Вони йдуть на штурм і стоять там, де вистояти буває неможливо: розповіли історію піхотинця 14 бригади

14 бригада імені князя Романа Великого поділилася історією свого воїна-піхотинця, якому трохи за 20, але очі з хитринкою видають той досвід, який дає тільки фронт.

“Він мріє обійняти дружину, про маленький будинок власного планування з білим парканом, і обов’язково – лабрадора пісочного окрасу”, – розповідають на сторінці 14 ОМБр.

Синьо-жовте янголятко у нього на шевроні, подароване маленькими українцями, відволікає від війни, і від того, що чекає на воїна завтра чи через тиждень.

Він наспівує «Не відступати і не здаватись» гурту «СКАЙ», поки руки впевнено і звично тримають гвинтівку. Він не береться аналізувати, де фронт найбільше випробував його на міцність. Каже «поговоримо про це після війни, бо вона ще не закінчилася». Він захоплено аналізує ТТХ зброї, поки чеше кота за вухом, і впевнений, що відстань у 1280 м – не межа. Згадує момент, коли відстань до ворога була 300 метрів, і жартує, коли розповідає про поправки на вітер.

Він переживає за побратима, якого в Соледарі пораненим витягнув з-під обстрілу, і якого за 15 хвилин вдалося передати медикам, тим самим врятувавши йому життя. І все ніби гаразд, але побратиму ще довго лікуватися… Він впевнений, що кожен фронтовий день – це нова історія. І якою буде наступна, не знає ніхто. Він захоплено аналізує ТТХ зброї, поки чеше кота за вухом, і впевнений, що відстань у 1280 м – не межа.

Він не ідеалізує свою роботу, і каже, що її результативність залежить від згуртованості колективу. «А мені з колективом пощастило», – констатує побратим. Він стверджує, що терпіння – чеснота, а піхота – залізний хребет українського війська. Кожен із піхотинців – герой, бо вони йдуть на штурм і стоять там, де вистояти буває неможливо.Він каже, люди передбачувані. Не рахує знищених ворогів, і не вважає війну своїм життям, а просто роботою, яку ми мусимо робити.

Побратимів, які повсякчас поряд із ним, людей, які його оточують, він називає своєю мотивацією. «Коли ти чуєш у рацію, як йде управління боєм, ти розумієш, як багато залежить від людей, які ним управляють, а водночас, і від тебе» – каже він. Він почасти оповитий таємницею, хоча й не робить секрету зі своєї роботи, – просто не всім вона до снаги. Він – прагматичний реаліст, який знає, що у найвідповідальніший момент кожен спрацює не на рівні своїх очікувань, а на рівні своєї підготовки. А тому постійно вчиться сам і навчає тих, хто поряд.

Він говорить про Перемогу не як про щось віддалене, а як про незмінне, те, що неодмінно прийде, але для цього кожен з нас повинен зробити свій максимум.