Як карають винних у вбивстві українських військовополонених
«Вони загинули в результаті розстрілу», – розповідав російський солдат, який був свідком вбивства українських військовополонених, а згодом і сам здався в полон. «Надійшов наказ нікого не брати в полон. Лише офіцерів», – додав його товариш по службі, також російський військовополонений. Так Шевченківський районний суд Києва допитував свідків у справі російського військового Володимира Іванова, обвинуваченого у воєнному злочині.
За версією слідства, разом із трьома товаришами по службі він розстріляв двох українських військовослужбовців, які склали зброю, у Курській області в січні 2025 року. Минулого тижня Іванова засудили до довічного ув’язнення. Із якими викликами стикається правосуддя у справах про вбивства українських військовополонених – у статті DW, яка спостерігала за цими процесами в українських судах.
Кількість випадків, коли росіяни вбивають українських військовослужбовців під час спроби здатися в полон або невдовзі після цього, продовжує зростати. Наразі відомо про вбивство 347 українських військовополонених, включно із 49 бійцями, які загинули в Оленівці, повідомив DW Тарас Семків, начальник управління департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генпрокурора України. За його інформацією, щодо цих випадків відкрито 111 кримінальних справ. Втім, підозру оголошено лише 10 військовослужбовцям РФ, половині з них – очно, після їхнього захоплення в полон.
У цих процесах правосуддя стикається з низкою викликів. Перш за все, у справах, що дійшли до суду, слідство переважно не мало доступу до тіл загиблих – вони залишаються на непідконтрольній Україні території. У матеріалах цих справ також відсутні відеозаписи злочинів – на відміну від численних випадків, коли розвідувальні дрони фіксували вбивство українських полонених росіянами. Крім того, за словами свідків або самих обвинувачених, вбивство військовополонених було наказом їхніх командирів, яких у більшості випадків слідство не встановило.
“Брати в полон лише офіцерів”
Відкрити вогонь на ураження по двох українських військових, які склали зброю, віддав командир роти, у якій служив обвинувачений росіянин Володимир Іванов із позивним “Ярий”. Про це заявили його товариші по службі під час судового засідання в Шевченківському райсуді Києва у січні.
Із групи з шести російських солдатів у полон потрапили троє вцілілих – свідки “Шкіпер” і “Сурікат”, а також обвинувачений Володимир Іванов із позивним “Ярий”. Вони заночували на позиції, а зранку почули голоси невідомих людей. “Сказали виходити з піднятими руками, – свідчив “Шкіпер”. – Ми здались, вийшли без зброї”.
Раніше в суді свідчили ще троє свідків, українські військовослужбовці. Перший, побратим загиблих, заявив, що бачив їхні тіла на відео з дрона, однак забрати їх було неможливо, адже вони були заміновані. Ще двоє українських військових, які перебували із загиблими на одній позиції, сказали, що підходили до загиблих через кілька годин після розстрілу. На думку свідків, тіла мали ознаки того, що вбиті не чинили спротиву – вони лежали лицем донизу, а на їхній зброї не було порохових слідів.
Згідно з обвинувальним актом, українських військовослужбовців, які склали зброю, вбив Іванов разом із “невстановленими військовослужбовцями”, “Бумом”, “Білим” і “Лебедем”, за наказом командира їхньої роти “Рязань”, уточнив прокурор Михайло Нечиталюк.
У суді Іванов визнав вину. “Все вірно в обвинувальному акті”, – сказав він після допиту свідків. Іванов сказав, що розкаюється, лише у відповідь на питання свого захисника. 20 лютого суд виніс обвинуваченому вирок – довічне позбавлення волі.
“Невстановлені командири”
Окрім вироку Володимиру Іванову, наразі відомо ще про два – щодо тих росіян, чиї справи слухали так само очно. Перший вирок виніс суд у Запоріжжі у листопаді 2025 року. Довічне позбавлення волі призначили російському солдату штурмового загону “Шторм-V” Дмитру Курашову, обвинуваченому у вбивстві українського військовополоненого під час штурму позицій ЗСУ в Запорізькій області в січні 2024 року.
У січні цього року суд у Харкові оголосив такий самий вирок бійцю 82-го мотострілецького полку 69-ї мотострілецької дивізії збройних сил РФ Сергію Тужилову. Його визнали винним у вбивстві українського військовополоненого на агрегатному заводі у Вовчанську влітку 2024 року, а також у конвоюванні на страту ще двох бійців Сил оборони України.
В обох процесах, так само як у справі Володимира Іванова, обвинувачені стверджували, що вбивство полонених було наказом їхніх командирів. “Я – людина підневільна, я – військовий. Я виконав наказ, яким би сумним він не був. Напевно, в іншій ситуації я би його не виконував”, – під час судових дебатів казав Тужилов.
Про відповідальність керівництва говорила й захисниця Курашова. “На досудовому розслідуванні мій підзахисний зазначав, що до початку штурму керівництво не роз’яснювало, як поводитися з полоненими. Навпаки, був наказ при штурмі не брати нікого в полон. Таким чином, Курашов вважав, що просто виконує наказ”, – казала адвокатка під час судових дебатів.
Втім, прокурор у справі Курашова Микита Маневський у коментарі DW відповів, що ніхто з інших полонених росіян, які свідчили в суді, не назвав конкретну людину, яка віддала наказ не брати полонених. “Стверджувати, що він дійсно отримав такий наказ, підстав немає”, – сказав Маневський. Не вдалось встановити й командира з позивним “Рязань”, який, за словами свідків у справі Іванова, віддав наказ відкрити вогонь по полонених, сказав DW прокурор Михайло Нечиталюк.
Виняток – справа Тужилова, у коментарі DW зазначив прокурор Микита Дальока. “У нас командир встановлений, хоч він і не перебуває на території України. Наразі ми готуємо повідомлення про підозру і будемо заочно, in absentia, притягувати його до відповідальності”, – зазначив прокурор. За його інформацією, йдеться про росіянина з позивним “Єнот”, командира одного з мотострілецьких батальйонів 802-го мотострілецького полку 69-ї мотострілецької дивізії 6-ї армії Ленінградського воєнного округу.
“У нас є його анкетні дані, є ланцюг віддання наказу. Але інші особи, які брали в цьому участь, вже загинули, тож немає необхідності притягати їх до відповідальності. Зокрема, на території Вовчанського агрегатного заводу був командир з позивним “Красавчик”, якому надійшов наказ від “Єнота”. І “Красавчик” віддав наказ Тужилову та іншим виконавцям”, – додав прокурор Дальока.
“Політика військового і політичного керівництва”
“Ми не зосереджені на рядових солдатах, яких примушують вчиняти ці злочини. Ми зосереджуємося на командирах”, – у свою чергу в інтерв’ю DW заявив Тарас Семків, начальник управління департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генпрокурора України. Як приклад він навів справу колишнього командира 155-ї бригади морської піхоти РФ. Ймовірно, йдеться про генерал-майора Михайла Гудкова, який разом із ще трьома російськими офіцерами був убитий внаслідок атаки ЗСУ на командний пункт росіян у Курській області в липні 2025 року.
Численні повідомлення про страти українських військовополонених співпали із перебуванням 155-ї бригади спочатку на Донеччині, а згодом на Курщині, зауважує Семків. Зокрема, восени 2024 року стало відомо про розстріл одразу 9 українських військовополонених у Курській області.
“У нас є достатньо доказів для того, щоб стверджувати, що саме цей командир безпосередньо віддавав накази на розстріли українських військовослужбовців”, – додав представник Офісу генпрокурора. Втім, нещодавно прокурори закрили кримінальне провадження щодо цього командира – у з’язку з його загибеллю.
“Його було удостоєно звання героя Росії і підвищено по службі, а його бригаді присвоєно додаткове почесне звання гвардійської, – додав Семків. – Тобто він отримав багато військових бонусів у той час, коли всі говорили, що на Курському напрямку відбуваються страти українських військовополонених. Тому в цьому випадку можна говорити, що існує певна політика, яка транслюється військовим і політичним керівництвом”.
“Контроль за виконанням наказу”
Однак наразі українські суди розглядають справи щодо виконавців цих наказів. Від минулого року у Шевченківському райсуді Києва почався ще один, уже четвертий, очний процес – щодо Федора Зайкова, стрільця 132-ї окремої мотострілецької бригади збройних сил РФ. За версією слідства, у вересні 2024 року в Торецьку Донецької області Зайков отримав наказ від командира його роти з позивним “Псих” на вбивство двох українських військовополонених.
“На виконання цього явно злочинного наказу” Зайков вистрілив у спини двох українських військовополонених з автомата Калашникова. “Контроль за виконанням наказу командир здійснював із використанням безпілотного літального апарату”, – стверджують в Офісі генпрокурора. Цього тижня суд має перейти до розгляду справи по суті.
Як пояснив DW Тарас Семків, поки Зайкова судять очно, щодо його командира розпочали заочне провадження, яке, втім, уже закрили. Причина та сама – загибель підозрюваного. За даними підозри, опублікованої на сайті Офісу генпрокурора, йдеться про Сергія Мелешка, командира 10-ї мотострілецької роти 3-го мотострілецького батальйону 132-ї окремої мотострілецької бригади. Він – українець, мешканець Горлівки Донецької області, окупованої з 2014 року.
Згідно з підозрою, невдовзі після початку окупації Мелешко долучився до “народної міліції ДНР”, яку в 2023 році реорганізували у 132-гу бригаду. Воюючи на боці РФ, чоловік використовував позивний “Псих”, стверджує слідство. У вересні 2024 року його підлеглий Зайков, якого судять у Києві, разом із “невстановленими особами” штурмував будівлю в Торецьку. Зрештою, двоє українських військових, які перебували в будівлі, склали зброю та здалися в полон – “у зв’язку з об’єктивною неможливістю чинити опір переважаючим силам супротивника”, йдеться в підозрі. А Мелешко, за версією слідства, по рації наказав Зайкову вбити обох полонених.
Процеси in absentia Тарас Семків із Офісу генпрокурора вважає не менш важливими, ніж очні. “Незважаючи на те, що зараз у нас немає доступу до цих осіб, ми сподіваємося, що цей доступ буде отриманий у подальшому і вони понесуть покарання, визначене судом, – сказав Семків. – Крім того, це можливість надати суду докази вже зараз, можливість для свідків і потерпілих взяти участь у процесі”.
Такі процеси, на думку представника Офісу генпрокурора, сприятимуть пришвидшенню правосуддя. “Всі очікують не просто досудового розслідування, а того, що вони зможуть дізнатися, хто саме ці особи, до яких підрозділів вони належать”, – додав Семків.
“Обмін – це досить складний вибір”
До складнощів подібних процесів Тарас Семків відносить і відсутність тіл загиблих, які не вдається забрати з лінії фронту або окупованих територій. “Під час будь-якого вбивства першочерговими діями є робота на місці вчинення злочину. А до цього місця часто немає доступу. Це реалії сьогодення”, – визнав він.
Із трьох очних справ, які вже розглянули українські суди, доступ до тіла був лише у першій – щодо Дмитра Курашова, обвинуваченого у вбивстві українського військовополоненого під час штурму позицій ЗСУ в Запорізькій області. Втім, забрати тіло загиблого з поля бою вдалося щонайменше через місяць, пояснив DW прокурор у справі Микита Маневський. “Тіло було вже у дуже поганому стані”, – додав він.
Крім того, у справах Курашова, Тужилова й Іванова їхні дії не зафіксовані на відео розвідувальних безпілотників. Українські військові оглянули місця злочину лише після. Та попри це, українські суди наразі виносять виключно обвинувальні вироки, призначаючи росіянам найсуворіше покарання – довічне ув’язнення.
Під час слухань усі троє обвинувачених – Дмитро Курашов, Сергій Тужилов і Володимир Іванов – визнали провину. При цьому Курашов у розмові з журналістами сказав, що зробив це для прискорення судового процесу, бо сподівається на обмін полоненими. Прокурори у цих справах не коментують питання обміну, посилаючись на те, що це не в їхній компетенції. Та кримінальний кодекс все ж передбачає звільнення засуджених для участі в обміні – за поданням координаційного центру з питань поводження з військовополоненими.
Наразі в Офісі генпрокурора вирішили не видавати на обмін тих, хто вчинили “особливо тяжкі насильницькі злочини” проти українців, додав Тарас Семків, начальник управління департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту. “І досить багато осіб, які засуджені за ці злочини, продовжують залишатися в Україні і відбувати це покарання, – зазначив він. – Але потрібно розуміти, що обмін – це досить складний вибір. У результаті обмінів повертаються наші військовополонені, і ми бачимо, в якому вони стані”.
“Кількість таких злочинів збільшується”
Поки перші троє росіян, засуджені за вбивства українських полонених, відбувають покарання, на фронті відбуваються нові злочини. Так, у кінці минулого року стало відомо про вбивство двох українських бійців, захоплених у полон, на Покровському напрямку.
Тарас Семків із Офісу генпрокурора відмічає збільшення подібних випадків. За його інформацією, у 2023 році було відомо про щонайменше 29 українських військових, убитих під час здачі в полон або незадовго після цього, а у 2024 році – уже 186. Наразі це 347 вбитих українських військовополонених. “Збільшення може бути пов’язане з активними наступальними діями, зокрема Курською операцією, яку проводили ЗСУ, – припускає Семків. – І точно не можна говорити, що це якісь поодинокі факти”.
Росіяни, яких підозрюють у цих злочинах, продовжують потрапляти в полон. У перші місяці цього року правоохоронні органи повідомили про кількох таких підозрюваних. Зокрема, СБУ оприлюднила частину допиту росіянина з уже згаданої 155-ї бригади морської піхоти, якому планують оголосити підозру в убивстві 9 українських військовополонених на Курщині восени 2024 року. “Я питав у свого командира, як далі діяти, – розповідав на допиті росіянин. – Він наказав заспокоїти їх, приспати їхню пильність, сказавши, що зараз вони поїдуть на обмін, але насправді – розстріляти”.
Незважаючи на подібні свідчення, не всі обвинувачені зрештою розкаюються у судах. “Не хочу вдаватися в дискусії, але на територію Росії також зайшли українські війська, і все те саме”, – натякаючи на воєнні злочини, під час судових дебатів говорив Сергій Тужилов, зрештою визнаний винним у вбивстві українського військовополоненого на агрегатному заводі у Вовчанську.
Представник Офісу генпрокурора Семків сказав, що йому невідомо про розслідування справ щодо українських військових, причетних до вбивства російських військовополонених. “Ми не можемо виключити того, що хтось може вчинити такий злочин, – зазначив він. – Однак наразі можна впевнено сказати, що такої політики на рівні будь-якого командира в Силах оборони немає”.
