Ви просто дзвоніть нам і питайте, чи ми живі, – боєць “Айдару”
Добровольці «Айдару» Кашаюк Руслан та Курдельчуко Леонід зустрілися із луцькими старшокласниками 19-го вересня у Луцькому навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 24 – технологічний ліцей».
Захисники Батьківщини розповідають, що побувавши в «гарячих» точках патріотизм втрачається, однак, повернувшись додому, знову починаєш розуміти, за що проливаєш кров, – повідомляє інформаційне агенство “Волинські новини”.
«Є розчарування, бо ми країні непотрібні, адже нам держава не допомагає. Однак ми все одно готові захищати Батьківщину, бо знаємо, що потрібні нашим людям. І ми це точно знаємо, адже 90% усього нашого забезпечення – волонтерський рух. Дякую вам усім. Для нас це дуже важливо. От, приїхавши додому, я знову зарядився, піднявся мій бойових дух, патріотизм», – розповідає Леонід Курдельчук.
Додає айдарівець, що коли б не підтримка волонтерів, то їх би знищили уже наступного дня.
Зауважимо, перше, що запитали школярі: «Вам не страшно вбивати людей?»
«Там про це не думаєш. Окрім того, коли втрачаєш свого друга, брата, якого нищать терористи, то ставишся до цього “так треба”. Там таке робиться, що і друга світова, напевне, відпочиває. Після усього цього терористів вже не сприймаєш як людей», – відповідає Руслан Кашаюк.
Воїни-захисники розповідають, що дійсно на Сході люди дуже залякані і бояться українців із заходу, однак їх вдається переконувати, «відкривати очі».
«Під час одного з бойових завдань, ми зайняли позицію на подвір’ї приватного будинку. Люди з великим острахом дивилися на нас і сховалися в погріб. Потім почався артобстріл і ми попросили в них прихистку, аби нас теж пустили в льох. Ми з ними розговорилися. І вони нам пояснили, чого так злякалися, коли ми зайшли у двір: казали, що їм роками вбивали в мізки, що українські військові жорстокі бандерівці, “їдять дітей”, але зрозуміли: все не так і тепер вони знають, що їх будинок обстрілюють саме росіяни і терористи», – пригадує історію айдарівець Леонід.
Що ж допомагає їм триматися морально, то волинські герої говорять, що коли приїжджаєш додому, то відчуваєш підтримку, навіть такі зустрічі як зараз запам’ятовуються і тоді починаєш розуміти, що ти комусь треба, тебе шанують і поважають, – ось це і підтримує. А під кулями, кажуть воїни, найбільше допомагає молитва.
Коли запитали айдарівців, чим можна допомогти їм, то сказали: «Ви просто дзвоніть нам і питайте чи ми живі, чи здорові. Більш нічого не треба…»