Як волиняни воюють на сході України у складі різних формувань

10 років війни в Україні, з яких 2 роки відкритого, повномасштабного вторгнення. Країна постійно зазнає нещадних ракетних обстрілів. Запеклі бої на сході та півдні тривають і участь у них беруть тисячі волинян.

Знімальна група Центру журналістських розслідувань «Сила правди» проїхалась найгарячішими точками східної лінії оборони, щоб показати вам, як у складі різних формувань воюють наші земляки.

Ця поїздка відбулась у дні другої річниці повномасштабного вторгнення. У відеорепортажі та його друкованій версії дивіться і читайте розповіді бійців 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого, 100-ї бригади територіальної оборони, бойового підрозділу Департаменту патрульної поліції України «Хижак» та 5-ї окремої штурмової бригади.

У першу чергу заїжджаємо на Харківщину, де нині тримає оборону легендарна 14 окрема механізована бригада ім. князя Романа Великого. Вона народжена на початку російсько-української війни та загартована в запеклих боях. Планували побачити, як працює окремий механізований батальйон, однак через загострення ситуації на фронті – зустрічаємось з бійцями у польовому прес-центрі. 

Андрій – попри молодий вік – вже підполковник. Він – командир підрозділу. Каже, що за 2 роки війни підрозділ змінив тактику і ведення бою, адже в нинішніх умовах – важливо вміти правильно окопатись і мати надійні очі.

«Є позиції, де ти можеш сховатися від артилерійського обстрілу. Це можуть бути і поодинокі окопи. Але від скиду в поодинокому окопі ти не сховаєшся, адже він зависає над тобою і скидає прямісінько в тебе. Тому такі окопи треба перекривати. Від мінометного обстрілу, від танкового можна навіть узимку вкопатись за ніч, виривши окоп до пояса і далі продовжувати стояти на позиціях. Але від скидів з БПЛА – не сховаєшся», – розповідає командир підрозділу 14 ОМБР імені князя Романа Великого Андрій.

Окупанти активно працюють зі скидами вибухівки з квадрокоптерів, атакують позиції наших військових FPV-дронами, обстрілюють з мінометів. Однак мотопіхотний батальйон 14 бригади дає їм відсіч – у підрозділі сформовано групу бійців, які не лише проводять аеророзвідку, а й щодня працюють зі скидами, вражаючи ворога на великій дистанції. 

«Є пілоти, є в мене нічний коптерщик Зорян, який дуже ефективно і файно працює. Особливо коли був наступ – в нього були дуже високі результати. В нього за ніч було від 8 до 12 «двохсотих» і 10-13 «трьохсотих». До 23 тільки за ніч. Наголошу: Зорян – нічний пілот. Ми його виключно тримаємо для ночі. Тільки починає темніти, починає вилітати Зорян і починають люди в бліндажах по чуть-чуть перекурювати, бо все контролюється», – запевняє підполковник.

За його словами – хлопець вправно скидає вибухівку не лише по позиціях, де ховаються окупанти, а й без особливих зусиль може поцілити у відчинений люк танка, і знищити не лише кілька одиниць живої сили, а й техніку. Натомість сам Зорян визнає, що і сам не зрозумів як з командира кулеметного відділення став нічним пілотом. І це при тому, що до повномасштабного вторгнення працював на хорошій роботі за кордоном і навіть думки не мав, що вже за рік йому доведеться нищити окупантів.

«Спочатку, коли працював вночі – я проводив дорозвідку, а потім коли почались масовані наступи противника, коли їхня піхота нахабно лізла, я почав скидати з дрона боєприпаси. Через те, що були масивні наступи – тому був і високий результат. Мені це сподобалось. Ну, не те щоб сподобалось, але тоді треба було робити таку роботу, щоб не допустити противника. Тоді отак почав масово працювати на скидах», – пригадує Зорян.

Зорян каже, що звик працювати в темну пору доби. Вдень боєць відпочиває і готується до чергової зміни.

«Працюю цілу ніч: скидую боєприпаси, проводжу дорозвідку. Вже зранку замовляю боєкомплекти, які мені потрібні відповідно до того, скільки і чого використав. Також подаю втрати противника з відеодоказами, адже на це потрібно підтвердження», – наголошує нічний пілот.

Залежно від того, чи йде активна фаза наступу, чи пасивна – Зорян здійснює за ніч від 5 до 15 вильотів.

«Коли була активна фазі наступу, то це найбільше за ніч було – 12 «двохсотих» і 23 «трьохсотих». Загалом – 170 – «двохсотих» орієнтовно за останні 2,5 місяці. Також техніка – близько 20 одиниць, це й УАЗи, УРАЛи, багато мінометів і ствольної артилерії. Пілоти вдень виявляють, а я вже вночі їх знищую», – каже Зорян.

Прямуємо у Лиман. Тут стоїть Волинська 100 бригада територіальної оборони. Рік тому військове формування відправили на схід в одну з найгарячіших точок – 53 батальйон брав участь у боях на околицях Бахмута та поблизу Куп’янська. Згодом бригаду відправили на Лиманський напрямок.

Ямпіль. За 2 роки активних бойових дій – села спалені майже дотла, а Серебрянський ліс – скошений градами. Година бездоріжжям і ми потрапляємо на позиції мінометників. 

«Ми займаємось знищенням легкої броні і піхоти. В більшості – ми прикриваємо свою піхоту при штурмах. А так наше завдання – знищення легкої броні. Ми постійно дивимось на результат своєї роботи і корегуємось вже від того, що нам показують хлопці з аеророзвідки. Тож відразу – бачимо свою роботу», – розповідає командир мінометного розрахунку Микола.

Алгоритм роботи простий – аеророзвідка передає на командний пункт координати точки ураження, мінометники отримують команду на наведення. Міна! Постріл! Усі завмирають в тиші – спочатку слухають, чи міна спрацювала, а за декілька хвилин – отримують підтвердження з командного пункту про ураження цілі.  Щодня вони запускають від 15 до 60 мін в залежності від активності на фронті.

По різному буває. Все залежить від ситуації на лінії фронту. Якщо йдуть штурми – то запускаємо дуже багато, а як немає штурмів то ми переважно працюємо по цілях, які нам дають зі штабу», – каже Микола.

Зовсім поруч з військовослужбовцями 100-ї бригади ТРО стоять і бійці підрозділу «Хижак». Це – бойовий підрозділ Департаменту патрульної поліції України, створений з метою виконання спеціальних бойових завдань. У ньому несуть службу багато волинян.

«В зведеному загоні є доволі багато підрозділів. Є як і РСЗВ, так і міномети, аеророзвідка, медики є також і «пушкарі», якщо говорити про луцьких патрульних, які беруть участь тут у бойових діях саме у зведеному загоні. Нас не так мало, як там говорять – «поліція не воює». Ми всі прийшли сюди на добровільних засадах», – розповіде керівник групи, а по службі – т.в.о. командира СОБ Іван Сливка.

Іван Сливка розповідає, що серед волинських патрульних поліцейських є багато учасників АТО та ООС. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого, хлопці виявили бажання йти захищати країну, тож разом із нинішнім керівником патрульної поліції Волині Дмитром Мокичем – подалися у підрозділ Хижак. Позаду – звільнення Херсонщини, запеклі бої на Харківщині і звісно Бахмут. Визнає, попри серйозну підготовку в лавах патрульної поліції – їм довелось просто на полі бою вивчати нову – військову справу. 

«Це не є проблема навчитися і знайти себе. Так само і наші медики – їхали і не знали куди і що там. Так само мінометники. Зараз – без проблем виїжджають, бо всі на своїх місцях. Вже все знають і можуть самі багато чого навчити, бо знають всі аспекти і нюанси цієї нової професії», – запевняє Іван Сливка.

Під час бойових дій, волинським копам пощастило підхопити російський ленд-ліз – реактивну систему залпового вогню – БМ 21 «Град». Так і виникло унікальне військове формування патрульних-артилеристів, аналогів якому немає у світі.

«Зрозуміло, що патрульні не займалися такою діяльністю, як стрільба з БМ-21 «Град». Тиждень часу навчалися. Це були самі перші хлопці, які вчились спільно зі Збройними Силами України. Потім свій досвід передавали наступним, які виявили бажання теж тут служити. Це забезпечувало нам ротації, бо дехто тут сидить з самого початку війни», – наголошує поліцейський-артилерист.

Недалеко, під Бахмутом стоять бійці 5-ї окремої штурмової бригади. Майже 2 роки без ротації. 

Лучанин Олег Діденко служить у роті забезпечення. Побутує думка, що такі підрозділи – тилові. Однак саме від належної роботи роти забезпечення залежить те, чим укомплектовані бійці: авто, засоби зв’язку, транспортні засоби та паливно-мастильні матеріали, квадрокоптери, старлінки, генератори, екофло, маскувальні сітки і звісно – продукти харчування та питна вода. І що важливо – це вчасно усе доставити на передову. Тому військовослужбовці роти забезпечення постійно їздять до лінії зіткнення і так само, як і інші – потрапляють під обстріли, часто – беруть участь у боях.

Олег Діденко вже брав участь в АТО та ООС, не один рік жив та працював в Британії. Однак з початком повномасштабного вторгнення у 2022-му – повернувся в Україну і відразу подався до своїх побратимів.

«Але я ж це кинув… Бо тут моя країна, мої діти, моя сім’я. Кинув відразу все і приїхав. Дякуючи моєму командиру Павлу Палісі, який сказав: «Олеже – війна в країні. Ти де?» Сказав – їду. Так він мені сказав приїжджати в 5 ОШБ, яка ще тоді була полком», – пригадує Олег.

Нині у 5-й окремій штурмовій бригаді служить багато волинян. Понад півтора року вони беруть участь у найзапекліших боях в районі Бахмута. За словами Олега Діденка, за 10 років з 14-го формат війни докорінно змінився. 

 «Спочатку була не та війна, що зараз. Далеко не та… не ті правила, не та війна. Зараз усе змінилося. Раніше йшли добровольці, які старались йти захищати свою неньку-Україну», – переконаний військовослужбовець.

Олег каже, що йому нині прикро дивитись в соцмережах відео, про те, як дорослі чоловіки тікають від представників ТЦК.

«Хлопці, а хто тут має бути? Коли в нас людей не вистачає… Скільки хлопців вже немає… а тих хто лишився – немає навіть ким поміняти. А хлопці вже просто втомилися», – підсумовує Олег.

Аеророзвідка, піхота, мінометники, танкісти, снайпери, рота забезпечення, зв’язківці і навіть фахівці з ландшафтного дизайну – полісмени-артилеристи. Десятки тисяч волинян на сьогодні несуть службу у різних військових формуваннях на всій лінії зіткнення з ворогом. І в той момент, коли кажуть, що на Волині війни немає – левову частку бійців, які протистоять окупантам і крок за кроком відвойовують українські землі – становлять саме захисники з заходу України.