Воїн 14 бригади розповів, як можна зловити «плотву» в посадці на сході України

Боєць 14-ї князівської бригади імені князя Романа Великого розповів, як ловив «плотву» в посадці на сході України.

Історію бійця розповіли на фейсбук-сторінці бригади.

“Зараз розкажу, як уполювати плотву в посадці. Спойлер: вудка не знадобиться. Краще беріть автомат і рушайте з побратимами на бойове завдання. На підході до позицій знищіть штурмову групу противника, а потім зачищайте окопи від ворожих «недобитків». І десь у процесі зачистки зупиніться та крикніть: «Плотва!». З певною ймовірністю вона вам відгукнеться. Принаймні, у мене спрацювало”

Такий кумедний випадок, який трапився під час одного з бойових виходів, пригадує воїн Князівської бригади Олександр.

“Я сильно випередив побратимів під час зачистки ворожих позицій. Зупиняюся – тиша, навколо розкидані вороги. Викликаю своїх по рації – ніхто не відповідає. Починаю гукати: «Плотва! Плотва!» – так називався наш пост. Раптом із сусіднього окопу «винирює» хтось у російській формі й кричить: «Я – Плотва!». Побачив мене, мить – і кидає гранату. Я одразу відкрив вогонь… Далі – вибух, відчуваю, як німіє голова, темніє в очах… Подумав, що це кінець. І якось так прикро стало, що саме тут, у сирій ямі. Уже й рідних пригадав… Але згодом полегшало, «розвиднилося». Осколок гранати влучив у голову, але врятував шолом – подарунок швагра”, – розповідає Олександр.

За день до повномасштабного вторгнення Олександр навряд чи міг уявити себе героєм такої історії. Він жив у рідному Вараші на Рівненщині, працював на атомній електростанції. Та після звістки про повномасштабну війну, не вагався – одразу взяв до рук зброю.

До лав Князівської бригади Олександр приєднався на сході України. Спочатку служив зв’язківцем, як і під час строкової служби. Згодом вирішив випробувати себе у штурмовому підрозділі, з яким пережив чимало небезпечних ситуацій.

“Якось ішли на позиції та натрапили на двох ворожих штурмовиків. Ті саме переходили стежку. Перетнулися на відстані метрів семи. Ми побачили їх, а вони – нас. На щастя, ми зреагували першими та швидко знищили «туристів»”, – розповідає військовий.

За роки війни у спогадах Олександра назбиралося чимало бойових історій. Та іноді думками він повертається до мирного життя – роботи на електростанції, риболовлі на вихідних… Але, попри теплі спогади з мирного життя, чоловік не жалкує про свій вибір.

“Коли йшов до військкомату, були думки, що можу не повернутися. Але моя мотивація – це мої рідні. Я маю зробити все можливе для їхньої безпеки. А сидіти й просто чекати, коли ворог постукає у двері – це не про мене. Тому зараз я там, де потрібен!” – каже воїн.