«Вручений орден подарую сину»: хірург 14 бригади розповів про роботу медиків на фронті
Сергій Литвин, лікар-хірург хірургічного відділення Володимирського ТМО, перший контракт зі Збройними силами України підписав у листопаді 2019 року, а після його закінчення звільнився, відслуживши два роки.
Про це розповідають на фейсбук-сторінці 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Торік 24-го лютого вже о 9-й ранку був знову в строю, щоб рятувати українських воїнів, героїчних військових Князівської 14-ї бригади.
Військовий лікар зазначає, що відчуває разючі зміни, порівнюючи свою робота під час ООС і тепер, в умовах великої війни. Якщо раніше він займався організаційними питаннями, легкопораненими, надавав допомогу при хронічних захворюваннях, то тепер, на жаль, доводиться дуже багато оперувати.
«Був випадок, ми прийняли 107 поранених. З них десятеро важких, які потребували операцій. Майже цілу добу я провів в операційній», – каже Сергій Литвин.
З різними травмами й непередбачуваними ситуаціями стикається фронтовий лікар.
«Якось доводилося зашивати серце після осколкового поранення – пацієнт тоді вижив. А торік, як звільняли Харківщину, нам з Куп’янська привезли молоду дівчину на 9 місяці вагітності з відшаруванням плаценти. Оскільки доставити її в спеціалізовану клініку не було можливості, то довелося робити кесарів розтин на місці. Народилася здорова дівчинка», – пригадує медик.
«Без сліз не глянути, коли молодим хлопцям під час поранень накладають турнікети, але через довгий час евакуації воїни все ж втрачають кінцівки…»
Робота військових медиків змушує акумулювати усі свої зусилля, знання й характер, аби швидко реагувати й надавати допомогу великій кількості пацієнтів.
Сергій Литвин пригадує, що коли працював у ТМО, то одночасні троє постраждалих внаслідок ДТП – це значний об’єм роботи для медперсоналу. А у воєнних реаліях доводилося лікарям одномоментно приймати й 17 поранених.
Військовий лікар зазначає, що є багато моментів, на які медики на передовій звертають увагу при наданні допомоги пораненим. Першочергово рятують воїнів із накладеними турнікетами, з кровотечами із магістральних судин, тому що у таких випадках відлік іде на хвилини, тож потрібно встигнути допомогти.
Також відразу лікарі беруться за спасіння бійців із проникаючими пораненнями черевної порожнини та голови. Щоб правильно надати допомогу, медик на війні повинен вміти масштабно оцінити ситуацію і стан пораненого, щоб не втратити ресурс і дорогоцінний час.
Попри великі обсяги й складнощі роботи, фізичну втому лікар на передовій готовий у будь-яку хвилину рятувати життя.
«Ти чуєш, що треба йти працювати, бо хлопців привезли. Ти працюєш. Сили десь самі по собі беруться. Невідомо звідки. Надихає приклад побратимів, колег, з якими надаємо допомогу воїнам, їхня стійкість. Коли подивишся на лікарів, яким вже 50 років, а вони так завзято й активно клопочуться про поранених. Ну, то просто не можеш сказати, що втомився. Таким чином і відновлюються сили. Просто працюєш», – каже Сергій Литвин.
Там, на передовій, окрім професійних якостей для лікаря важливі й бажання працювати, виконувати свою роботу якісно, вдосконалюватися. А ще – вчитися, тому що фах лікаря потребує постійного розвитку.
Як зазначає Сергій Литвин, розвиватися можна навіть на війні, адже доводиться спілкуватися й працювати пліч-о-пліч із медиками із різних регіонів, які мають свій унікальний досвід. Тож у процесі роботи один одному щось підказують, навчають. Також інформацію можна почерпнути й з інтернету – таким чином потрошечки набирається досвід й упевненість. На фронті також напрацьовуються нові методи й постійно шукаються шляхи надання якіснішої меддопомоги.
Сергій Литвин каже, що після закінчення війни відразу ж наступного дня поспішить додому. І орден «За мужність» ІІІ ступеня, який нещодавно медик отримав із рук президента, подарує синові.
