«Я не помер, значить, маю щось змінити»: ветеран війни з Володимира відкрив громадську організацію для підтримки воїнів

Валерій Костюк з Володимира після поранення переніс понад 20 операцій, а після реабілітації заснував громадську організацію, щоб підтримувати інших ветеранів. Водночас він розвиває свою кав’ярню самообслуговування.

Ветеран розповів Суспільному, що тричі приходив до військкомату, поки його не визнали придатним для військової служби.

“Я думав, я їду обороняти країну і показувати рускім, що українці не такий простий народ, як здається і що ти за три дні прийдеш в гості. Це люди з характером і якщо ти прийшов до мене додому, то будь готовий, що ти за це отримаєш”, — каже Валерій Костюк.

Навчання проходив у Рівному та Черкасах. Пригадує, що якось до військової частини приїхав чоловік, сказав, що лінію оборони прорвали. І хоч Валерій Костюк разом з побратимами ще не закінчив навчання, їм запропонували: якщо вважаєте, що морально і фізично готові допомогти й тримати оборону, ласкаво просимо в Авдіївку.

Валерій тоді погодився. З його слів, там зрозумів, що таке справжня війна.

“На третій день ми пішли на лінію оборони, і з 16 вже залишилось 8. Такого страху я в житті не відчував. Це коли ти в окопі схилився, і молишся Богові, бо розумієш, що 100% загинеш. Ти вже не даєш собі шансів, що виживеш, бо бачиш, там бій був дуже запеклий”, — додає він.

Як розповідає ветеран ніхто з рідних не знав, що він поїхав у Авдіївку, адже усім казав, що хоче потренуватися користуватися зброєю, на випадок, якщо ворожі війська прийдуть на Волинь. Розповів про свою участь в боях телефоном вже після того, як його вивезли звідти.

Згодом ротний відправив воїна до лікаря, який виявив травму у ногах. Пролікувавшись місяць, чоловік повернувся на службу, але через три місяці отримав друге поранення.

“Це була така позиція, на яку ніхто не хотів йти. Була дорога, по одній стороні вони були, по одній ми, ми перейшли на їхню сторону і захоплювали вже певні частини. У певний момент вони, певно, зрозуміли, де ми знаходилися, і накрили з усього, що можна було”, — каже Валерій Костюк.

Як розповідає ветеран, внутрішні органи були поранені, їх довелося перешивати, таз був зламаний, на ногу наклали апарат Ілізарова. Також лікарі спершу говорили, що потрібно відрізати руку, однак вдалося її врятувати.

“Пам’ятаю коли говорили два силуети, я не розумів це санітари чи лікарі, бо там куча трубок. Вони між собою кажуть: дивись, у цього наче були слабші поранення, але помер, а в цього сильні, але вижив. Інший каже: певно, ще щось не зробив. І ось з того часу в мене ця думка в голові вже засіла”, — додає він.

Під час лікування, Валерій Костюк їздив по різних містах та лікарнях, де до нього підходили волонтери, приносили їжу й казали слова підтримки та подяки за службу. Коли ветеран зміг ходити, запропонував дружині так само допомагати військовим у лікарнях, приносити їм продукти.

Так і виникла громадська організація “Підтримай Героїв”, офіс відкрили в травні. ГО щотижня відвідує лікарні, раз на декілька місяців організовує екскурсії ветеранам, їх дружинам та дітям, проводить зустрічі та вечори з ветеранами та цивільними для соціальної адаптації, звукові та арттерапії.

“Коли всі дивляться один на одного, їм краще і легше переносити. І мами розуміють, що ветеран — це не так страшно, що це не всі контужені. А навіть якщо вони контужені, вони адекватні, звичайні люди”, — пояснює він.

Як зауважує Валерій Костюк такі кола підтримки об’єднують людей і показують, як проблеми одного можна вирішити у команді.

“Я не помер, значить, маю щось змінити. Більшість з хлопців себе називають “відпрацьований матеріал”. Я показую, що в соціумі вони також потрібні. Я впевнений, що ми змінимо цю країну, війна — це переломний період. У 1991 році подарували свободу, зараз ми її виборюємо. Свобода не є безплатною”, — додає ветеран.

Також чоловік працює над розвитком свого бізнесу — кав’ярні самообслуговування. У ній невдовзі буде висіти табличка “1 гривня з кожної кави”. Кошти будуть спрямовані на громадську організацію, для підтримки ветеранів та їх родин.