Рятувала повстанців у волинських лісах: історія ветеранки УПА з Володимира
1-го жовтня з нагоди відзначення Дня заснування УПА, Дня захисника і захисниці України, святкування Покрови міський голова Володимира Ігор Пальонка завітав додому до сторічної Олени Ковальчук, єдиної жінки у місті, яка має статус ветерана ОУН-УПА.
У часи, коли українці знову відстоюють свою незалежність, неоціненним є приклад воїнів УПА, – ми надихаємось їхньою завзятістю та героїзмом, а сучасні воїни вивчають їх досвід ведення бойових дій, пишуть на сайті міста.
Ще до початку Другої світової війни юна Олена, приписавши собі роки, влаштувалась на роботу на залізничну станцію, де займалась оформленням документації, відправленням вантажів. Там же вона освоїла азбуку Морзе, яка згодом дуже згодилася їй у підпільній роботі. Знала досконало російську, оскільки мала батька росіянина. Коли з наближенням німців постало питання евакуації залізниці на схід, на неї розраховували, затримали виїзд, чекали, але вона на пункт збору не з’явилася. Зрештою, цим і врятувалася, оскільки ешелон розбомбили.
Якось із лісу завітали хлопці та попередили, що насувається облава. От тоді Олена, якій не було і двадцяти, прийняла рішення долучитись до повстанців, її сестра залишилась тоді вдома і була вивезена у Німеччину.
Побратими дуже любили Олену, вона мала позивний «Леся». Гарно декламувала вірші, зокрема, Лесі Українки та інших поетів, вправно грала на гітарі, співала романси. Однією із її функцій було надання медичної допомоги пораненим.
Серед врятованих нею і Петро Мартинюк на псевдо «Дуб», воїн УПА, який згодом пройшов радянське ув’язнення, був учасником Норильського повстання, а вже у роки незалежності став станичним Володимир-Волинської міськрайонної організації Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю імені полковника Клима Савура.
Через багато років, у 90-ті, вони випадково зустрілись у Володимирі, пан Петро щиро зрадів зустрічі, плакав, обіймав свою рятівницю. Часто потім бачились під час патріотичних зібрань на Вовчаку.
Після війни Олену намагались викрити, хтось написав відповідний донос, але на очну ставку потрібний свідок тоді не з’явився. Тож прямих підтверджень органи слідства не отримали. Допомогло і те, що її чоловік, а вона вже була заміжньою за своїм Василем, був фронтовиком, інвалідом війни, мав ордени та медалі.
Свій патріотизм, любов до поезії Олена Олексіївна пронесла через усе своє довге життя. Ось і вчора, дякуючи міському голові за привітання, за те, що її не забувають, за пропозицією її дочки Ніни, у подарунок від себе виразно й натхненно продекламувала слова стрілецького романсу «Лети, моя думо, в вечірню годину», а також свою улюблену Лесю: «Гетьте, думи, ви, хмари осінні!».
