Звільнений волинянин розповів про полон

Боєць 56-ї бригади Володимир Гізун із села Любохини Старовижівського району, якого нещодавно визволили із полону бойовиків, розповів про умови утримання в заручниках.

Про це інформує ВолиньПост.

Під час зустрічі 29-го грудня на Театральному майдані боєць пригадав, як потрапив у полон російських найманців. Його тримали спочатку у підвалі приміщення колишнього управління служби безпеки України у Донецьку – тут полонених розвели по окремих приміщеннях-камерах.

Та потім заручників перевезли до макіївської колонії, де їх посадили по троє людей в камері окремо від в’язнів. Проте коли полоненим привозили передачі від рідних та волонтерів, власне до бійців доходило мало.

«Нас оббирали, ми отримували, може, половину – відбирав і конвой, який нас охороняв, і зеки. А потім ми стали жалітися – ми страждаємо, материнські сльози, а нас оббирають. Так, ми получили, але потім сєпари зрозуміли і стали контролювати – відкривали посилки при нас. Бо до того було, що привозять посилки, а ти їх взагалі не бачиш і не отримуєш – їсиш їхню гнилу капусту і кислий суп»,- пригадує волинянин.

Харчували полонених у Донецьку по 2 рази на день, а в колонії – тричі.

Разом із Гізуном у полоні в псевдореспубліці «ДНР» більше не було волинян – Артема Віндюка, який теж 29-го грудня повернувся додому, тримали у так званій «ЛНР». Чоловік пригадує, що на початку 2016-го року раз на місяць чи на 2 давали поговорити із рідними телефоном. А вже коли перевезли в колонію, то півроку не давали навіть написати лист. Натомість чоловіків залучали на роботи.

«На початку 2016 року вивозили працювати в ГСМ і в аеропорт на уборки. Вивозили навіть своїх пацанів діставати з-під плит трупи», – розповів чоловік. За невиконання наказів – били.

Казали – дивись, ти в дітей прийшов стріляти. Я кажу ні, я прийшов проти російської агресії, я за Донецьк прийшов. А вони казали чого я прийшов сюди з Волині, що ти тут робиш?… Я прийшов за український народ стояти, проти російського агресора. Вони питали, де я бачив там руских. Я сказав що мене взяли рускі – російська диверсійно-розвідувальна група», – розповів Гізун.

Перебуваючи в ув’язнені сепаратистів, до бійців української армії ставилися не надто прихильно – між тим, часто хлопці потребували медичної допомоги.

«Бувало, зуб нариває, болить до того, а вони кажуть – ми вам нічого не можемо надати. Кріпилися, як могли, до останнього. Молилися і вірили в Бога, кожен вечір. Я раніше так до Бога не звертався – зараз я кожного дня молюся, і Слава Бону, що він мене врятував», – каже Володимир Гізун.