота? Вони лише відмазуються. Є люди, що стараються виконувати свою роботу, вкладають душу, але таких лише одиниці. Те як виконана робота видно зразу і результат залежить від людини на яку покладені обов’язки. Якщо я маю господарство, то саме від мене залежить чи будуть мої свині доглянуті, нагодовані та в чистоті. Від мене залежить чи буде моя сім’я мати що їсти. Кожен повинен виконувати свою роботу. Хтось повинен бути на передку, хтось підвозити патрони, а хтось, хто в тилу і наділений владою повинен використовувати її на благо народу, а не задля задоволення власних інтересів. Я не говорю, що я заслуговую на комфортабельний відпочинок, але є такі хлопці, що сильно постраждали на війні і їх кидають з одного «відпочинку» на інший.

Ще один вам приклад адаптації. Їхав я з Луцька до Володимира маршруткою. На автобусній станції в Луцьку сіли ще троє воїнів, що їхали додому з шпиталю. Взяли ми всі квиточки по посвідченню. Маршрутка рушила в дорогу, та вже за містом водій зупинився і почав з усіх збирати гроші. Вимагав і з нас гроші за проїзд. Хлопці кажуть, що немає, бо їдуть з шпиталю і взагалі мають право на безкоштовний проїзд, бо воювали. Натомість водій сказав фразу, котра характеризує відношення нашого народу до своїх захисників: “І що мені з того? Я вас туди посилав хіба?”. При цьому весь автобус був заповнений патріотами в вишиванках, котрі мовчали спостерігаючи за цією аморальною сценою. Це противно. За що і за кого ми воюємо?

Щодо роботи… Дуже важко з роботою. Коли прийшов додому, то мене тут тричі відмовлялись приймати на роботу, бо я атошник. Говорили, що зараз візьмуть мене, а потім я піду знову на війну і вони будуть мені платити зарплату. Потім пішов працювати до одного підприємця, котрий, через кілька місяців роботи почав мене звинувачувати в тому чого я не робив. Питає, кому я маю вірити, тобі, чи тим людям, що пропрацювали в мене кілька років? Так я став тимчасово безробітним.

– Дякую за досить відверту розмову. Можливо є щось, що оминули чи не згадали?

– Я на останок хочу сказати одну дуже важливу річ і згадати імена моїх бойових товаришів. Я мав за честь служити з такими хлопцями як: Роман, Павло, дєд Юра, Ваня Гордієнко, ще один Іван, Олексій Попко, Скиба Олександр, Сергій Петровський та Артемук Олександр. Це люди, яких я ніколи не забуду, з якими ми їли з однієї тарілки та прикривали один-одному спину. Скиба Олександр це справжній командир та патріот. Він маючи двох доньок зараз знову воює на сході.

Майор “Чорний” був нам як батько. Завжди казав, що не змушує їхати нас в те пекло. Просив, а не наказував.

Артемук Олександр – це Людина з великої літери. Він мав бізнес в Ковелі, міг відкупитися від армії, але пішов захищати Батьківщину. Коли ми були в Рівному Олександр замовив всім водіям за свої кошти плащі. Всі розібрали, а мені не вистачило і тоді я запитав: а як так всім є, а мені немає? Олександр зняв з себе плащ і віддав мені… Потім в Дачному провів багато часу разом з цим світлим чоловіком. Він казав, що йому набридло тут сидіти і він хоче на передову. Одного разу командир всім бажаючим запропонував змінити хлопців на постах. Олександр і я визвалися добровольцями. Його забрали на пост першим, а зранку я мав його міняти. Але… Міняти вже не було кого. Сашко відстояв за нас всіх. Це був трагічно-відомий пост під Волновахою. Він боронив нас з вами, наших дітей, країну до останнього. З чотирьох магазинів його автомату залишився лише один патрон. Він був таким життєрадісним. Постійно робив фото на свій фотоапарат. За такий смертельний подвиг йому “подякував”, якийсь покидьок, сучий син 51-ї ОМБр, котрий, наче стерв’ятник пограбував покійника. Я не знаю як назвати цього… Це не людина і навіть твариною його назвати не можна. Цей покидьок забрав в Сашка його фотоапарат, годинник і цепочку з хрестиком. Нічого святого в тої істоти немає. Хлопці мені розказали, що бачили речі Сашка в якогось ВДВшніка, котрий проходив службу в складі 51-ї ОМБр Але після Волновахи він відразу поїхав додому, а командування не хотіло проводити розслідування по цьому випадку. Я надіюсь, що він прочитає цю статтю і покається, а ще краще – приїде на могилу до Сашка і попросить в нього вибачення за цей страшний гріх.

Олександр Артемук залишив вдома дружину і трьох діток. Держава довго не хотіла посмертно надати йому статус учасника бойових дій та не виплачувала матеріальну допомогу сім’ї полеглого. Наші волонтери разом з атовцями домоглися виконання зобов’язань з боку держави перед Олександром та його сім’єю. Я вірю, що Сашко зараз в раю та спостерігає за нами. Він на завжди залишиться в моїй пам’яті.

Що скажете на завершення нашої розмови?

На останок хочу звернутись до нашого народу. Давайте змінювати цю країну і змінюватись самі всі разом. Не можна жити по принципу “моя хата з краю…”. Потрібно бути дружніми та поважати один-одного, навчитись цінувати те, що маємо. Чому, коли ми їдемо до сусідньої Польщі, то пристебуємось ременями безпеки, включаємо світло фар, не стаємо на обочині справляти природні потреби, не кидаємо на землю сміття, а приїзджаючи в Україну робимо все навпаки? Як ми зможемо побудувати сильну європейську країну? Та навіть не потрібно європейську, свою потрібно будувати – сильну та цивілізовану, з якої не хотіли б люди втікати і шукати кращого життя. В Європі нас бачити не хочуть. Почніть кожен з себе. Це наша країна, це наш дім.

Вайбер
13 коментарі
  1. Анатоль_ Бідзюра / 6.02.2017 - 09:53 / Відповіcти

    Для АТОвців: починати змінювати себе і країну тут – у цивільному житті. Так як ВИ самі змінювались на фронті. Забагато шахраїв, бандитів і відвертих мерзотників у місцевій владі, оце найголовніше. А також у бізнесі та державних структурах – прокуратурі і судах, поліції та посеред керівників комунальних й інших приватних підприємств. Ці люди – феодали за переконаннями і безнадійні негідники. Не підлабузнюйтесь перед ними, не підлягайте під них, і не служіть їм.

    • свято наближається / 6.02.2017 - 10:37 / Відповіcти

      Ви дуже розумний, наче акадємік справжній! Анатолю треба вам книгу чи романа вже сідати писати!

      • Анатоль_ Бідзюра / 7.02.2017 - 10:11 / Відповіcти

        Роман із прологом та епілогом, про таких як ви, у мене давно готовий. Незабаром матимете можливість прочитати. Можу подарувати, якщо назветесь. Із автографом. :)))

        • свято наближається / 7.02.2017 - 11:59 / Відповіcти

          Ви вже багацько разів казали, що фсьо в Вас готово. Що будуть суди, бутуть романи, буде компромат. Це все Ви розповідаєте на протязі 10-15 років. Як надрукуєте свого романа то подаруйте своїй родині, бо більше той Ваш роман нікому не потрібний, навіть із автографом

          • Анатоль_ Бідзюра / 8.02.2017 - 10:14 /

            Приходьте на суди – у Львові 0 15-00, (15.02) і у Володимирі – 09.02 о 16-00. Наслухаєтеся милого вашому серцю компромату на улюбленого В.Сапожнікова, який не хоче виконувати постанови суду, законів та Конституції України. І очевидно впливає на нововолинську Виконавчу службу.

  2. Степан патріот / 6.02.2017 - 10:04 / Відповіcти

    СЛАВА ГЕРОЯМ!!!ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИМ!!!!Ганьба і сором депутатам!!!

  3. Українка / 6.02.2017 - 12:34 / Відповіcти

    Без сліз читати не можливо.Дякуємо Вам Дмитро і всім хлопцям які воюють , і які віддали своє життя , за наше мирне життя.Низький уклін Вам, слава Героям.Ганьба Президенту і всій нашій владі.

  4. хто ж буде “змінювати цю країну”, якщо “справжні” там, а “тут” напевно бидло, яке чомусь не хоче стрiляти в своїх співграмадян…

  5. Розстріляти треба того президента і всіх хто прийде до нього на похорон,от тоді і буде порядок

  6. 12hfpdslvsh1dslhs; / 6.02.2017 - 21:43 / Відповіcти

    Хлопці АТОвці, внутрішній ворог набагато сильніший за зовнішнього, бо він у вас за спиною заховався у держкабінетах. Приклад: Сапожніков – росіянин.

  7. молодці ВИ хлопці

  8. молодці ВИ хлопці я і мої водії возили першу хвилю мобілізації з новіка на володимир і все це бачили на власні очі безлад на 51 бригаді куча людей і одні автобуси СЛАВА ГЕРОЯМ а водій маршрутки пі…ар я сам перевізник і для мене УБД це герої і мені приємно коли вони їдуть моїми автобусами і своїх водіїв попередив недай БОГ до мене дійде що ви десь хлопцям відмовили в перевезенні …….

Додати коментар


Погляд

Як не стати жертвою нападу собаки і що робити, коли це сталось
Систематично натрапляю в мережі на скарги на те, що велосипедисти, діти, перехожі чи бігуни стали жертвою нападу собак. От нещодавно про це написала і прихильниця та ...

Новини

24 Вересня, Четвер
13:52
МОЗ оновило стандарти госпіталізації хворих на коронавірус
13:10
В Іваничах горів цегляний будинок барачного типу
12:40
На стоянці у Нововолинську пошкодили автівку: шукають свідків
12:06
У «Волиньвугілля» відсудили майже 27 мільйонів гривень боргу за електроенергію
11:31
На Волині 24 вересня – 103 нових випадки COVID-19: в Іваничівському районі зареєстрували перший летальний
11:04
14 футболістів вразила блискавка у Швейцарії
10:58
24 вересня в Нововолинську повідомили про 12 нових випадків COVID-19
10:07
В Україні зафіксували 3 372 нових випадків COVID-19
09:32
На перехресті у Нововолинську зіткнулися бус та легковик
09:22
Матвійчук подав на звільнення з посади першого заступника мера Володимира-Волинського
08:18
Розповіли про особливості місцевих виборів 2020
07:15
Україно-американська ракета Alpha пройшла передпольотні випробування
05:52
Time склав рейтинг найвпливовіших людей світу: Путін не потрапив
03:48
На 110 гривень збільшиться ставка сімейних лікарів
01:55
У Люксембург намагалися незаконно перевезти лісоматеріали через «Ягодин»
23 Вересня, Середа
23:47
До Дня туризму у Володимирі-Волинському оголосили онлайн-квест
22:43
Арт-маршрут «Володимир мистецький» презентують до Всесвітнього дня туризму для мешканців і гостей міста
22:16
Чиновники незаконно віддали у власність 8 гектарів землі біля озера Світязь – прокуратура
21:49
Як не стати жертвою інтернет-шахраїв непідконтрольних територій України
21:31
Поступив у важкому стані: розповіли про смертельний випадок інфікованого коронавірусом нововолинця 1
Усі новини

Погода у Нововолинську та Володимирі