Волинський чиновник відправив доньку народжувати в «ДНР» і їздить туди перевіряти свій триповерховий будинок

Директор ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Волинській області» Ігор Свиридов, який балотується в депутати Волинської обласної ради від Слуги Народу, періодично їздить на малу батьківщину, яка наразі перебуває на окупованих територіях так званої «ЛДНР», щоб перевірити свою нерухомість. Більш того, його донька, яка мешкає у Києві, пів року тому їздила в Донецьк народжувати, бо «там пологи безкоштовні», а разом з чоловіком вона час від часу катається то в окупований Донецьк, то в російський Ростов.

Про це чиновник зізнався журналістам «Аверсу», – передає ІА Волинські Новини з посиланням на сюжет телеканалу.

Нагадаємо, Ігор Свиридов – виходець з Донеччини, якого голова ОДА Юрій Погуляйко призначив керувати новоствореним держпідприємством «Служба місцевих автомобільних доріг у Волинській області».

У волинського чиновника є донька Дарина, по чоловікові Сухова. За її фотографіями тяжко зрозуміти, де вона живе. Адже зі жвавою періодичністю, дочка волинського державного службовця виставляє у соціальних мережах фотографії з географічною локацією Ростов на Дону, окупований Донецьк та Київ.

Урешті Ігор Свиридов зізнався: пів року тому він відправив доньку в Донецьк народжувати, бо, мовляв, у Києві та й у Луцьку, пологи коштують грошей, а в Донецьку це безкоштовно.

Кращої реклами годі й чекати. Ми чули, що у «ДНР» ще й громадянство без проблем роздають. Аж дивно, що молода мама не лишилася там жити. Ігор Свиридов переконує: донька народила в Донецьку і повернулася жити в Київ.

Мешкає вона в Києві разом з чоловіком. Той, зі слів того ж Свиридова, до початку війни на Донбасі, вчився в Донецьку, але після 2014-го року поїхав довчатися не куди-небудь, а в Ростов на Дону Російської Федерації. Та й судячи з фото в соцмережах, молода родина Сухових періодично їздить то в окупований Донецьк, то в Ростов, то в Київ.

Більш того, він сам непрямими словами натякнув, що періодично їздить в Донецьк, аби перевірити, в якому стані його нерухомість.

«От скажіть, якщо б ви побудували свій будинок, ви б цікавилися що там? Ви б поїхали? Просто перевірити в якому стані цей дім?» – запитує Свиридов журналістів.

У відповідь на запитання про дочку, будинок, фірми, зарплату, а також про те, як оформлені чоловіки, які сидять у його приймальні, і не пускали журналістів до кабінету, Ігор Свиридов в кишеню за словом не поліз. І замість прямої відповіді почав переводити мову на журналістів:

«А ви де оформлені, а яка зарплата у вас? А у вас он яка куртка, джинси».

Чиновник, схоже, не звик до уваги журналістів і боляче сприймає, коли його ідентифікують з малою батьківщиною Донеччиною, каже, що таким чином українців ділять на правих та лівих. Відтак журналістів “Аверсу” він назвав сепаратистами і забажав вибачень. Кореспонденти пішли вибачатися.

Та потрапити в облдержадміністрацію ще той квест – представників преси без телефонного погодження з керівництвом Волинської ОДА не пускають і на поріг. А раптом перестрінуть когось з посадовців і поставлять незручне запитання.

Але між тим не для всіх такі правила. В приймальній кабінету чиновника сидять невідомі люди, які намагаються перешкоджати роботі журналістів. На питання, хто вони такі, чоловік починає відповідати, що, начебто він особистий водій, а нині допомагає виконувати обов’язки секретаря.

Як відомо, на Волині та й по всій Україні в рамках Великого будівництва зараз активно ремонтують дороги. Але разом з коштами на дороги, в нашу область заходять цікаві фірми, коріння яких з Донеччини, з якої родом власне і сам посадовець. На тему тендерів журналісти неодноразово з ним спілкувалися. Проте конкретних відповідей, щодо заводу Данко, який не зовсім законно розмістився в селі Озеро він не надав.

А коли журналісти намагалися з’ясувати деякі моменти з приводу роботи заводу Данко назвав працівників «Аверсу»…. сепаратистами.

«Ви взагалі такий сєпарський канал. Знаєте про це? Що ви сепаратисти… Тому, що ви ставите волинян вище ніж там якісь приїжджі люди. Тому що ви ділите людей на східних, західних, центральних і всіх інших», – обурюється Свиридов.

Окрім того Ігор Свиридов забажав публічних вибачень. Про те, як же ж вибачатися коли двері чиновника охороняють незнайомі люди? Вони сваряться з журналістами. Один заявляє, що водій, інший ніби прийшов на співбесіду.

Згодом Ігор Свиридов таки вийшов з кабінету і запросив журналістку на розмову, але без оператора. Зрештою, в кабінет таки зайти вдалося.

Перш за все було цікаво, що це за люди в приймальні і які функції вони виконують в цьому кабінеті. Хто оплачує послуги цих так званих водіїв, і, найголовніше, чому звичайних громадян не впускають у державну установу, а ось такі молодики не лише вільно гуляють коридорами облдержадміністрації, а й навіть дозволяють собі простягати руки до журналістів.

Між тим, журналісти сюди прийшли зовсім не через це. Ігор Свиридов зажадав вибачень і постійно продовжує називати їх сепаратистами.

Зауважимо, термін «сепаратизм» має широке значення. Але у зв’язку з подіями на сході зявилося окреме визначення «український сепаратизм». І звучить воно так: це діяльність, направлена на зміну статусу окремих територій відповідно до законів України та протизаконна діяльність, направлена на відділення від України частини територій та їх мешканців.

Журналісти проаналізували сторінку у фейсбуці Ігоря Свиридова. Але вона відредагована. Усі дописи з 2012-го року по 2016-й рік зникли. Проте зі сторінок родичів Ігоря Свиридова можна відслідкувати, яка позиція щодо подій у державі була у родині Свиридових.

На сторінці Геннадія Свиридова є чимало постів відверто сепаратистського характеру. Вони нікуди не зникли, тому що власник цього профілю помер. І тому, мабуть, сторінку не можуть відредагувати, бо до неї немає доступу.

До прикладу, в одному з дописів День Незалежності України називають «Праздником трупних чєрвєй».

«Никогда не понимал смысл «дня нэзалэжности», который украинские СМИ преподносили как некий великий праздник. В этом смысле для меня мои сограждане всегда были чем-то вроде африканского племени, которое дружно с шумом скачет, размахивая копьями, по понятной только ему причине. Чего, собственно говоря, празднуем? «Нэзалэжнисть»?

Независимость кого? Украины? Как государства? От кого? От России? Ну, так по своим катастрофическим последствиям эта украинская «нэзалэжнисть» напоминает день независимости вырезанной из организма почки. Почка празднует тот день, когда её вынули из тела и выкинули на помойку. Чтобы там гнить и разлагаться», – йдеться в дописі.

Деякі статті, які опубліковані на цій сторінці відкрити неможливо, адже вони з сайтів, які в Україні знаходяться під забороною. Але про що там йдеться здогадуємося по заголовках. Як-от «Почему запад не понимает как воюет росийский солдат. Заметки о заметке».

Таких дописів багато. Зі слів Ігоря Свиридова, Генадій Свиридов – його покійний брат. Звісно, відповідати за позицію свого брата він не може та й не зобов’язаний.

«Ні в якому разі ми не розділяємо українців на донецьких, волинських, харківських чи київських. Ні в якому разі не осуджуємо за те, якою мовою вони спілкуються чи до якої церкви ходять. І однозначно співчуваємо переселенцям з Донбасу, які втратили свої будинки під час війни.

Співчуваємо і тим українцям, які не змогли виїхати, і змушені проживати на окупованих територіях під обстрілами. І ми не згідні з тим, що чиновникам з Луганська чи Донецька створили несприятливі умови на Волині. Навпаки, посадовці облдержадміністрації – це представники президентської гілки влади в області.

І так вийшло, що найвищу владу на Волині представляють саме вихідці з Донбасу. Тому нарікати на обставини – просто гріх. Адже не всім переселенцям так пощастило з роботою, оплатою праці та державними гарантіями.

Не всі переселенці можуть мати квартиру в Києві, забезпечити себе особистою охорону, особистими водіями, і не всі переселенці мають змогу їздити у «ДНР», щоб поглянути, чи бува не сталося чого з їхнім триповерховим будинком», – резюмує журналістка.