Свято весни та краси чи боротьби за рівноправність: що думають впливові жінки Волині про 8 березня

8-ме березня – Міжнародний жіночий день, державне свято, через яке в Україні останнім часом точиться чимало дискусій. У свідомості українців воно тісно пов’язане зі зросійщенням та радянським періодом, коли його перетворили на свято весни та краси. Насправді ж це свято з’явилося ще до появи комуністичного тоталітарного режиму. Головна його ідея – боротьба за права жінок: соціальні, політичні, економічні.

БУГ поспілкувався із жінками різних професій з Луцька, Володимира, Нововолинська, серед яких: політикині, військовослужбовиця, керівниці успішного бізнесу, поліцейська, рятувальниця, директорки лікарні, теплокомуненерго, волонтерка та дізнався, що вони думають про свято 8 березня в Україні.

Журналісти задавали респонденткам питання, чи святкують вони 8 березня, як ставляться до цього свята. Чи стикалися у житті зі стереотипами, що їхня професія – не жіноча, чи доводилося їм керувати чоловіками і як ті на це реагують. Чи важко працювати на керівних посадах і на скільки українські жінки зрівнялися у правах з чоловіками?

Ірина Констанкевич

докторка філологічних наук, народна депутатка України 

8 березня як ідеологічне свято з канону радянських свят, як на мене, давно втратило своє первісне значення і зокрема, для багатьох українців і в нашій родині теж. Що лишилося? У нашій родині, це нагода приїхати до мами, якій 80 років, привітати зі святом Весни та подякувати, а можливо, бодай на трохи зігріти своїм теплом і любовʼю. Думаю, що для старшого покоління це важливо. А якщо говорити про свято, то ми, як жінки, маємо і 25 лютого День української жінки, і День матері. Та й зрештою кожна сімʼя формує свій канон свят. Наразі ми всі розуміємо, що святкувати будемо після перемоги.

І коли я прийшла в парламент у 2016 році, то була лише другою жінкою, яка перемогла на мажоритарному окрузі. Вважається, що депутатка-мажоритарниця – це людина, яка впряглася у традиційно чоловічу роботу. Жінці у багатьох сферах виставлені неофіційні загати, є певне упередження щодо її можливостей. Але наразі ці стереотипні моделі руйнуються. Українські жінки демонструють високий рівень в політиці, міжнародній роботі, в армії, на високих державних посадах. На мою субʼєктивну думку, жінка за своєю природою більш відповідальна, бо в ній психофізіологічно закладено продовження життя.

⁠Я постійно працюю з чоловіками, але не намагаюся ними керувати. Для мене органічною є горизонтальна модель ділових стосунків, аніж вертикаль. Не в залежності, це чоловік чи жінка, якщо виконує свій функціонал, тоді ми в команді, раптом ні – прощаємося. Для мене не стать визначальна, а людина.

Наше суспільство ще достатньо патріархальне, але переосмислення ролі жінки це динамічний процес. З того, що я бачу, молодь за 30 років нашої новітньої історії, державності росте у поглядах на життя. А війна це теж каталізатор світоглядного розвитку. Але не треба бути ідеалістами, що це можливо в короткому часі. Головне формувати базові цінності. А все починається з поваги до людини.

Світлана Собіпан

генеральна директорка «Володимир-Волинської птахофабрики»

8 березня не святкую. Для мене це буде звичайний день березня. 

У приватному бізнесі звичайно панує стереотип, що керівні посади належать чоловікам. Однак на прикладі нашої птахофабрики – це явно не так. В Україні чимало жінок ведуть власну справу, обіймають високі та відповідальні посади. Сказати, що це легко? Зовсім не так, ми всі повинні жертвувати своїм особистим часом, почасти це час з сім’єю та близькими. Адже результат приходить лише до тих, хто наполегливо працює і слідує до своєї цілі. 

На птахофабриці на сьогодні працює близько 1500 співробітників, а це сім основних управлінь, зі своїми підрозділами і керівниками. Тому так, є підлеглі чоловіки. На мій погляд, у бізнесі немає гендеру серед колег, а важливим є знання, досвід, вміння брати на себе відповідальність та приймати рішення. Саме це є основним, а не те, хто якої статі. 

Що стосується рівноправності, то враховуючи 10-й рік війни в нашій країні та два роки повномасштабних військових дій, вважаю, що залишитися слабкою жінкою в Україні просто не можливо. Доки чоловіки та й деякі жінки захищають цілісність і стримують ворога, більшість представниць моєї статті перебрали на себе багато з “чоловічого світу” і нічим не поступаються. 

Я не хочу говорити про рівноправ’я як щось узагальнене і що всім підходить однаково. Як на мене, в рази важливіше, щоб люди вибудовували між собою якісні та комфортні відносини. Якщо комусь зручно бути домогосподинею і весь час приділяти сім’ї та побуту, то ніхто не може розповідати, що це не реалізація. З іншої сторони, коли жінка чи чоловік приймають рішення будувати кар’єру – це їх рішення та власний шлях. 

Надія Замрига

начальниця служби зв’язків з громадськістю 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого

В загальноприйнятому розумінні, 8 березня я не святкую. Не сприймаю квіти чи парфуми, як подарунки саме до цього дня. Для мене це звичайний день, який люди колись назвали святом. Я борюся за свої права щодня, що хвилини, в першу чергу це боротьба із собою.

Жінки у збройних силах України ламають усі стереотипи щодо того, що служба у війську – не жіноча професія. Інколи бувало, що мої знайомі дивувалися, як це одягати бронежилет, їхати на передову, чи справлюся. З огляду на мій досвід, можу сказати, що жінка в армії – це професіонал, яка кожен день, постійно своїми словами, своєю роботою доводить, що вона може. Тому за дуже короткий час я зуміла, завдяки підтримці, допомозі своїх побратимів, довести, що дійсно я можу. Тому з часом сумніви, певні стереотипи минають. Справа в самій жінці, як вона себе поведе, своїм професіоналізмом, досвідом, вміннями покаже, який у неї буде результат.

У цивільному житті в журналістиці, я працювала з чоловіками. І нині на посаді у мене є двоє підлеглі чоловіки, працювати з ними чудово. Ми не помічаємо, хто чоловік, а хто жінка, головне – результат. Як військовослужбовці, ми робимо одну величезну роботу, тому часу на суперечність немає.

Щодо рівноправності стосунків між чоловіками та жінками – питання доволі складне. Важливо, чи говорячи про рівноправність, жінки розуміють, які задачі перед собою ставлять. Ми повинні чітко розуміти одне: якщо сказала, то треба зробити, показати роботу, досконало її виконувати, розвиватися і йти вперед. Наприклад, якщо жінка хоче бути танкісткою, про що зараз багато говорять в армії, то варто розраховувати свої сили. Адже, чи зможе жінка підняти і встановити на місце танковий акумулятор, який важить 60-80 кг, чи це їй вдасться? Знаю одне, якщо жінка хоче щось робити в особистому житті, в армії, має бажання, відчуває ресурс, то вона буде це робити!

Ольга Бузулук

начальниця сектору комунікації Нацполіції Волині

8 березня – звичайний день для мене, нічого не святкую. Це Міжнародний жіночий день, ще одне нагадування, що жінки та чоловіки мали б бути рівними, однак в нашому суспільстві до цього ще далеко.

Але цей день дає змогу донести правдиву думку про права жінок моїм донькам. Адже вони, хоч і малі, однак уже стикаються з численними стереотипами. Та я їм пояснюю, що вони повинні мати свою думку, наводжу численні приклади, які в нас ще є проблеми з рівністю і так далі. Тішусь, що цьогоріч у нашому ліцеї адміністрація заявила, щоб цього дня обійшлось без вітань. Це правильно. Однак бесіду в класах про 8 березня провести можна і треба, але зробити це коректно.

Декілька разів стикалась зі стереотипами щодо жінок у поліції, але раніше. Окремі родичі часто говорять, як же мені важко в поліції, це ж стільки нервів і терпіння треба мати! Звісно, це правда. Але я люблю свою роботу, і в іншій сфері поки себе не уявляю. Мені подобається, коли складно, коли треба налагоджувати взаємодію, коли ми шукаємо виходи з кризових ситуацій. Це загартовує і робить сильнішою. Маю чимало колег-жінок по роботі, які з такими стереотипами стикаються більше. Але радію, що вони це впевнено долають. Яскравий приклад – Юлія Корецька, з якою вийшло інтерв’ю на сайті поліції Волині 7-го березня, напередодні восьмого. Його варто послухати всім: і жінкам, і чоловікам особливо. Те, що говорить ця тендітна дівчина, заслуговує уваги та поваги, в неї державницьке мислення, і її робота дійсно небезпечна.

Щодо вищої посади, ніж у чоловіків, не називаю це «керувати». Але в очолюваному мною секторі є чоловіки, навіть звання вище мають, у нас все нормально. Атмосфера завжди дружня. Усі люди різні. На керівнику завжди більше відповідальності, от я її і несу. Я завжди відповідаю за все, завжди захищу своїх колег, вони також завжди за мною. Ми давно вийшли за рамки таких упереджень у поліції, і мені так комфортно.

Роль жінок нині колосальна. Але рівноправних стосунків ще немає. Чомусь завжди жінки мають щось доводити, демонструвати, показувати, виборювати і так далі. Чоловікам тут простіше. Але часто жінки самі ставлять себе у таке становище, самі продукують таке стереотипне ставлення. Можливо, комусь так комфортніше, вигідніше. У глобальному розумінні до рівноправності нам ще дійсно далеко, і війна, на жаль, внесла серйозні корективи в цьому. Але це не означає, що за свої права не треба боротись, що треба зупинитись чи стояти на місці. Навпаки. Після перемоги нам, жінкам, додасться роботи, гадаю, всі розуміють чому. І потрібно бути готовими. Потрібно правильно виховувати дітей, прививати правильні гуманні цінності.

Насамперед, жінки мають бути представлені в сфері управління державою, бути на високих посадах. Бо бачимо, що країни, де на керівних посадах жінки, добре розвиваються, особливо коли йдеться про соціальний захист чи гуманітарну сферу. Але, повторюсь, жінки самі мають цього прагнути, а не продукувати й підживлювати стереотипні уявлення про свої якісь «ролі». Які можуть бути ролі? Ми ж не в кіно чи театрі, це реальне життя, де треба йти і брати відповідальність! Можливо, бути в стороні, збоку, не впливати на прийняття рішень і комфортніше. Але тоді розвитку не буде. Якщо ми хочемо прогресу, ривка в розвитку держави, то жінки мають серйозніше заявляти про себе і свої спроможності.

Тетяна Ващук

генеральна директорка Володимирського ТМО, депутатка міської ради

8 березня не святкую. Цей день для мене швидше нагадує про те, що жінки і досі виборюють право на солідарність і рівноправ’я на рівні умови з чоловіками у різних сферах свого життя. На жаль, за привітаннями і букетами цей головний сенс 8-го березня взагалі відходить на задній план.

Що стосується стереотипів, то найбільше їх було щодо лікарської професії, бо жінка хірург вважалася чимось незвичайним в нашій країні. Це цькування починалось ще зі студентських часів. Але світ не стоїть на місці, і суспільство вже по-іншому сприймає жінок хірургинь, яких є дуже багато в у сьому світі. Щодо керівної посади, то таких стереотипів немає, бо це вже більш звична справа для нашого сьогодення. Та і яка різниця жінка чи чоловік? Головне хотіти розвиватись і мати вміння правильно налагоджувати роботу, щоб всі процеси працювали як єдиний механізм.

Керувати чоловіками, звісно, доводилося, навіть просто зараз. Як вони до цього ставляться чи як сприймають ,треба запитати у них. Ми на роботі вирішуємо робочі питання без гендерних нюансів.

В сучасному світі жінки й досі борються за право на те, щоб максимально наблизитися до рівноправного статусу і сприйняття в соціумі. На разі ,на мою думку, повноцінного рівноправ’я ще у нас немає, але ми до цього впевнено йдемо. Зараз бачимо дуже багато жінок військових, і це таке саме нормальне поняття, як жінка хірург, анестезіолог, травматолог, або з іншого боку – вчитель чоловік. Не треба ділити професії за статтю ,треба займатись тим, що любиш і тим, що дано Богом за здібностями.

Пригадайте, ще якихось 7-10 років тому жінка за кермом викликала бурхливі емоції в перехожих, а зараз чи не у кожної є водійські права, і вони доволі непогано кермують.

Як писав Тарас Шевченко: “Борітеся – поборете”. Тому, боремося, працюємо і думаю, все у нас вдасться!

Вікторія Герасимик

начальниця Нововолинськтеплокомуненерго

8 березня святкую, обов’язково вітаємо колег, подруг, купуємо подарунки для мами та бабусі. Для мене це свято про красу й пробудження природи. Водночас, особисто для себе, не скасовую День української жінки – 25-го лютого.

Щодо стереотипів, були однозначно. Мене призначили на посаду начальниці Нововолинськтеплокомуенерго дуже несподівано. Певне нерозуміння, претензії з боку, особливо, двох чоловіків відчувала перших пів року. Один з них був на керівній посаді, інший – довго працював на підприємстві, вони вважали, що це не жіноча професія і я не справлюся. Важко було людям зрозуміти, що їхній керівник не просто жінка, дівчина, місток між владою і підприємством, а професіонал, який має розуміння, як функціонує підприємство. Так тривало до пів року, я вчилася, було важко. Згодом адаптація пройшла, вони побачили, що я маю розуміння, справляюся, стало трохи легше. Люди продовжують працювати. Роботу я роблю, розбираюся і різних питаннях: в мережах, котлах, поривах, діаметрах труб, техніці. На думку суспільства ця професія не зовсім жіноча, але мені дуже цікаво.

Із рівноправністю наразі ситуація набагато краща, ніж було раніше, але далека від ідеалів. Бо в розумінні чоловічому, жінка на посаді керівника, особливо на посаді, якщо це більш стосується технічної сфери — це дуже складно.

Богдана Синиця

волонтерка

Отримуючи привітання на 8 березня, я, звісно, їх щиро приймаю. Проте в умовах війни в Україні я відзначаю 8 березня, як символ солідарності та підтримки жінок у важливий період для нашої країни. Цей день для мене є знаком поваги до жіночого внеску у розвиток нашого суспільства. Особисто для мене це свято має особливе значення, оскільки воно символізує досягнення жінок у різних сферах. А 8 березня у воєнний час в Україні має ще глибшу сутність. Адже воно символізує силу жінок, нашу вольову витримку, самовідданість та відважність. Багато жінок стали опорою для своїх сімей, країни та являються надійним тилом. І в той же час, у цей день, варто відзначити неймовірну красу та індивідуальність кожної української жінки.

Щодо волонтерства, як жіночої справи, насправді, не можу сказати, що волонтерство – це взагалі легко. Адже це про недоспані ночі, хвилювання та стреси, біль та розчарування, життя в дорозі та у фронтовій зоні, а ще про постійні думки: «як швидко закрити збір», «як більше допомогти».
На мою думку, волонтерство не залежить від статі. Це справа для всіх, хто бажає внести вклад у благодійність та перемогу. Зараз кожен, як може, має спрямовувати свій ресурс та сили на боротьбу. Іноді, звісно, може зустрічатися думка, що деякі справи «не жіночі» , але я вважаю, що це є стереотипи, які не відображають реальність. У волонтерстві роль не обумовлена статтю, а бажанням допомагати.

Сучасна жінка у суспільстві виступає в різноманітних ролях, включаючи професійні та особисті сфери. А в умовах війни, мені здається, що жінки отримали подвійне навантаження. Адже на їхніх плечах не лише виховання дітей, приготування їжі та робота по дому, а й забезпечення сімʼї, служба в армії, опора та підтримка чоловіка, який на війні, забезпечення гуманітарною допомогою потребуючих, а також прийняття важливих рішень на керівних посадах (як, наприклад, Ірина Верещук) і ще багато важливих справ, які нині виконують українки.

Проте у нашому патріархальному суспільстві існує така думка, що все пов’язане із силою та зброєю – це чоловіча справа. Стереотипно на жінку покладається створення затишку та добробуту сім’ї, що є, безумовно, також важливим. Але, саме тому, в багатьох випадках жінкам все ще доводиться зустрічатися з несправедливими обмеженнями. Як от, наприклад, існує стереотип, що жінка у війську – це тягар для підрозділу. Проте я знаю жінок, які приймають участь безпосередньо у бойових зіткненнях і досить добре виконують поставлені задачі.

Тому я вважаю, що у наш час жінки впевненими кроками вибудовують ще міцнішу рівноправність з чоловіками.

Христина Фейдак

директорка Комбікормового заводу «Володимир-Волинської птахофабрики»

Історія свята 8 березня пов’язана з тим, щоб нагадати суспільству про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. Темою цієї дати, також, є рух за права людини, виокремлюючи права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як гендерна рівність. На сьогоднішній день жінки мають не менші права ніж чоловіки при виборі професій та виборі напрямку руху своєї діяльності. Тому, для себе вважаю, це свято неактуальним, в умовах сьогодення. Особисто для мене, як, напевно, і для кожної жінки, значення має кожен день, коли жінка доводить на сам перед собі та суспільсту, що може впоратися з усіма викликами та досягнути високих результатів.

На мою думку, не жіночих професій не існує. Існують лише стереотипи, що сформувалися у суспільстві. Сучасна держава гарантує жінкам і чоловікам рівні права та можливості в працевлаштуванні, просуванні кар’єрною драбиною, підвищенні кваліфікації та перепідготовці. Жінки поступово займають сфери, які традиційно вважаються «чоловічими».

В доповнення до вище сказаного, можу додати лише те, що сучасна жінка, так само, як і чоловіки, має досягнення в соціально-економічній, політичній, культурній та інших сферах. Її завданням є розвиток, вдосконалення, плідна самовіддана праця та досягнення мети. За ці роки війни, українські жінки довели, що здатні бути хорошими лідерками, які займаються благодійними ініціативами, працюють у сфері права, допомагають військовим, працюють у політиці та інших сферах. Вибудувати рівноправні стосунки між чоловіками та жінками вдавалося. До того ж успішно. Адже, важливим є вміння дослухатися до оточуючих, не зважаючи на їх стать та соціальний статус.

Тетяна Дьоміна-Лапчук

педагогиня, депутатка Володимирської міської ради, очільниця політичної фракції «За майбутнє»

8 березня не святкую і не очікую подарунків/віршів про берегиню та весну-красу. Коли все ж вітають, то ненав’язливо нагадую, що цей день не про квіти і “жінку – окрасу суспільства”. Ця дата для мене про можливість “підсвітити” досягнення жінок в різних сферах та привернути увагу до окремих проблемних питань (так, їх є чимало й сьогодні, вони актуальні та потребують реального (!) вирішення).

Зі стереотпами щодо професії в педагогічній діяльності – не зустрічалася, а ось в депутатській роботі траплялось. Керівна посада для мене радше про відповідальність за злагоджену командну роботу та її результат, тож в пріоритеті були і будуть налагодження взаємин і співпраці на рівних (як з жінками, так і з чоловіками). Тому проблем такого характеру не виникало.

Щодо рівноправності, моожемо однозначно говорити про значний поступ у цьому питанні, та все ж про повну рівноправність говорити ще рано. Загальновідомі стереотипи, сексизм, побутова гендерна нерівність, насильство, гендерна дискримінація на ринку праці, – лиш частина проблем, які існують в цій площині й потребують вирішення. Є й ряд питань, які часом прихильники “традиційних цінностей” намагаються повернути з давніх давен в сучасний світ, поглиблюючи прірву нерівності. Найяскравіший приклад – спроби заборонити аборти на законодавчому рівні. Це неймовірний рівень абсурду: в ХХІ столітті розповідати жінці, що їй робити зі своїм тілом!

Нам ще довго лупати сю скалу, однозначно, але є сподівання, що з кожним поколінням будемо мати нові й нові досягнення у вирішенні цього питання.

Тетяна Баранчук

інспекторка відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Володимир-Волинського РУ ГУ ДСНС

Уже починаючи з цього року святкуємо 25-те лютого – День української жінки. 8 березня – День боротьби за права жінок. Чудова нагода нагадати світу про гендерну рівність.

Якщо чесно ніколи не стикалася зі стереотипами, що префесія працівника ДСНС – не жіноча.

На сьогоднішній день роль жінки у суспільстві дуже змінилася. Жінки йдуть на рівні з чоловіками, займають керівні посади, працюють на роботі, яку завжди вважали «чоловічою». Тож ми рухаємось у правильному напрямку!