У реанімації ТМО Володимира працюють «янголи-охоронці»

За майже 33 роки існування підрозділу реанімації ТМО в його операційних врятовано близько двадцяти тисяч людських життів. Безумовно,  найвідповідальнішу роботу  виконують лікарі-хірурги, анестезіологи, реаніматологи, та саме вони часто наголошують, що усі їхні зусилля можуть звестися нанівець без належного післяопераційного догляду пацієнтів. 

Ці обов’язки  тут виконують п’ятнадцятеро медичних сестер  та четверо осіб молодшого медичного персоналу. Тендітні жінки і дівчата позмінно пильнують за станом людей, здоров’я яких буквально, як кажуть, висить на волосині, повідомляють у Слово Правди.

Зрозуміло, що крім високої фаховості, ця робота вимагає і надзвичайної стресостійкості. Як працюється у постійно екстремальних  умовах, як релаксують дівчата, повернувшись зі зміни? Про це питаємо у їхньої очільниці, старшої медсестри відділення анестезіології та інтенсивної терапіїї Володимирського ТМО Алли Ткачук.

  “Успіх нашої роботи неможливий без взаєморозуміння, злагодженості, взаємопідтримки. Колектив дружний,усі медсестри можуть замінити одна одну, – запевняє Алла Миколаївна.

Роботу на обох постах планую так, щоб у зміні одночасно разом чергували і досвідчені, і молоді спеціалісти. Підтримує мене щодо цього і завідуючий відділенням Олег Ємчик. Власне, такого принципу дотримуюся від часу створення відділення, тоді, у 1989 році, разом із першим завідуючим світлої пам’яті Олександром Наливайком запрошували на співбесіди медсестер з кожного відділення райлікарні.

Серед нас і зараз є  жінки, які працюють від того часу.  Протягом останніх років декілька дівчат – Ольга Нагорна, Людмила Федчук, Ольга Жук, Тетяна Шафатинська – здобувши безцінний досвід, пішли в армію. Натомість команду поповнила молодь.

За словами пані Алли, для її підлеглих надважливі висока професійність, уважність, акуратність, вміння швидко реагувати, аби помітити зміни у стані пацієнта і вчасно повідомити про це лікарів. Дев’ятеро постових або палатних медсестер спостерігають за хворими і за показниками медичного обладнання й приладів, що відображають життєво важливі показники стану пацієнтів.

П’ятеро  анестезіологічних сестричок допомагають анестезіологампривведенні наркозу під час операцій. Четверо молодших медсестерза потреби вмивають пацієнтів, допомагають їм повернутися, замінюють пелюшки, памперси, білизну.

Такі обов’язки не можна виконувати автоматично, без співчуття і співпереживання, аджедо реанімації потрапляють люди, які перебувають у безпорадному стані іпотребують допомоги у елементарних життєвих потребах.

Причому, не завжди найважчими бувають післяопераційні пацієнти з загальними захворюваннями. Дуже складно працювати з післяінсультними пацієнтами, людьми, які постраждали у дорожньо-транспортних пригодах, травмованими через падіння з висоти, пожежі, отруєннях чадним газом чи грибами, опіки, з тими, хто намагався вчинити самогубство.

Медсестра мусить заспокоїти, підтримати, бо страх і паніка можуть призводити до кризових станів. Інколи треба просто поговорити з хворим, бо кілька доброзичливих слів піднімають настрій, вселяють надію на відновлення здоров’я.

Принагідно, старша медсестра звертає увагу на те, що інколи відвідувачі, яким не забороняють заходити до пацієнтів реанімації, забувають, що  їхні візити не можуть бути тривалими, голосними, а надто груповими, аби не збуджувати вразливу нервову систему хворих людей, таке особливо небезпечно при серцево-судинних діагнозах.

“Щиро радіємо, коли тяжкий пацієнт видужує і більше не потребує нашої допомоги. Але є ситуації,що й самі плачемо разом із родичами пацієнтів, – признається пані Алла, – особливо тяжко, коли хворіють  діти”.

2021 рік влаштував відділенню реанімації короновірусне випробування – на два з половиноюмісяці тут розгорнули третій сестринський пост і увесь колектив – і лікарі, і медсестри –  працював в особливо напруженому режимі. Додаткового персоналу не залучали, обходилися власними силами, однак було дуже важко – ковідніхворі потребували постійної допомоги, догляду, розуміння і співчуття.

Медики у майже герметичних спекостюмах протягом добової зміни двічі по шість годин чергували у ковідних палатах. Родичі пацієнтів, які під час суворого карантину не могли їх провідувати, молилися за здоров’я своїх близьких та їхніх рятівників, лікарів і медсестер.

Про це володимирчани неодноразово розповідали журналістам «Слово правди», коли просили передати свою вдячність медикам через газету.

Поза стінами лікарні реанімаційні медсестри – звичайні милі й чарівнідівчата й жінки – хазяйновиті дружини, турботливі матері. Між іншим, проживають не лише у Володимирі, а й в Устилузі, навіть у Мокреці, тож дорога на роботу та додому  забирає чимало часу. Та окрім домашніх обов’язків, кожна має свої улюблені справи. Є серед медсестер шанувальниці кросвордів і хендмейду, хтось захоплюється косметологією, а хтось вишиває.

 До прикладу, Лілія Черенюк чудово плете гачком і спицями та час від часу вражає дівчат оригінально зв’язаними кофтинками,вишуканими сукнями, капелюшками, беретами,кардиганами. А кілька десятків пар власноруч сплетених теплих шкарпеток вона передала на Схід для військових, які захищають Україну.

Лілія Федорівна вже не перший рік займається волонтерством, організовує допомогу для війська. За словами старшої медсестри,  Лілія перейшла колись у реанімацію з хірургічного відділення,вона – грамотна, трудолюбива, принципова і завжди бере на себе найважчуділянку роботу. Завдяки природній врівноваженості й комунікабельності уміє співчутливо й тактовно спілкуватися з родичами пацієнтів. За це поважають  жінку і колеги, й пацієнти.