«Цілий рік на підготовку, аби створити павука чи дідуха»: розмова з майстринею з Нововолинська Лідією Стрижачук

Лідія Стрижачук — майстриня, художниця та викладачка Нововолинської школи мистецтв. Вона створює дідухи та різдвяних павуків, відроджуючи давні українські традиції.

Про це пише novovolynsk.city.

— Із чого починається створення солом’яних виробів?

— Для того, щоб створити дідуха чи різдвяного павука, найперше потрібні матеріали. А їх заготовка триває цілий рік. Від моменту, коли ми сіємо зерно, і аж до того часу, коли вже маємо у руках чисту соломку й колоски для роботи. Це довгий процес, але він надзвичайно важливий. Кожен етап — від посіву до сушіння — впливає на те, яким у результаті буде виріб.

— Я бачу, їх потрібно чимало…

— Так, матеріалів справді потрібно дуже багато. Цього року ми вдома на дачі спеціально сіяли жито. Власноруч збирали його, і тепер уже з цього жита маємо різдвяних павуків. Уперше вирощувала й льон. І це для мене стало відкриттям. Я навіть можу сказати — це моя нова любов. Торкаєшся цих маленьких насінинок, бутончиків — і я в захваті. Сам процес збирання теж має значення: мені зручно користуватися серпом, бо він зрізає рівно, не пошкоджуючи стебла. У нас є й овес, і ячмінь, і пшениця. І все це — основа для майбутніх дідухів і павуків. Велика подяка моїм батькам: вони живуть у селі на Рівненщині й допомагають вирощувати. А ми вже влітку приїжджаємо й забираємо готові снопи.

— Чи важливо, коли саме збирати матеріал?

— Дуже важливо. Матеріали повинні бути вчасно зібрані, щоб вони мали гарний вигляд. Ви бачите: колосочки зеленкуваті, ніжні, різних відтінків. Якщо ж зібрати пізніше, коли вже є зерно, то у виробі заведеться міль чи інші комахи. Тому ми зрізаємо саме тоді, коли колос починає цвісти. Після зрізу формуємо снопи, підв’язуємо й залишаємо підсихати на свіжому повітрі. Важливо, щоб на них не потрапив дощ, бо тоді солома й колоски чорніють, і вже немає тієї краси.

— А коли вже підготовлені — що далі?

— Тоді я беруся до виготовлення. Роблю дідухи — різні: із ангелочками, з різдвяними зірочками, з використанням різних культур. Є й традиційні снопики, але вони також мають свій особливий вигляд. Павуки — це моє особливе задоволення. Кожен ромбик додається до ромбика, і врешті виходить справжня українська різдвяна прикраса, яка живе й рухається у просторі. Коли дивишся на готового павука, він ніби дихає, ніби наповнений життям.

— Яке особисте значення має для вас це ремесло?

— Для мене це не просто ремесло — це відродження нашого автентичного мистецтва. Це щось глибоко внутрішнє. Ми зараз живемо у дуже непростий час, і мені хочеться робити все, щоб українські традиції зберігалися. Дідух для мене — це символ достатку й урожайності. Колись після закінчення жнив збирали найбільший сніп і ставили його на покуття. Він стояв під образами, поруч зі столом, як оберіг родини. А після свят зерно з дідуха сіяли знову. Павук — це зовсім інший символ. Він приносить у дім мир, злагоду й благодать. Коли він гойдається, рухається, то наче забирає негативну енергію й випромінює позитив.

— Ви передаєте ці знання дітям?

— Так, я викладаю у Нововолинській школі мистецтв і ділюся досвідом зі своїми учнями. Разом ми виготовляємо дідухи й павуків, пробуємо нові форми й композиції. Минулого року у музеї міста ми робили павуків, цього року плануємо ще й дідухи. Це дуже надихає. Коли бачу, як у дітей загоряються очі, як вони дивуються, що самі можуть створити таку красу — це неймовірні емоції. А вдома моєю першою помічницею є донечка Аліса. Хоча їй лише п’ять років, та вона уже переймає знання і вміння та в усьому допомагає мені.

— А сучасне мистецтво чимось відрізняється від давніх традицій?

— Ми йдемо в ногу з часом, але не відходимо від традицій. Наприклад, у павуках завжди використовую 12 соломинок для ромбика. Це символ 12 місяців року. Дідухи й нині часто роблю триярусні: нижній, середній і верхній рівні символізують трійцю. Верхній ярус традиційно прикрашаю «дзеркалами» чи ангелами, які захищають від злих сил. Ці традиції не можна втрачати, бо саме вони роблять виріб справжнім, автентичним.

— Яке майбутнє українського народного мистецтва?

— Я впевнена, що воно тільки відроджується. Якщо ще кілька років тому майстрів було небагато, то зараз бачу, що дуже багато людей займаються соломоплетінням, вишивкою, писанкарством. Це внутрішня потреба — творити для своєї України. І кожен майстер віддає частинку себе, своєї душі в ці вироби. Тому я вірю: наше мистецтво буде жити й розвиватися.