На 8-го листопада припадає день святого великомученика Дмитра Солунського, мужнього Христового воїна й сповідника, що за християнську віру загинув мученицькою смертю. У 306 році його закололи списами, а через 100 років, коли знайшли його тіло, воно виявилося нетлінним і поширювало пахощі.

Вшанування великомученика Дмитрія повелося з часів Київської Русі і пов’язується з подвижництвом та патріотизмом, – інформують на сайті історико-культурного заповідника “Стародавній Володимир”.

На образах найчастіше бачимо Святого Дмитра зі списом в руках.
За часів святого рівноапостольного Констянтина Великого (306—337) над могилою святого Димитрія було збудовано Базиліку Святого Димитрія у місті Салоніки, яка нині перебуває під охороною ЮНЕСКО.

Свято-Дмитріївська церква була і в нашому місті

Про церкву Святого Дмитрія, що колись існувала в Володимирі-Волинському є єдиний доказ – Галицько-Волинський літопис в сказанні про княжіння доблесного князя Волинського Володимира Васильовича (1271-1289рр.). Будучи присмерті, князь щедро жертвував на користь церков усе своє багатство.

Літописець говорить: «У Володимирі він же розписав весь храм Святого Дмитрія Солунського і начиння служебне срібне викував, і ікону Пресвятої Богородиці окував сріблом, з камінням дорогим і завіси придбав, золотом шиті, а другі – оксамитні, з дрібним жемчугом і всяким узолоччям оздобив він його».

На якому саме місці знаходилась Свято-Дмитріївська церква, точно не відомо. Можна тільки припустити, що вона була побудована на місці древньої кафедральної соборної дерев’яної Успенської церкви – в урочищі Стара Катедра.

Якщо таке твердження вважати дійсним, то ця церква могла бути кам’яною, адже розвалини кам’яної будівлі були відкриті професором А.В. Праховим в 1886 р. в цьому урочищі. Ймовірно, ця церква була побудована на місці дерев’яного Володимирового соборного храму, тому і була предметом особливого піклування князя Володимира Васильовича.

Церква була розвалена, напевно під час одного із татарських навалів – в кінці XIV чи на початку XV ст., тому що про неї зовсім не згадують актові книги XVI-XVIII ст. На пагорбі, що утворився на її розвалинах, була побудована у другій половині XV ст. древня Феодорівська церква.

За народними переповідками та легендами святий Дмитро замикає ключами землю на зимовий відпочинок і тримає її аж поки святий Юрій не прийде і її не відімкне. Після Дмитра уже не засилали старостів до дівчат бо невдовзі наставав Пилипівський піст.

Дотепний український народ вигадав чимало приказок:

• «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри»
• «До Дмитра дівка хитра, а після Михайла хоч за шкандибайла».

У народі кажуть:

• Якщо на Дмитра відлига – зима буде з мокрим теплом, а весна – рання;
• Якщо на Дмитра сніг – весна буде пізньою;
• Якщо цього дня земля замерзла і дме холодний вітер – снігу не буде до свят;
• Якщо на Дмитра дощ, то на Введення (4 грудня) снігу буде по коліна;
• Якщо кури ходять дотемна – наступного дня буде негода.

науковий співробітник Орися Вознюк