«Тварин або любиш з дитинства, або не любиш взагалі» – зоозахисниця, що доглядає за безпритульними тваринами у Володимирі
Зоозахисниця Тетяна Бондарук скільки себе пам’ятає несла додому кожного знайденого на вулиці пухнастика. І хоч батьки знову й знову просили дівчинку більше не підбирати бездомних тварин, але завдяки наявності у дворі господарських споруд та будки, приймали чергову знайду на утримання.
Про захисницю тварин, шо не мають притулку написала журналістка “Слова правди” Юлія Пашкова.
«А я мріяла, що коли виросту, матиму великий дім, де знайдеться місце багатьом тваринам…Та не все вдавалось, як хотіла. Спочатку проживала в квартирі, де нереально було б утримувати чотирилапих вихованців, вже коли деякий час моя сім’я мешкала у половині приватного будинку, то я облаштувала на подвір’ї міні-притулок. Сусіди ще дивувались, чому песики мене так люблять. А вони приходили до мене звідусіль, щоб поїсти й поспати. Я їх старалась прилаштувати в добрі руки, перед цим лікуючи та стерилізуючи. Саме тоді познайомилась із ветеринаром Сергієм Терновим, який і досі допомагає мені й моїм однодумцям із порятунком безпритульних тварин», – оповідає свою історію жінка.
Вона знає практично усіх бездомних песиків у нашому місті. А вони добре знають її. Більше десятка чотирилапих живуть поблизу місця її роботи – страхової компанії. Тетяна розповідає, що дехто з перехожих сердито зауважує, мовляв, розвела тут псарню. Але ж собаки з неба не падають, а зростання їхньої кількості у місті – наслідки дій людей, які безвідповідально ставляться до домашніх тварин, переконана зоозахисниця. Вона пригадує випадки, коли посеред вулиці або на смітниках знаходила не лише цуценят звичайних безпородних собак, а й дорогих породистих песиків – лабрадора, йоркширських тер’єрів, чихуахуа, пекінеса та багатьох хаскі.
«Буває, люди купують статусну собаку, бавляться нею, поки вона маленька і гарненька, а коли виростає, та ще й починаються проблеми зі здоров’ям, її просто виставляють на вулицю. Це ще добре, коли лишать коробку з цуценятами чи дорослу тварину біля смітника – тоді у них є шанси вижити, бути знайденими, а коли вивозять до лісу, та ще й у мішку, жива й ні в чому не винна істота приречена на повільну й голодну смерть», – не стримує емоцій Тетяна Бондарук, якій доводилось напівживих собак діставати зі сміттєвого бака, забирати морозної різдвяної ночі з автотраси, знаходити на зупинках…
Та вона не сама. Жінка розповідає про своїх однодумців, відомих у місті зооволонтерок. Ганна Кухарик із військового містечка опікується більш ніж двома десятками котів, пристосувавши для них підвальне приміщення та облаштувавши «кото-хату», годує та прилаштовує їх відповідальним господарям, а їй все підкидають і підкидають нових кошенят. Наталія Данілова та Наталія Волошина підбирають та виходжують тварин, які стали зайві в чиїхось родинах. А ще жінки усі разом вже багато років намагаються достукатись до влади, переконуючи керівників міста у необхідності створення притулку зі стерилізаційним центром, на кшталт того, що є Львові, та поки що їхні намагання безрезультатні.
«Це має бути заклад простий і складний водночас. Простий у плані утримання тварин, для яких потрібно лиш місце – трохи тепліше приміщення, та мінімум персоналу – аби було кому прибрати, нагодувати і полікувати. А вже у виховному плані можна залучати дітей і молодь до прогулянок з тваринами, щоб плекати змалку в людях доброту, заклади харчування та торгівлі могли б ділитись харчовими відходами з притулком, ЗМІ – рекламувати пухнастих вихованців, які б пропонувались у добрі руки», – ділиться планами Тетяна Бондарук.
Вона розповідає, що багато методів боротьби за зменшення кількості безпритульних тварин у місті вони вже випробували, втім, це радше було схожим на тимчасові проекти, які давали незначні результати. Скажімо, був час, коли кошти з місцевого бюджету виділялись на стерилізацію тварин ветеринаром Терновим, який встановив мінімальні розцінки, лише за витрачені матеріали та ресурси, але згодом місто уклало договір з Луцьким КП «Ласка», яке ці ж послуги надає значно дорожче.
Зауважили волонтери і те, що час від часу на вулицях Володимира з’являються цілі зграї собак, які дезорієнтовані у міському просторі, а це значить, що їх звідкись привозять. Хто і навіщо? Залишається лише здогадуватись.
Але поки немає організованої реальної допомоги тваринам, зоозахисники роблять усе, що в їхніх силах. День Тетяна Бондарук починає так: відчиняє двері робочого кабінету, біля якого вже чекають песики, виносить надвір воду та їжу, роздає кожному його порцію. Нерідко їй телефонують із ближніх магазинів, пропонують дешевші продукти – хребти, супові набори, курячі голови, шийки і шлуночки, ліверну ковбасу. Спочатку вона оплачувала все самотужки, але коли сума перевищила 100 гривень на день, виставила біля офісу скриньку, куди небайдужі громадяни, переважно ті, хто знає Таню особисто, кидають по кілька гривень.
Звичайно, серед загалу знаходяться й такі, хто не допомагаючи, пробує ще й заважати, але волонтери до таких проявів ставляться спокійно, та й часу реагувати на різні закиди у них немає. Бо чи не щодня доводиться розв’язути якусь чергову проблему. Але добрих людей, все ж, багато. Один містянин бере собак на тимчасову перетримку, жінка-пенсіонерка присвятила багато часу на вигодовування з пляшечки новонароджених цуциків, хтось ділиться їжею, а хтось допомагає коштами. Тому поряд з проблемними моментами йдуть десятки історій, що закінчились щасливо. Старенький Лорд, який після травми не міг прижитись в кількох родинах, таки знайшов «свого» господаря у Льотничому, покинута на зупинці дрібненька собачка Жужа стала компаньйонкою Тетяниній свекрусі, песик, якого забрали у село Овлочин, тепер їздить на велосипеді зі своєю новою господинею, а хитра руда Кльопа (на фото) гостює то в однієї, то в іншої волонтерки.
За цих своїх підопічних Тетяна дуже радіє, але є й такі, про яких не може говорити без сліз. Чорненька Лохуся (на фото) лежить на килимку в коридорі офісу – їй необхідне тепло, адже лікарі встановили, що в цієї собачки ревматизм. Щоб зняти болі, Таня робить їй ін’єкції, але найкраще було б, вважає вона, якби собачка опинилась в люблячій родині, мала дах над головою і щоденний догляд, бо невідомо, скільки життя їй відміряно, тож нехай би просто пожила у хороших умовах.
Через ЗМІ Тетяна звертається до містян зі сподіванням, що цю красуню із розумними і щирими очима хтось візьме до себе. Жінка готова приходити й допомагати робити знеболюючі уколи чи навчити цьому нового господаря, аби лиш ця собачка знайшла нарешті прихисток.
Це перша, маленька, мрія Тетяни Бондарук. Наступною є та, до втілення якої вона вже рухається. Нещодавно у сюжеті телеканалу «Центральний» вона побачила автомат, який у обмін на пластикову пляшку видає у мисочку 25 грамів корму для собак. Жінка вже вийшла на представників каналу, щоб дізнатись, як і де можна придбати такий пристрій, а в уяві малює собі картини, як він встановлений у нашому місті, а батьки з дітками приносять використану пластикову тару і таким чином годують бездомних голодних тварин. Ну й найголовнішою, найбільшою, її мрією є притулок, куди можна було б зібрати тварин із вулиць нашого міста, а звідти – чистих, доглянутих, пролікованих і уже стерилізованих віддавати у родини, в яких вони стануть не лише охоронцями, а справжніми друзями, членами сімей, вірними супутниками і просто кудлатим щастям.
Волонтерка наголошує, що відповідальність людей значно може зменшити проблеми, пов’язані із безпритульними тваринами. Вона рекомендує стерилізувати своїх домашніх улюбленців, щоб потім не думати, куди подіти їхнє потомство, не купувати породистих тварин, з якими потім не зможете справитись, а якщо є бажання мати чотирилапого вихованця – варто взяти безпородного – вірнішого друга ви не знайдете.
А ще кожен може стати волонтером: прихистити тварину, нагодувати, особливо це актуально у зимові холоди, відвезти до ветлікаря, бо зоозахисники не можуть охопити всіх відразу. І коли навколо стане трошки більше добра, вона упевнена, водночас стане і трошки менше проблем.
