Учитель на війні: розповіли, хто з володимирських педагогів боронить рідну землю

Кілька місяців тому вони проводили уроки, виставляли оцінки у щоденники володимирських школярів, готували планування на найближчий час… А після 24-го лютого все змінилося. Учителі взяли до рук зброю і перейшли з освітнього фронту на військовий.

Більше про тих, хто змінив шкільні стіни на армійські казарми, пише район.Володимир. 

З ліцею №1 захищати рубежі своєї держави пішов учитель Сергій Тимошик. Цілеспрямований, наполегливий, толерантний, справедливий, вимогливий до себе та школярів учитель, до повномасштабного вторгнення російських загарбників у лютому 2022 року, викладав у ліцеї предмет «Захист України».

У мирні часи вчитель готував молодь до захисту життя і збереження здоров’я, юнаків – до служби у Збройних Силах України і виконання військового обов’язку. Вчив школярів основ цивільного захисту, виховував інтерес до військової справи та до готовності стати на захист Батьківщини.

Нині вчитель мобілізований до лав Збройних Сил України.

Слід зауважити, що за плечима у Сергія Тимошика чималий досвід вивчення військової справи.

Після служби в армії Сергій Семенович вступив до Харківського гвардійського вищого танкового училища, у якому став командиром танкового взводу, а згодом і танкової роти. У 1999 році – заступник командира батальйону з озброєння в/ч А-1853, а також офіцер організаційно-планового відділу, організаційно-планової групи бронетанкової служби Західного оперативного командування.

У 2001 році був призначений заступником начальника тилового та технічного забезпечення, а у 2003 році стає начальником курсу підготовки фахівців геодезії, музичного мистецтва та фізичного виховання Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

З 2005 року Сергій Семенович працював викладачем кафедри експлуатації і ремонту автомобільної військової техніки, згодом – викладачем кафедри тактики факультету бойового застосування військ та кафедри вогневої підготовки факультету бойового застосування військ.

У ліцеї №1 Сергій Тимошик працює з 2020 року.  

Ярослав  Шкрамко, учитель фізичної культури та Захисту України ліцею №5 імені Анатолія Кореневського, теж нині боронить рідну землю від російських загарбників. 

«Учитель-воїн, який зараз тримає над нами мирне небо. Скромний, навіть трохи сором’язливий, але дуже відповідальний, надійний та мужній у повному розумінні цього слова. Про таких, як Ярослав Ярославович, кажуть: людина на своєму місці. Ще в далекому 2014 році, коли тільки почалися бойові дії на сході країни, Ярослав Ярославович був серед тих, хто першим пішов боронити нашу землю від підступного ворога.

Згадується, з яким нетерпінням тоді чекали на повернення героя учні його класу (бо був класним керівником) та колеги. Повернувшись до роботи, Ярослав Ярославович жодного разу не нарікав на труднощі, які йому довелося пережити на війні, бо вважав, що він просто виконував те, що повинен.

А незабаром учитель-герой підтвердив свій справжній професіоналізм, коли взяв участь у конкурсі «Учитель року» та посів почесне ІІ місце в обласному етапі в номінації «Захист Вітчизни». Так не словом, а ділом став прикладом для усіх наших школярів, особливо старшокласників, які мали можливість отримувати знання та навички від учителя, який захищав рідну землю та був учасником бойових дій.

Сьогодні, під час повномасштабної війни, Ярослав Ярославович знову опинився на передовій. А як інакше? Учитель-воїн, учитель-герой, якому ми безмежно вдячні, і завдяки якому ми абсолютно впевнені у нашій перемозі. Слава героям!» – пишуть про свого колегу педагоги ліцею №5 імені Анатолія Кореневського.

Олександр Парньовий, учитель ліцею №2 Володимирської міської ради, опанував цю професію не за студентською лавою, а отримав як веління серця і совісті, як спадок моральності  від батьків, сім’ї, родини, як обов’язок сина, батька, чоловіка, громадянина України.  

Будучи вчителем фізичної культури, він постійно  спрямовував свій досвід, власні знання на фізичний розвиток школярів, загартовував їх, укріплював здоров’я і сили молодого покоління, виховував патріотизм і справедливість, аби українська нація була готова до будь-яких випробувань як у мирному житті, так і в разі потреби захистити свою землю від нападників.

А коли страшна звістка про війну прийшла в Україну, він з власної волі пішов її захищати. Бо у нього слова ніколи не розходилися з ділом. Бо девізом його життя є – вчити школярів на особистому прикладі!

Сьогодні Олександр Олександрович   знаходиться на захисті  рубежів нашої держави, ризикує життям заради звільнення України від російських загарбників.

У день професійного свята,  Дня працівників освіти, особливо теплі і щирі слова вдячності, шани, поваги педагоги ліцею №2 надсилають своєму колезі Олександру Парньовому.

«Гордимося ним, переживаємо за його життя і здоров’я, надіємося на перемогу над підступним і жорстоким ворогом, чекаємо щасливого повернення в колектив! 

Багряним листом зацвіла осінь… . Учителю, це тобі вона стелить дорогу перемоги до рідної домівки, до колективу педагогів та учнів ліцею! Барвистим серпанком бабиного літа радо зустрінемо тебе на порозі нашого закладу!» – пишуть про свого колегу педагоги ліцею №2 Володимирської міської ради.

Ганна Голюк, педагогиня ліцею №2. У її руках нині не вчительська ручка, а зброя. Військовослужбовцем є і її  чоловік Олександр. Разом служать на Сході. Обидві доньки подружжя, 18-річна Юля і 8-річна Даринка, вже звикли до того, що мама й тато служать, наближають нашу перемогу над жорстоким ворогом – російськими загарбниками. Дівчатка точно знають, що навіть на фронті мама, за освітою  вчителька образотворчого мистецтва, етики та естетики, не зрадить собі і зробить все для того, аби світ навкруги став мирним та яскравим. 

Ганна Олександрівна каже, що серед тих, за ким найбільше сумує, не лише рідні, а й учні. Але й тут вона знайшла застосування своїм педагогічним навичкам: займається із юними вихованцями недільної школи, що діє при греко-католицькому храмі в одному з прифронтових сіл Луганщини. Але одну  свою пристрасть – вишивання, жінка залишила вдома, тому що в районі виконання бойових дій це захоплення не на часі.

Педагогічний колектив ліцею №2 гордиться своєю колегою.