<
Інші розділи

«Я із сім’ї військовослужбовців, тож вступ до лав ЗСУ був лише питанням часу», – військова, ексжурналістка БУГу Наталія Тарковська

08:41 | 1.11.2024 / Володимир / /
Перегляди
382
/ Коментарі відсутні

До повномасштабного вторгнення тендітна володимирчанка Наталія Тарковська була журналісткою, тривалий час працювала в інтернет-виданні «БУГ». Нині ж стала на захис України. Каже, що, народившись в родині військових, таке рішення було очевидним.

Під час розмови Наталія розповіла про свої воєнні будні, які обов’язки виконує у війську, чи стикалася в лавах ЗСУ із сексизмом та чи часто бачиться з мамою, яка зараз також захищає рідну країну від окупантів. Дівчина зазначила, що колишня медійна діяльність стала в нагоді й наразі допомагає на службі. Окрім цього, поділилася, чому вирішила освоїти спеціальність психолога і чи знадобились їй ці знання в ЗСУ.

Поговорили і про те, чи варто читати телеграм-канали, як відрізнити реальну інформацію від фейкової і як навчити людей медіаграмотності.

Поділилась Наталя і своїми думками, щодо того, чи актуальними наразі є процеси декомунізації й дерусифікації та що відчуває, коли повертається у рідний Володимир і бачить, що люди живуть відносно мирним життям: ходять на роботу, концерти, кафе і чи не виникає в неї відчуття дисонансу.

– Коли і як ти прийняла рішення приєднатися до лав ЗСУ? Памятаємо, ця тема відгукувалася дуже щемко тривалий час.

– Насправді все дуже просто. Це не через повномасштабку. Я хотіла бути в лавах Збройних Сил. І оскільки вся моя сім’я – військові, то для мене це рішення було очевидне, а ще почалася повномасштабна війна. Зрозуміло, що я буду там. В мене тато – військовий, мама – військова і зараз служить у 100-ій бригаді. Плюс мої брати і найкращі друзі теж воюють. Тобто в мене таке оточення. Тому вибирати прийшлось лише коли саме. Бо тут не йшлося чи йти чи не йти. А коли саме. Тому я підготувалась: морально, фізично і пішла.

– Які обов’язки ти нині виконуєш у війську?

– Я зараз знаходжусь в штаті батальйону. Є така група логістики. Вона відповідає за те, щоб солдати були нагодовані, автівки були заправлені, дрони – заряджені. І все це нами було обліковано для того, щоб у разі перевірок все було гарно і красиво. То я займаюся цим. Плюс в неформальні обов’язки входить спілкування з нашими донорами, волонтерами і різними громадськими організаціями, які допомагають нам. А зараз ще взяла на себе таку маленьку нішу, оскільки в нас триває набір в 14-ий полк і наш батальйон зокрема, тому перевіряю рекрутів через програму “Осінт”. Дивлюся чи вони патріоти, чи ні. Бо підрозділ в нас класний. В нас лише добровольці.

– Твоя медійна діяльність допомагає на службі?

– Буду відверта – так. Я користуюся службовим становищем тільки зараз. Через те, що дуже багато є знайомств і тому, що я себе зарекомендувала, поки була в медіа, мене знає дуже багато людей і я можу звернутися до будь-кого, у мене немає з цим проблем. Єдине, що мене знають на території не всіх областей (посміхається – ред.). Але я працюю над цим. Тому все добре.

– Знаємо, що мама твоя теж служить у війську. Чи часто доводиться з нею бачитися?

– Цьогоріч дуже пощастило. Ми два рази побачимось. Вона приїде у відпустку вже за декілька днів. І ми зустрінемось. І ще влітку з нею бачилися. Бо ми знаходимось на різних напрямках, тому зустрічаємось дуже рідко, коли в когось з нас відпустка. По службі ми взагалі не перетинаємось.

– Ти освоїла спеціальність військового психолога. Чому вирішила рухатися в цьому напрямку? І чи вже доводилось тобі працювати?

– Трішки спростую. Я практичний психолог. На жаль, військового психолога у нас немає. Я вчилась у ВНУ імені Лесі Українки. І навіть предмет військова психологія була введена лише після того, як я випустилася. Для мене це було досить дивно. Бо в країні на той час вже рік тривала повномасштабка. А у вузах не введена не те, що спеціальність, а навіть предмету такого не було. Тому мої викладачі збирали це все по крупинках.

З приводу психології у війську, то дякувати Богу, я цим не займаюся. Це дуже важка ніша. Враховуючи те, що армія – це окремий механізм, який для нас – невідомий в цьому плані, то чесно кажучи, коли психологію дають в реабілітаційних центрах і десь поза межами армії, це допомагає краще. Бо в самій армії – це бюрократія, службові розслідування і постійні якісь звіти. Одним словом паперова, бюрократична тяганина.

– Щодо дівчат в армії існуюють певні стереотипи. Часто доводиться стикатися навіть із сексизмом. Чи були в тебе подібнівипадки? Що ти можеш сказати про дівчат-військовослужбовиць і ставлення до них?

– Перш за все є люди і їхній рівень розвитку. Тому, враховуючи це, дуже важливо усвідомлювати, що є дівчата, які давно служать і ті, які прийшли у військо через якусь свою мету. Зараз почалась повномасштабка і дуже багато дівчат пішло у військо саме через захист своєї батьківщини. Є люди, які прийшли через якісь свої інші моменти. Але це рівень розвитку. Для мене дівчина, яка знаходиться у війську, якою б вона не була і що б не робила – це перш за все людина, а вже потім дівчина. Тому я не ділю військових на дівчат і хлопців. Нам командир завжди каже: “Ви – військовослужбовці”. І відповідно сексизм буває, але це залежить від самого оточення.

Мені пощастило з цим не зіштовхуватися особисто. А якщо командир каже до мене: “Я хочу набрати бойових медиків” і дивиться на моїх 44 кілограми, а хлопці там по 98 самі і плюс екіпірування. Це 120 загалом, то я їх не потягну фізично. Я це розумію. І для мене це не сексизм, а реальний стан речей. Тому ображатися не варто. Але є дівчата, моєї статури, які це роблять і витягають хлопців. Тому шана їм і повага. Я, наприклад, не можу.

– Останнім часом ми бачимо, що люди перейшли на споживання такої швидкої інформації і надають перевагу читанню новин у телеграм-каналах. Іноді ці телеграм-канали бувають анонімними і ми не знаємо, хто за ними стоїть. Часто цим користується ворог. Інформація буває не перевіреною. Що ти можеш сказати про різні пабліки і як навчити людей медіаграмотності?

– Мені дуже близька ця тема. Бо до повномасштабки я собі відслідковувала хто, що і де публікує, які тези даються і до чого людей підводять. За цим дуже цікаво спостерігати. Я запам’ятала паблік “Україна: 24 на 7”, який потім дуже швидко перевзувся під максимально патріотичний. В перший час повномасштабки дуже багато людей брали звідти інфу, а потім він закрився. Почався оцей бум пабліків з постійними рекламами. Мене дуже дратують реклами, типу: “Летить ракета! Читайте де”. Це навіть не спекуляція, а нагнітання паніки. І багато людей на це ведуться. Але вже десь через рік люди навчились на це реагувати, як на один класний смайлик. Й ігнорувати це.

Спекуляція на гучних заголовках – це одна з форм маніпуляції. Тому відразу перегортайте і йдіть далі. Телеграм-канали зараз почали будувати якісь нові тези. Вони почали подавати публічних людей і їхні тези. І по цьому вже можна подивитися хто за цим стоїть. Великі телеграм-канали десь пів року тому почали давати чиїсь цитати, уривки інтерв’ю, чиюсь особисту “експертну думку”. Я вважаю, що телеграм-канали читати варто, але треба знати, які саме. Якщо це Українська правда, Ліга. нет чи ЗМІ, внесені до білого списку, то це ок.

– Зараз за допомогою спеціальних програм обробляють фото військових і пишуть: “Цю фотографію ніхто не лайкне”, або “Ми щойно одружилися. Привітайте нас”. Чи варто лайкати такі фотографії?

– Це дуже класний, специфічний контекст. Наприклад, якби я була ворогом, я б теж так робила. Тому це інформація про те, наскільки люди вміють реагувати і наскільки їх можна вивести на емоції. А я вважаю, що ми така нація дуже емоційна. Ми від емоцій до дій переходимо рідше, ніж хотілося б. Тому дуже багато проблем виникає. І ворог це зрозумів. І він намагається завжди вивести нас на емоції. І ця певна бездіяльність демотивує і нас, і військо. Через відсутність медіаграмотності таке враження, що в країні відбувається зрада і хаос. Але насправді відбувається дуже багато класних речей.

– Часто чуємо від мешканців, що не на часі робити зміни на відносно мирних територіях. Я щодо процесів декомунізації, дерусифікації, зміни назв вулиць, знесення радянських пам’ятників, в тому числі й у центрі Володимира досі височіє совєтський шпиль. Люди кажуть, що не на часі. Досі триває війна. Нехай вона закінчиться, прийдуть військові і тоді все це роблять. Що ти скажеш з цього приводу? Чи мають це робити військові? Чи поки військові там, ми маємо робити тут певні дії?

– Коли приходять окупанти вони перш за все змінюють наші назви міст на свій лад. І при цьому зафарбовують стелу в свій триколор. З цього варто починати. На часі це, чи ні. Вони це роблять в першу чергу. Оскільки ця війна інформаційна – це війна понять, підміни понять. І враховуючи цей момент, що росія не має своєї адекватної історії. Постійно в нас її краде, замінює, маніпулює, відверто бреше, то, я вважаю, що потрібно позбуватися всього, що повязує нас із ворогом.

– Що ти відчуваєш, коли повертаєшся у Володимир і бачиш, що люди тут живуть відносно мирним життям: ходять на роботу, концерти, кафе. Чи не має в тебе певного дисонансу?

– Для мене це нормально. Якщо ти не в ЗСУ, то ти для ЗСУ. Це дуже класно, що в нас є тил. Ми воюємо, щоб люди могли мирно жити і займатися своїми справами. Але тут є питання відповідальності за те, що відбувається в середині країни. Якщо ти не воюєш і нічого не робиш для ЗСУ, ти повинен контролювати владу, ходити хоча б на громадські слухання, які стосуються важливих питань життєдіяльності твого міста, наприклад, перейменування вулиць, і розуміти, що відбувається. Є така класна теза, я на сторінці у своєї посестри побачила: “Люди кажуть, що політики всі погані, а самі “Я не лізу в політику”. Так не буває. Ти мусиш брати відповідальність. Навіть, якщо тобі цього не хочеться, ти мусиш розбиратися.

Політика – це мистецтво керування державою. В першу чергу має бути відповідальність. Тому, коли люди живуть своє життя, я цього не засуджую. Бо я пішла туди не через людей, а через себе. Бо я так захотіла. Це моє рішення, мене ніхто не змушував цього робити. Я дуже рада служити народу України. Я щаслива бути там, де я є. І якщо людина розуміє, що не може піти служити, бо в неї, наприклад, діти, чи інші моменти, то ще є інформаційна війна. А це – величезний пласт роботи, яку за нас ніхто не робить.

– Знаємо, що й до твого батальйону наразі триває набір. Тож маєш можливість закликати наших читачів і глядачів приєднуватися, розкажи куди звертатися добровольцям.

– До батальйону зараз є набір. Я буду відверта. У нас дуже жорсткий відбір. Бо в нашій частині усі добровольці – люди, які воюють з 2014 року. Раніше вони були волонтерами, юристами або айтішниками. Армія – це не тільки штурми й окопи. Це величезна компанія, яку можна порівняти з якимось бізнесом, який має свою структуру, логістику і бойові підрозділи. Тому в цьому плані ми практично нічим не відрізняємося від цивільного життя. Єдине, що в нас є командир і є зброя.

Наприклад, якщо ти класний водій, класний механік і ти не хочеш просто сидіти, а хочеш служити і допомагати країні, ти мотивований, ти розумієш, що ти пригодишся, але в тебе є якісь проблеми зі здоров’ям, то є на work.ua, робота.юа виставлені посади на які ми шукаємо людей. Можна на них подаватись, отримувати відношення від нас, проходити співбесіди і відповідно мобілізовуватися. Бо за контрактом ми зараз нікого не приймаємо.

Від редакціїї зазначимо, що інтернет-видання “БУГ” святкує 10-річчя від початку створення. З цієї нагоди ми вирішили оголосити збір для підрозділу, у якому служить наша колега Наталія Тарковська. Плануємо зібрати 30 тисяч грн на зарядну станцію для того, щоб військові могли залишатися на зв’язку та підзаряджати БПЛА.

Хто бажає нас привітати, переказуйте кошти за реквізитами:

  • Посилання на монобанку;
  • Картка монобанки: 5375 4112 2371 3418

Читайте також:

АНКЕТА військової, ексжурналістки БУГу Наталії Тарковської: «У школі пора вводити медіаграмотність»




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

21 Листопада, Четвер

Sinoptik - logo

Погода на найближчий час