«Я мушу відстояти честь родини і померлого батька» – голова Оваднівської ОТГ готує документи в суд щодо релігійного конфлікту в Сусвалі

Днями ЗМІ сколихнула шокуюча інформація про подію, що сталась у Сусвалі Володимир-Волинського району. Вона є ланкою у довгому церковному конфлікті, який ніяк не вдається подолати у селі.

Інформацію про останній конфлікт між УПЦ та ПЦУ у Сусвалі опублікувала газета “Слово правди” з перших уст – голови Оваднівської ОТГ Сергія Панасевича, чийого померлого батька священник УПЦ не дозволив відспівати у сільському храмі.

Громада, рік тому проголосувавши більшістю за перехід до Православної церкви України і отримавши усі документи на право користування приміщенням храму, досі не може туди потрапити. Час від часу під стінами церкви точаться сутички, викликається поліція, але люди так і не можуть скористатись своїм законним правом, якого в УПЦ (МП) просто не визнають. І поведінка представників УПЦ вже просто перейшла межу.

Помер 86-річний Степан Панасевич – батько голови Оваднівської об’єднаної територіальної громади Сергія Панасевича. На жаль, труну із покійним не дали навіть занести до храму. Аргумент один – бо він та його син підтримали перехід до української церкви. Мало того, прихильники УПЦ пішли далі і на сайті «Союзу православних журналістів» відразу появилась стаття, в заголовку якої значиться, ніби актив ПЦУ «под предлогом похорон спровоцировал конфликт». Там посилаються на свідчення колишнього настоятеля храму від МП Богдана Гнатюка, який розповів, немовбито люди силою хотіли захопити церкву, «забувши про покійника».

До редакції газети 23-го січня спеціально прийшов Сергій Панасевич, який розповів, як насправді було.

«Найперше хочу щиро подякувати усім, хто підтримав мене у тяжку хвилину, хто розділив моє і горе моєї сім’ї, хто співчував.

А також хочу розказати про крик моєї душі, бо вразила брехня у фейсбуці, яку подав Богдан Гнатюк, якого тепер вже й не можу назвати священником. Насправді ситуація розвивалась зовсім інакше.

Тато помер 19-го січня увечері. Він хворів, ходив до останнього дня. Ранком, коли йому стало погано, я привіз отця Сергія Місана (настоятеля релігійної громади ПЦУ у Сусвалі – прим. ред.), він його посповідав, причастив, тато був при пам’яті, але по обіді уже помер. Прийшов знову священник, зібрались родичі, посиділи біля тата, почитали псалми. Причому серед родичів є представники як ПЦУ, так і УПЦ. Ніяких дискусій не було.

20-го січня зранку я зустрів біля церкви Богдана Гнатюка і з десяток мешканців села. Підійшов, спочатку подякував за те, що той виконав дану напередодні обіцянку і пустив громаду ПЦУ на подвір’я церкви для здійснення обряду освячення води. (Я і раніше попереджав, що ворота на територію завжди мають бути відкриті. Бо того вимагає і техніка безпеки, а також біля церкви, до речі, серед інших понад десятка замучених поляками похований і мій дід. Кожен хоче піти на могилу, помолитись, прибрати, а ворота закриті).

Отже, я сказав також, що помер тато, і висловив своє бажання, оскільки він тут жив і завжди допомагав, занести його у церкву і саме там відправити заупокійну службу. Богдан Гнатюк, коли почув, що відправляти буде отець Сергій, сказав, що його туди не пустить. Коли так, то я погодився відпровадити біля церкви, але хоча б на п’ять хвилин таки занести тата, як християнина, у храм. На що він тепер заявив, що не пустить навіть на територію. Усі на мене накинулись, я не став сперечатись, бо то був час не для дискусій. Але сказав, що як тільки ворота будуть закриті, замки сам особисто позриваю.

Всі ті, що були тоді біля церкви, прийшли до хати і з татом прощалися. Коли похоронна процесія дісталася церкви, ворота на територію були відчинені. Взяли ми з собою лавки, поставили труну поблизу, бо у церкву зайти не змогли – приміщення зсередини було зачинене. Так розумію, що там був староста, бо таки дзвони дзвонили, знадвору стояло кілька людей від УПЦ. Родина у тата велика, тож родичі почали вимагати відкрити церкву, та це не вдалося. Коли пристрасті більш-менш вляглися, отець Сергій відправив службу надворі. Ми знову попросили відкрити церкву на 5 хвилин. Що найбільше усіх вразило, так це вчинок жінки, яка приходила прощатися, яка працювала колись разом із татом: вона заявила, що він не достойний того, щоб бути у церкві.

Ось після цього родина уся збунтувалася, викликали правоохоронців, які приїхали на чолі зі старшим слідчим Любохинцем, викликали Богдана Гнатюка – той прийшов. Отець Сергій правоохоронцям показав усі документи на право користування церквою, охоронний договір – абсолютно усе. Гнатюк таких документів не зміг представити, бо вони «в нього вдома». Але таких документів у нього немає. Я можу стверджувати це точно і підписатися під кожним словом. Охоронний договір, який був у нього, автоматично втратив силу, коли отримала документи громада ПЦУ: нині договір укладено з отцем Сергієм.

Щоб не загострювати обстановку, бо люди і справді вже хотіли брати болгарку і зрізати замки, я звернувся до громади і закликав опечатати церкву. Оскільки церква як архітектурна пам’ятка місцевого значення є на балансі і знаходиться на території сільської ради, та має право вжити усіх заходів для запобігання знищення культурної спадщини та всяких конфліктів. Привезли  мою печатку. Підписався я і отець Сергій. Склали комісію і опечатали церкву. Богдан Гнатюк підписуватись відмовився. Правоохоронців я попросив усе знімати на відео, стежити, щоб ми не порушили закону. Опісля продовжили обряд поховання.

Ми попередили Богдана Гнатюка, що він не має права відкривати церкву, проводити там богослужіння, інакше буде нести кримінальну відповідальність.

Мій юрист готує листи в СБУ, прокуратуру, поліцію. Громада настільки вражена тим, що сталось, що вчора знову були готові іти до церкви і зрізати замки. Я людям подякував, що досі вони увесь цей рік дотримувались законодавства. Але якщо Богдан Гнатюк церкву таки відкриє, я просто громаду вже стримати не зможу. І якщо не обійдеться без крові, то вона буде в першу чергу на його і совісті правоохоронних органів, які досі обрали для себе пасивну позицію. Не розумію, для чого вони приїжджають і щоразу просто чекають, доки почнеться бійка. Але ж є закони.

Учора під постом Ігоря Гузя щодо ситуації дав коментар багатолітній, зараз уже колишній, член ЦВК Андрій Магера, який стверджує, що у діях священника УПЦ МП «вбачаються ознаки щонайменше самоуправства. А це уже кримінально карана дія». Він порадив народному депутату ініціювати депутатське звернення в поліцію для відкриття кримінального провадження. «Піп і його пособники повинні отримати судимість», – підсумував він.

Нині збираю усю наявну інформацію, відеодокази, в тому числі з неодноразовими наклепами на мене з боку Богдана Гнатюка. За те, що він наглумився над моїм татом і моєю ріднею, я буду подавати в суд на нього і на  тих людей, які підтримували його біля церкви. Нехай так само готуються.

Я звертався до священників УПЦ, заходив навіть у поліцію, щоб мені допомогли зустрітись із владикою УПЦ Володимиром. Ніхто мене до нього не пускає. Ми підготували йому офіційне звернення, яке надіслали  електронною поштою. Побачимо, яка буде відповідь.

Це і моя біда, і всіх моїх родичів. Це плювок усій моїй великій родині. Тому я мушу тепер відстояти честь своєї рідні і в першу чергу – свого тата.

Богдан Гнатюк у фейсбуці пише, що це він причащав і сповідав батька. Так,  рік тому чи більше, мабуть, так і було, але тепер тато свідомо причащався у отця Сергія, адже до останку був при пам’яті. Неправда, що воля тата була ходити в УПЦ. Заперечую також, що труна була закрита, як було заявлено Богданом Гнатюком. Є відео, яке підтверджує, що це неправда.

Я неодноразово звертався до людей своєї громади, просив правити у церкві почергово, бо поважаю вибір кожного. Богдан Гнатюк натомість казав, що не дасть «розкольникам стати на престол». Але ж то не його престол, його найнято на роботу. Насправді розколов громаду він: робив таємні збори, особисто ввечері, майже вночі рік тому проводив їх і просив мене на змилування нікому про це казати. То хто розкольник?

До мене нині телефонують з усієї України, люди прочитали про те, що сталось, в інтернеті і тепер пропонують свою допомогу. І я дуже сподіваюсь таки довести справу до кінця законним шляхом».

Світлана Коширець