«Засію словом власне поле»: в історичному музеї Володимира відбувся вечір пам’яті поета Анатолія Махонюка

10-го вересня виповнилося б 60 років знаному на Волині й в Україні поету Анатолію Махонюку. На жаль, кілька років тому поет, який мешкав в селі Овадне Володимирського району, відійшов у Вічність.

Проте, живе його поетичне слово, про нього пам’ятають люди, повідомляють у фейсбуці музею.

Бібліотекарка Тетяна Гілевич презентувала присутнім книжкову виставку «Живий у слові», зачитавши кілька віршів поета. У кожну з книжечок Анатолія вона поклала по одній жовтій троянді як символ розлуки.

Бібліотекарка розповіла, що дружила з поетом і його родиною давно. На їх обійсті росла висока берізка, якої нині вже немає, але, як розповідали односельці митця, на подвір’ї Махонюків і досі милують око найрізноманітніші квіти.

Тетяна Гілевич також поділилася спогадами про дружбу з Анатолієм. На запитання «Що тобі подарувати на день народження ?», він завжди відповідав : «Подаруй мені зошити і олівці». Митець часто віршував уночі, тож коли поетичні рядки переповнювали душу, то просив маму, щоб вона дала йому зошит і олівець, аби записати на папері думки.

Коли Махонюка запитували « Як стати поетом?», то він відповідав: «Поетами не стають. Поезія повинна сама прийти до вас, немов кохана жінка». Пані Тетяна розповіла, що коли вона була в гостях у родичів на Полтавщині, то на автобусній зупинці зустріла незнайому дівчину, яка із захопленням читала одну зі збірок Махонюка, що їй передали рідні з Рівненщини. Отак книги нашого земляка мандрують по Україні.

На зустрічі були присутні односельці поета. Зокрема, Світлана Грабовська розповіла, що з книгами Анатолія її познайомила мама подружки. Пані Світлана переписала їх до блокнота, а згодом, побувавши в гостях у митця, попросила автограф у блокнот, який береже і досі. Працюючи в дитячому садочку, пані Світлана організувала зустріч поета з дітьми, він читав їм вірші, давав автографи, і хоча на вулиці був дощовий день, очі його випромінювали радість.

Мешканка Овадного Галина Михалюк дружила з Анатолієм з дитинства. Коли ж він став поетом, то її, як і інших дівчат, цікавило, кому ж він присвячує свої вірші про кохання. Вона розповіла, що Махонюки – люди зі світлими душами, тому спілкуватися з ними – одне задоволення.

Викладачка української мови і літератури Оваднівського професійного ліцею Марія Нагурнік готувала до друку збірку поета «Зоря пливе до світанку». Марія Степанівна розповіла, що за життя Анатолія вона організовувала зустрічі учнів ліцею з ним. Вони спілкувалися, смакували грушами і пиріжками. Митець читав вірші, жартував.

Усі, хто виступав на зустрічі, наголошували, що Анатолій Махонюк і його сестри залишили по собі добрий слід у віршах і вишитих рушниках, які радують людські душі. Тож доречно, що нині, коли перейменовують вулиці, слід назвати іменем Махонюка вулиці в Овадному і Володимирі.

Окрасою музейного заходу була пісня «Колискова» на вірші А. Махонюка, яку майстерно виконала працівниця районного будинку культури Тетяна Гуз. Звучали на вечорі вірші поета, який назавжди залишилися жити у слові.