Зоозахисниця з Володимира-Волинського розповіла про любов до тварин та щасливі історії порятунку чотирилапих

Вона не може пройти повз безпритульного котика чи собаку, адже їй дуже болить за кожну тварину, котра потрапила на вулицю через людську байдужість. Зоозахисниця Наталія Волошина увесь свій вільний час присвячує волонтерській діяльності, опікуючись залишеними напризволяще тваринами. Попри постійний клопіт, жінка тішиться, що щодня рятує життя маленьких чотирилапих, котрі потім стають чиїмись улюбленцями.    

Про волонтерку з Володимра-Волинського пише Слово правди.

Двері квартири однієї з п’ятиповерхівок, що на вулиці Сагайдачного, відчиняє усміхнена привітна жінка. У помешканні із двох кімнат нема жодного килиму. Пояснює, що так значно простіше прибирати, а до чистоти Наталія Волошина особливо вимоглива, адже інакше ніяк, якщо квартира регулярно стає притулком для котів.

«У мене нема ні вихідних, ні вільного часу, адже у будь-яку годину може пролунати дзвінок, де на другому кінці дроту повідомлять про чергових покинутих котиків чи песиків. Інколи навіть змушена вимикати телефон, адже нікому не поясниш, що теж маю власні клопоти та родину, якій потрібно приділяти час. Часто телефонують люди і кажуть, що, приміром, в якомусь лісі чи посадці є цуценята. Приїжджайте, мовляв, і забирайте. І ніхто не розуміє, що у нас нема власного транспорту  і що ми не якась спеціальна служба по відлову тварин, а люди, які допомагають на волонтерських засадах, не отримуючи за це жодних коштів», – розповідає пані Наталія, заварюючи каву на затишній кухні.

З волонтерством звів фейсбук

Через любов до тварин вона з легкістю могла б бути ветеринаром, утім, музична школа у яку віддали в дитинстві її батьки, вирішила майбутній фах. Закінчила музучилище у Луцьку та Рівненський педагогічний університет. І вже понад два десятки років викладає музичні дисципліни у Володимир-Волинському педагогічному коледжі.

Наталя скільки себе пам’ятає, завжди жила з домашніми улюбленцями, тож навіть не уявляє тепер власний дім без хвостатих та чотирилапих.  Ніколи не минала і безпритульних котиків та песиків, яких постійно підгодовувала. Утім, активна волонтерська діяльність у цьому напрямку почалась близько двох років тому, коли жінка почала знайомитись у соцмережах із місцевими однодумцями, котрим так само, як і їй, небайдужа доля тварин. Згодом зоозахисники створили у фейсбуці групу «Володимир-Волинський SOS Допомога бездомним тваринам», котра нині налічує понад 4 тисячі учасників.  Щодня тут публікуються дописи зі світлинами чергових тварин, котрі шукають домівку.

«Після створення групи у мене виникло таке враження, що безпритульних тварин побільшало у Володимирі, адже люди масово викидають кошенят, цуценят, а також уже дорослих тварин, які не один рік були їхніми улюбленцями. Нерідко підкидують просто під двері помешкань волонтерів та на ринок, де ми прилаштовуємо тварин у добрі руки. Люди приносять їх і лишають, не розуміючи, що цих кошенят треба чимось годувати і десь залишити на перетримку, доки не знайдеться господар. У Володимирі немає спеціального притулку для безпритульних тварин, а  помешкання волонтерів не можуть умістити усіх. Тому просимо тих, хто може тимчасово прихистити котика чи песика, звертатись до нас. Готові навіть заплатити за таку послугу», – зазначає зоозахисниця.

Віддає тварин лише справді у «добрі руки»

На щастя, світ не без добрих людей, тож небайдужі до долі тварин містяни охоче відгукуються і перераховують на рахунки волонтерів кошти у випадках, коли потрібна значна сума на лікування. Проте більшість витрат на їжу та медикаменти лягають на плечі самих волонтерів. Усіх дорослих безпритульних тварин, які потрапляють до рук володимирських зоозахисників, безплатно стерилізує ветеринар Сергій Тернов у спеціально відведеному для цього кабінеті, що при ветеринарній лабораторії. Лише за цей рік він простерилізував близько трьох сотень тварин.

Щодо кошенят і цуценят, то їм теж гарантується безплатна стерилізація по досягненню відповідного віку. Для  цього новим господарям потрібно звернутись до волонтерів, які домовляться про операцію. Отримують «нічийні» котики та песики і всі необхідні вакцини та медикаменти від глистів і бліх. Ще один приємний бонус в кошенятах від волонтерів – це те, що усі вони вже привчені до лотка.

Зоозахисники закликають власників тварин бути відповідальними і не пошкодувати три сотні гривень на стерилізацію свого улюбленця аби потім не морочитись з тим, куди подіти її потомство та не розплоджувати безпритульних котів і собак. Зі слів Наталії, великою проблемою є і те, що останнім часом на вулиці все більше з’являється породистих собак. Рідко буває, що пес сам утік і господарі його шукають. Найчастіше ж  вони самі позбуваються домашніх улюбленців, бо не справляються з доглядом за ними.

Наталія Волошина  бере на перетримку лише кошенят, зрідка – цуценят. Як показує практика, найбільш дієвий спосіб прилаштування тварин – на продуктовому ринку, де волонтери щодня виносять у клітках котиків та песиків. Відгукуються люди і через соціальні мережі та рідше – через оголошення у газеті. Та у перші-ліпші руки своїх котиків пані Наталія не віддає – каже, що покладається на власні відчуття, коли людина приходить до неї за новим улюбленцем. Якщо запідозрить, що за ним погано доглядатимуть, то може навіть відмовити. Вона відслідковує подальшу долю усіх своїх тимчасових квартирантів – просить, аби нові господарі надсилали їй світлини та писали останні новини.

Чоловік  сам приносить кошенят, щоб «не розслаблялась»

Деякі історії порятунку тварин особливо закарбувались  у пам’яті волонтерки. Один із таких випадків справді вражаючий, адже дорослий пес ледь не загинув не від того, що його викинули з дому, а через те, що господарі його просто не годували. Волонтери помітили його на одному із приватних обійсть і ледь вмовили господаря віддати їм собаку. Невдовзі рудого пса відгодували, він став справжнім красунчиком і тепер служить новим господарям.

Та володимирські зоозахисники беруться допомагати не лише котам і собакам, а і іншим тваринам та навіть птахам. Пані Наталія пригадує, що рятувати доводилось і совенят і лебедів. Уже кілька разів волонтери рятували кажанів, котрих знаходили у старих віконних рамах та дуплах дерев. Спочатку їх відправляли до Луцького зоопарку, а останні рази – до спеціального реабілітаційного центру для кажанів у Харкові.

Наталія зізнається, що на початках сусіди п’ятиповерхівки, де мешкає жінка, були не в захваті від її заняття. Просили навіть  не підгодовувати безпритульних тварин, які мешкають у дворі, але це, на думку зоозахисниці, аж ніяк не зменшить їх популяцію. Більше того – коти у підвалах будинків навіть дуже потрібні, адже вони винищують гризунів. Тому замуровувати віконечка у підвали не варто.

Спершу і чоловік Наталії обурювався, звинувачував у тому, що перетворила їхню квартиру на притулок. А згодом і сам прикипів душею до маленьких, пухнастих клубочків настільки, що теж час від часу підкидує дружині нових чотирилапих, яких знаходить по дорозі з роботи. Мовляв, «щоб не розслаблялась».

Звикли до того, що в квартирі постійно з’являються нові кошенята і власні домашні улюбленці сімейства Волошиних – кіт Марс та кішечка Бусінка. Близько трьох років тому вони так само потрапили до Наталії з вулиці. Бусінку знайшли в холодну пору року на дереві, звідки вона не могла сама злізти. Після тимчасової перетримки для киці знайшли господиню, якій, як потім виявилось, Бусінка стала непотрібна після виїзду за кордон. Тож Наталя вирішила залишити її собі. Марса – худюще з перебитим носом кошеня, підкинули Наталі просто у під’їзд. Привівши його до ладу, жінка залишила собі кота, якого довгий час ніхто не хотів забирати.

Вона вже сотні разів обіцяла сама собі, що полишить  активну волонтерську діяльність. Утім, якщо протягом кількох днів у її квартирі нема на перетримці котиків, то не знає куди себе подіти. Коли ж удома поселяються тимчасові квартиранти, а їх інколи буває і до десятка, то день Наталії розписаний щохвилинно – ледь прокинувшись, прибирає, вичищає лотки і годує кошенят. Хоч і важко це і клопітно та не уявляє без волонтерства свого життя. Тож займатиметься цим, доки вистачить сил. Жартує: «Я не можу рано померти, бо ж скільки котів тоді пропаде!».

Тетяна Ізотова