Сильна слабка половина: 8 успішних жінок Прибужжя

Успішні жінки є в кожній сфері життя, вони мають чіткий напрямок і завжди знають, що роблять. Ці леді постійно зайняті справами й задоволені результатом роботи. Як їм вдається виглядати такими спокійними і зібраними, при цьому працювати на повний робочий день, а одночасно бути прекрасними дружинами, мамами, господинями? Про секрети успіху журналісти інтернет-видання “БУГ” говорили з відомим жінками Прибужжя.

Людмила Савік, начальник відділу РАЦС міського управління юстиції у Нововолинську

Життєве кредо: “Радіти кожній хвилині життя”

Людмила Савік уже 10 років обіймає посаду директора відділу РАЦС у місті, в якому народилася. Про те, що працюватиме колись у такій сфері, навіть і не здогадувалась.

«Однозначно – це моя робота. Інколи люди працюють лише для того, аби отримувати заробітну плату. У мене інша ситуація: ходжу на роботу, бо це приносить задоволення», – розповідає Людмила Савік.

Перша освіта, яку здобула жінка – педагогічна, друга – юридична. 5 років пропрацювала у Державній виконавчій службі, де спочатку була секретарем.

Більшість людей переконані в тому, що робота у РАЦСі – суцільний позитив: реєстрація шлюбів, народжених діток. Та це далеко не так.

“Крім гарних моментів є й негативні. Хоча б розлучення людей – інколи доходить майже до бійок. Або реєстрація смерті людини. Звичайно, коли помирають люди похилого віку, то це сприймається як належне, хоча це горе для близьких. Але коли помирають діти, то бере за живе. Ти дивишся на заплаканих батьків – і самому стає не по собі “, – зауважує Людмила Савік.

Жінка розповідає, що в роботі її мотивує можливість надавати допомогу. “Спілкування з людьми – це моє”, – додає вона.

Вільного часу у начальника відділу РАЦСу не так вже й багато. Та коли все ж таки знаходиться хвилинка, то вона, звичайно, присвячується родині.

“У такі хвилини хочеться відпочити з сім’єю, провести час на природі, погуляти з собакою. У мене одна донечка, вона вже працює. Бачимося рідко, адже приїжджає лише на вихідні”, – розповідає жінка.

А ще Людмила Савік ділиться невеличкою таємницею: дизайн мантії, у якій проводить церемонію – придумала сама.

“Як і кожна жінка, йдучи на обряд, розумію, що треба бути гарною. І щоразу вигадувати, що одягнути – складно. І так прийшла думка пошити мантію – у суддів чорна, а у мене – червона. Гостей із інших міст це досі дивує”, – розповідає жінка.

А ще додає, що любить яскраві кольори, яскраве життя та посмішки оточуючих.

Валентина Степюк, голова Асоціації місцевого самоврядування Прибужжя

Життєве кредо: “Ніколи не оглядатися назад, іти завжди вперед”

Валентина Степюк – мудра та цілеспрямована жінка. Народилася у селі Стара Лішня Іваничівського району, проживає там і сьогодні. Закінчила Володимир-Волинське педагогічне училище, опісля вступила до педагогічного інституту імені Лесі Українки. Завершивши навчання у виші, два роки працювала вихователем у дитячому садку. Потім була старшою піонервожатою, два роки займалася з дітками в садочку на групі продовженого дня. Влаштувалася у школу, викладала російську мову та літературу, пізніше стала заступником директора з виховної роботи. Одну каденцію обіймала посаду сільського голови у Старій Лішні.

Валентна Степюк розповідає, що сумує за школою, працювати вчителем їй дуже подобалося.

“На жаль, в країні відбуваються реформаційні зміни і не завжди на користь сільської школи. Зараз доводиться проводити багато різних заходів, готую безліч презентацій тощо. Нещодавно побувала на національній конференції в Києві, одна представляла Волинську область”, – каже жінка.

До душі їй і теперішня робота. Спілкування з людьми приносить задоволення, цікаво вирішувати питання децентралізації. Працювати доводиться з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями. Проводити круглі столи, семінари, тренінги, допомагає педагогічний досвід.

Валентина Степюк вважає, якщо вдало поєднувати роботу та сімейні справи, то обов’язково людина буде щасливою. Сім’я у жінки співоча, талановита, чоловік очолює народний аматорський колектив “Серпанок”. Син Михайло – підполковник обласного відділення МВС (відділ по боротьбі із організованою злочинністю і тероризмом), працює та проживає із дружиною та дітьми в Луцьку. Невістка Ірина у декретній відпустці, подарувала Валентині Володимирівні двоє онуків.

Жінка розповідає, що рівносильно любить усю родину, але правда, що більше уваги приділяє все ж онукам.

Світлана Груй, начальник відділу з питань внутрішньої політики, взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю виконавчого комітету Нововолинської міської ради

Життєве кредо: “Стався до людей так, як би ти хотіла, щоб ставилися до тебе”

Світлана Груй народилася у Володимир-Волинському районі. Вийшла заміж за військового, тому свого часу їй довелося помандрувати по світу – жили в Естонії, у Луцьку, а в 90-х роках сім’я переїхала до Нововолинська.

Світлана Йосипівна почала працювати в гімназії – спочатку в бібліотеці, потім етнографом. Пізніше стала заступником директора закладу з виховної роботи. Вона досі ностальгує за роботою з дітьми та тішиться спогадами про шкільне життя.

Певний час була дописувачем Нововолинської міської газети “Наше місто”, а коли дізналась, що проводиться конкурс на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики виконавчого комітету Нововолинської міськради, вирішила спробувати себе.

“Мабуть у кожного є час, коли розумієш, що щось треба змінювати. Я люблю спілкування і люблю приносити користь людям. У Нововолинській міськраді працюю з 2004-го року. За цей час народилося безліч цікавих ідей – ми видали серію книг про Нововолинськ, далі створили перший фільм про наше місто.

Моя мама – педагог і вчила мене змалку, що роботі потрібно віддаватися повністю. Я і досі живу з такою думкою. Так, моя робота не закінчується, але намагаюся завжди встигати. У вільні від справ хвилини повністю віддавала себе дітям. Зараз вони вже дорослі: донька в Києві, а син – студент луцького університету”, – розповідає начальник відділу.

Вільного часу дуже мало, проте коли він є Світлана Груй старається присвятити його книгам. Захоплюється творчістю Світлани Талан, час від часу звертається до психологічної літератури, бо вважає, що це допомагає у її роботі. Любить спілкуватися з друзями, при чому для неї є нормою приймати дзвінки від хороших знайомих у будь-яку пору доби.

Катерина Юрчук, директор культурно-мистецького центру у Володимирі-Волинському

Життєве кредо: ” Люби, ніби тобі ніхто ніколи не причиняв болі. Працюй, ніби тобі не потрібні гроші. Танцюй, ніби на тебе ніхто не дивиться. Співай, ніби тебе ніхто не чує. ЖИВИ – ніби НА ЗЕМЛІ РАЙ !”

Катерина Юрчук (Петрович) розпочала малювати ще із дитинства, а ось професійні навички здобула у Рівненському державному гуманітарному університеті. Там закінчила факультет декоративно–прикладного мистецтва. Потім – магістратуру в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника. А педагогічну освіту здобула у Кременецькому гуманітарному університеті.

“Натхнення беру від хороших, позитивних емоцій, а підтримку дають рідні люди, родина” – розповідає пані Катерина.

В інтерв’ю інтернет-виданню “БУГ” Катерина Юрчук розповіла, що на початку роботи керівником культурно-мистецького центру було досить складно.

“Я не мала досвіду керівництва колективом, тим паче творчим. Всі від мене чекали одразу чогось – а я просто з острахом робила кожен крок. Поштовхом до розуміння та початку діяльності була організація пленерів художників влітку 2015 року. Пройшовши цей етап, я зрозуміла як і що треба робити. Творчими людьми не керуватиму, а співпрацюватиму з ними” – ділиться пані Юрчук.

Вона розповідає також, що працювати у Володимирі-Волинському – не легко… Ніхто не відвідує виставки, театр, робота щодо популяризації історії культури є, вочевидь, недостатньою.

Однак Катерина Юрчук запевнила, що навіть в такій ситуації “руки не опускаються”, адже наразі працюють літературний клуб, проводяться молодіжні арт-вечірки, є спроби рухнути пласт зі зміною свідомості містян щодо відвідуваності галерей, мистецьких закладів, майстер-класів з декоративно-прикладного мистецтва.

Ганна Рубанова, директор Володимир-Волинського ПТМ «Теплокомуненерго»

Життєве кредо: “Завжди залишатися людиною, йти вперед та не здаватися”

Гнна Рубанова освіту здобувала спочатку в технікумі, після цього навчалася у Львівській політехніці на факультеті теплогазопостачання і вентиляції. Отримала диплом магістра та за направленням влаштувалася на роботу у “Нововолинськтеплокомуненерго”, де пропрацювала 2,5 роки контролером якості послуг.

Пані Рубанова також працювала у Володимир-Волинській філії ПАТ “Волиньгаз” на посаді інженера охорони праці. На запрошення у 2012-му році тодішнього директора Романа Лисюка Ганна Рубанова перейшла у “Володимир-Волинськтеплокомуненерго”. У комунальному підприємстві працювала інженером паливно-енергетичних ресурсів, а в квітні 2016 року його очолила.

“Це повна віддача справі, яка приносить задоволення. Не залежно від того, чи ти простий контролер, чи керівник підприємства” – розповідає про свою роботу та ділиться секретом успіху Ганна Рубанова.

Лілія Кревська, голова Іваничівської районної державної адміністрації

Життєве кредо: “Порядність – основа, на якій потрібно будувати стосунки з людьми. У своїх діях треба керуватися  принципом: “Не знаєш як зробити – зроби по закону”

Лілія Кревська щиро вірить в те, що можна змінити країну. Це сильна жінка, яка своєю працею, наполегливістю, натхненням бажає довести, що чиновник може бути ефективним.

За професією вона – вчитель української мови і літератури. Фах вибирала свідомо, адже мала величезне бажання працювати.

“У нас були хороші вчителі. Навчалася в 14-й школі міста Луцька, зараз це гімназія. Мали хорошого класного керівника – Марію Миколаївну Федоришину. Хоч до учнів і були зауваження, але вона нам постійно говорила «Ви –найкращі!». І оці її слова давали нам велику силу і віру у себе”, – пригадує голова РДА.

Після закінчення Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, працювала в 23-й школі міста Луцька. Цей навчальний заклад закінчила і її донька. У цій школі Лілія Богданівна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, котрий тоді працював учителем історії.

Десять років працювала заступником начальника управління освіти міста Луцька, півтора року була помічником народного депутата, водночас вчилася. Отримала диплом магістра у Національній академії державного управління при Президентові України. Закінчила аспірантуру, пише кандидатську, бо вважає, що завжди потрібно рухатись вперед.

Незважаючи на те, що Лілія Кревська більшу частину свого часу віддає роботі, вона рахує, що не може бути нічого більш цінного за сім’ю. ЇЇ родина живе у Луцьку, донька зараз у Києві працює помічником народного депутата.

Проте у жодному разі голова РДА не шкодує, що для роботи обрала Іваничі. У цьому виборі її підтримав чоловік, що для неї дуже важливо.

Лілія Кревська вважає, що найкращим для жінок у святковий весняний день є побажання миру, добра, любові, взаємності та домашнього затишку.

Олеся Лобода, директор комунального закладу  “Іваничівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 імені Юрія Лелюкова»

Життєве кредо: “Кожна  прожита хвилина – це частинка життя, яку треба прожити гідно”

Олеся Лобода з дитинства виховувалась у патріотичній родині. Народилася у вчительській сім’ї. Мама – вчитель географії, батько –  української мови та літератури і музики. Сестра теж вчитель, і двоюрідні сестри (4 по маминій родині, 1 по татовій) – вчителі. У її сім’ї завжди лунала українська пісня, повчальне мудре слово батьків. Не випадково вона продовжує виховувати молоде покоління в дусі національного патріотизму, адже хоче, щоб Україна була вільною, процвітаючою.

У людях Олеся Тарасівна цінує порядність, справедливість, доброту, людяність, щирість, вміння прийти на допомогу.

“Звичайно, для мене найважливішою є сім’я. Але доводиться максимум  часу приділяти роботі, особливо цей навчальний рік, коли стала директором. Сина і доньку бачу тільки ввечері. Сьогоднішнє життя стрімке, вимагає бути в курсі всіх подій. Тому доводиться багато читати, переосмислювати, шукати правильні відповіді на питання. Стараюся все робити так, щоб не було соромно за себе, колективу за мене. Спочатку було нелегко, але з кожним днем відчуваю себе впевненіше.

Колектив дружний, заступники мудрі, творчі, ініціативні. Я 16 років працюю у цій школі. Свою педагогічну діяльність розпочала вчителем початкових класів, потім музичного мистецтва, 9 років працювала заступником директора з виховної роботи. Здається, що достатньо знаю кожного члена нашого колективу, тому  знаходжу взаєморозуміння і підтримку. Звичайно, що, як і  в кожній роботі, виникають певні труднощі, непередбачувані проблеми, але ми стараємось спільно їх вирішувати”, – розповідає педагог.

Олеся Лобода каже, що ніколи не думала про кар’єру, проте їй завжди подобалась робота з дітьми. Вона постійно намагалась удосконалювати свої професійні навички, шукати творчий підхід у навчанні і вихованні юної зміни. У свято весни, вважає, що варто побажати жінкам родинного тепла, миру, злагоди у домівках, сімейного затишку, любові, шани, взаєморозуміння близьких і рідних, щоб усіх оточували щирі і надійні друзі, міцного здоров’ я на довгі роки.

Алла Баранчук, заступник головного лікаря Іваничівської ЦРЛ

Життєве кредо: “Надати допомогу тому, хто її потребує”

Алла Баранчук родом із села Лежниця Іваничівського району. Після закінчення школи, а закінчила її із золотою медаллю, вступила в Ківерцівське медичне училище. Працювала медсестрою у Нововолинській міській лікарні (терапевтичному відділенні) потім вирішила вчитися далі. Вступила в медичну академію в Івано-Франківську на лікувальний факультет. І у 2000 році, після інтернатури, яку проходила у Львові і Нововолинську, стала працювати в Іваничівській районній лікарні. Паралельно лікувала у поліклініці в Нововолинську і була дитячим окулістом.

“Моя мама була медиком і  мені подобалось надавати допомогу хворим. Думаю, це родинне, передалося від мами і, мабуть, була ще й внутрішня потреба у виборі такої професії. Бо не могла себе уявити ніким іншим.

У 2009 році розрахувалася з Нововолинської лікарні і у Іваничівській поліклініці стала працювати головою лікарської консультативної комісії, також лікарем-окулістом. Із 2013 року працюю заступником головного лікаря по експертизі тимчасової непрацездатності і завідуючою поліклінічного відділення.

Багато часу віддаю праці в лікарні. У мене є син, він уже дорослий, має свою сім’ю. Так що весь час я практично у роботі”, – розповідає заступник головного лікаря.

Алла Баранчук вважає, що жінка погоджується зайняти керівну посаду тоді, коли відчуває, що може щось змінити на краще. З нагоди свята вона побажала читачам “БУГу” здоров’я, великого щастя, добробуту, злагоди у сім’ї, успіхів у роботі, бути гарними та чарівними!