«Якби це не було важливо, то я б не змінив підлеглість» – Микола Рижук, настоятель храму у Володимирі-Волинському, який перейшов до ПЦУ

8 місяців тому храм Святого Агапіта цілителя Печерського у Володимирі-Волинському разом з настоятелем Миколою Рижуком перейшов до ПЦУ. Це єдиний храм у місті, який приєднався до Православної церкви України. Настоятель храму тоді мав чітку позицію щодо переходу.

Про те, якими були ці 8 місяців, про свою позицію сьогодні, службу українською, як у світі дезінформації знайти правду і про плани на майбутнє отець Микола Рижук розповів БУГу у відеоінтерв’ю.

Він зазначив, що 12-го жовтня Еладська православна церква визнала ПЦУ. І це є важливо і підтверджує, що він зробив правильно.

“РПЦ визнавали понад 140 років і вона не має ніякого Томосу, вона самовідділилася. Я думаю, що світ інший, швидше іде інформація. Як я бачу картину, то в в цьому році ще дві Церкви, дай Боже, нас визнають”, – розповів священик.

На початку після переходу до ПЦУ до храму ходило менше людей, зізнається отець. Проте з часом прихожан стало більше, значно більше людей приходить на великі релігійні свята.

“Попрацювали хороші люди, ходили з хати в хату, видзвонювали до наших прихожан. Таке було, але зараз, слава Богу, усе стабілізувалося, на Преображення навіть більше людей було, дітей до школи було більше”, – говорить Микола Рижук.

У новому колективі прийняли добре, довелося звикати, адже були певні свої традиції. Раніше в храмі служили тільки на церковнослов’янській. Зараз на українській. Отець Микола розповідає, що важче хору, але йому теж на початку було важко.

У храмі Святого Агапіта служби проводяться вже більше 5-ти років. Храм новий, ще незавершений, зізнаєтсья отець Микола. Треба багато чого доробити, все у планах. Проте поки немає можливості.

“Хотілося б рухатися далі. Поки на жаль, так. Ми помаленьку щось пробуємо. Хочеться добротно і якісно, адже місто древнє і храм хочеться, щоб відповідав. Правда, люди і в печерах молилися. Не головне, що є в храмі, а головне – молитовні люди і священик. Проте, якщо воно гармонійно, тоді і молитися простіше. На майбутнє забор хотілося, дитячий майданчик, дзвони, драбину на хори, розпис. Я поки не можу знайти можливостей, стукаю, але поки не можу знайти”.

Чи важливо у який храм ходити? В чому взагалі різниця?

“Якби це не було важливо, то я б не змінив статус. Я не маю право осуджувати когось за проступки, бо я сам людина, а коли йде мова про глобальні речі, церквоні речі, коли є істина, а істина є Христос, то я не маю права обманювати. Якщо я це роблю, то я воюю проти самого Бога.

Я змінив статус, тому що у нас війна. Тому що керівництво, особливо РПЦ, на жаль, воно якраз таки впроваджує російський мир, який в собі несе імперіалізм і веде агресію проти мого народу. Тому я змінив підлеглість.

Але чи це канонічна церква? Канонічна. Тому, якщо люди ходять туди молитися і вони є добрі, це не дає права комусь, хто ходить в нашу церкву, задирати носа. Якщо ця людина підтримує політичні погляди церкви, у якій я був, то це недобре. Бо в нас іде війна, гібридна, замаскована, підла. На жаль, є священики, які на тому акцентують увагу і людей з православних роблять адептів секти.

Як знайти правду?

“Ісус Христос казав: якщо не вірите мені, то повірте моїм ділам. Так і ми. Як на ринку купуємо щось недобре, то знаємо, але коли ідеться про щось таке, то… а той там батюшка сказав. Треба купити Закон Божий. Читати святих отців, перевіряти джерела. Завжди не можна тільки на довіру”.

“Наше місто завжди відрізнялося міжконфесійною толерантністю, тому закликаю і прошу, щоб священики, які служать в конфесії УПЦ, не налаштовували людей один проти одного. По тому побачать, як кажуть: адже Ви мої учні , якщо буде любов між нами. Любов знайти важко, втратити легше”.