Розповіли історію тюрми на валах городища у Володимирі

Будівля місцевої тюрми, як і кожен старий будинок у Володимирі, має свою, осібну від інших, драматичну й жахливу історію. З 1954 року тюрма у місті припинила існування.

Про це пише Володимир Стемковський, директор Володимирського історичного музею.

Закрили і приміщення туберкульозного відділення лікарні, яке розміщувалося у цих жахливих казематах із 1956-1957 року. Але збереглася цегляна двоповерхова споруда колишньої царської, а потім і радянської катівні, зберігся великий сад, який проріс на кістках українців, поляків, євреїв, ростріляних російськими енкаведистами і закопаних у ямах, що були вириті бульдозерами на подвір’ї тюрми…

Володимир-волинську тюрму на території стародавнього Городища збудовано росіянами орієнтовно у 1830-1840 роках. Її першими політичними в’язнями стали учасники польського повстання 1830 року – українці й поляки, які виступили проти Російської імперії.

У 1920-х роках у тюрмі разом із кримінальними злочинцями утримували й «політично неблагонадійних». Зокрема, тут перебували заарештовані польською владою члени КПЗУ – учасники судового процессу, який відомий в історії під назвою «Процес 151-го». Тоді володимирський суд виніс вироки цим політичним в’язням.

Дев’ятеро з них засуджено надовічно, а звільнено -двадцять сім осіб. Проте жодного з учасників цього процесу не було засуджено до смертної кари, попри те, що польські каральні органи вважалися на ті часи найсуворішими в Європі, порівняно з французькими чи австрійськими…

У вересні 1939 року, з приходом до Володимира Червоної Армії, тюрму та будівлі колишнього монастиря отців домінікан передали у розпорядження місцевого відділення НКВС. Окремий загін конвоїрів та охорони розміщувався майже поруч тюрми – у келіях монастиря. У жовтні 1939 року розпочалися арешти серед місцевої інтелігенції, священників, членів ОУН, колишніх офіцерів польської армії та УНР, учасників різноманітних культурно-просвітницьких товариств. .

Тяжкою була зима 1940-го року для володимирчан. Саме на Різдвяні свята від залізничної станції міста відправлялися ешелони з репресовними радянською владою волинськими сім’ями до сибірських таборів Заарештовували і членів КПЗУ. Зокрема Назар Поліщук із села Підгайці як член української політичної організації був увязнений енкаведистами і перебував у тюрмі до приходу німців у 1941 році. В 1940 році в тюрмі розстріляно відомого волинського громадського діяча, композитора, священика місцевої Василівської церкви Михайла Тележинського..

За свідченням очевидців та документів камери двоповерхової споруди було вщент заповнено людьми. Заарештованих везли з Володимира-Волинського та сусідніх повітів. Удень і вночі гуділи дизельними двигунами трактори – аби не чути було пострілів під час масових розстрілів чи то у самому приміщенні, чи на подвір”ї.

А в червні 1941 року, коли радянські прикордонники вели запеклі бої з німцями поздовж усього західного кордону, коли не вистачало бійців, і кожен патрон був практично на вагу життя прикордонника, відгодовані охоронці розстрілювали з кулеметів в’язнів тюрми, закидали в камери гранати…Ця різня над беззахисними людьми в центрі стародавнього міста тривала декілька годин 22 червня 1941 року, аж поки німецький винищувач не скинув на в’язницю одну чи дві бомби. Тоді перелякана обслуга розбіглася.

Вцілілих в’язнів (а їх залишилися одиниці) рідні витягали з-під трупів, якими були завалені камери та подвір’я. Стіни були забризкані кров’ю, шматками людського мяса та людськими нутрощами. Як розповідають старожили, над усім цим літали велетенські хмари зелених мух.

Німецькі військові кореспонденти протягом десяти днів подавали інформацію про цю подію у берлінські газети, яскраво проілюструвавши репортажі світлинами з розстерзаними «російським більшовиками» тілами західних українців. У берлінському архіві збереглися кіноплівки, відзняті у червні 1941 року німецькими фотодокументалістами про злочини НКВС на Володимирщині.. 

В жовтні 1941 року тодішня німецька окупаційна адміністрація Володимира – Волинського посприяла у тому, аби на могилах замордованих, яких поховали на місцевому кладовищі, володимирчани звели меморіал памяті.

У фондосховищі історичного музею зберігається декілька світлин на яких невідомим фотографом зафіксовано далеку осінь 41 року, коли місцеві робітники зводили цей меморіл. Знімки передала Наталія Грабарчук – Цинкаловська, батько котрої Назарій Грабарчук працював у 1942-1944 роках секретарем Володимирської управи. З плином часу про ці звірства росіян проти українців почали забувати. Тож довго будівля тюрми тримала в таємниці страшну трагедію.

В 1997 році працівники історичного музею спільно з краєзнавцем Леонідом Михальчуком почали потроху розкривати цю найстрашнішу таємницю у новітній історії древнього Володимира. У Володимир-Волинському історичному музеї зберігаються задокументовані свідчення членів родин тих, хто був у цих стінах, у цих застінках володимирського відділення НКВС, а також працівників із персоналу лікарні.

Свідчення Марії Ісаківни Черненко:– З 1956 року, коли тюрму ліквідовано, у її приміщеннях розмістили лікарню, в якій я і працювала. Зі мною працювала й жила по-сусідству колишня наглядачка тюрми, росіянка з Тамбова. Не раз вона розповідала й показувала мені, де розстрілювали та закопували в’язнів. Вона відмовлялася їсти вишні та яблука з дерев, там посаджених, пригадуючи про страти біля них.

Під час будівництва господарських споруд під валом щоразу виявляли багато черепів та кісток, які кудись переносили чи перевозили без дослідження та документування. Чула багато свідчень про те, що і спереду, на майданчику перед північним валом, є масові поховання, а східна частина подвір’я майже вся – на людських кістках. Навколо корпусів, уздовж колишньої стіни огорожі, були кущі та квіти, за ними – доріжка, тепер немає. Східня дорога була на тому ж місці, вужча і не мощена…

Свідчення Миколи Миколайовича Ваврисевича:– З часу заснування тут туберкульозного відділення лікарні, з 1957 до 1987 року, я працював головним лікарем відділеня У 1973 чи 1974 році ми вирішили зробити сміттєву яму, і при коопанні натрапили на людські остнки, які були скинуті безладно. Було там різне взуття, рештки одягу. Наш слюсар знайшов золоті зубні коронки. Я наказав залишити останки на місці, засипати яму і зробити іншу...

Свідчення Івана Самсоновича Брика:– У 1922 року мої батьки виїхали з Сибіру на Батьківщину, на Волинь. Жили у селі Тишковичі. Там у 1937 році я вступив до УПА (так записано у свідченнях – авт.), дослужився до звання чотового, був майстром із ремонту зброї. У 1943 році поранений… За доносом засуджений. 11 діб мене утримували в контррозвідці (біля костелу), а тоді перевели до Володимирської в’язниці, до робочої камери. Я виконував бляхарсько-слюсарні роботи, зокрема лагодив дах будівлі, у якій був ув’язнений. Із даху будинку мені було видно траншею, яка тяглася вздовж валу. Біля однієї з ближніх будівель стояв трактор-бульдозер. Увечері і вночі було чути постріли та звук мотора трактора, а на другий день частина траншеї виявлялася частково засипаною.

Так повторювалося декілька разів. Бачив, як бульдозер рив траншею далі. Коли почалося наді мною слідство, мене більше не залучали до робіт. І не знаю, що було далі, але розстріли продовжувалися постійно.У грудні 44 року був засуджений «трійкою» ВТ за ст.54-1 а, на 15+5 років. І вже 24.12.44 року доставлений на Воркуту. Після спроби втечі перевели у Володимир, далі – Тайшет. Добавили 10 років. У 1956 році – друга втеча, з чотовим УПА. Загострилася рана, був у сантаборі, за скаргою до Москви звільнений, повернувся до свого села…

Свідчення Василя Олексійовича Криси:– Я був заарештований з Іваном Чаруком за участь в ОУН у вересні 1944 року. Сиділи ми у сусідній із Касяном камері. У жовтні мені дали вирок 15 років і відправили у Сибір. Перед цим один раз мене викликали з камери, щоб закопати розстріляних. Яма була на куті біля муру у південно-західній частині, у ній було біля 16 убитих.. У південно-східному куті під валом був тир для тренування наших наглядачів та іншої обслуги (частково зберігся – авт.). Вхід був із півночі, з внутрішньої частини. У одноповерховому будинку (тепер надбудований) камер не було, там були служби і жила охорона. Ворота на подвір’я були з заходу…

Свідчення Миколи Костянтиновича Жеромського:– Брат моєї матері Назар Поліщук за участь у КПЗУ був заарештований НКВС, і до приходу німців у 1941 році перебував у Володимирській в’язниці. Під час авіанальоту чи перестрілки йому вдалося через дренажну трубу втекти. Родина про це не знала, а тому після приходу німців пішла його шукати. Я пішов із ними. Картина була жахлива. Люди розшукували близьких серед гори трупів. У стайні та біля неї лежало понад 100 замордованих. На стіні огорожі німці зробили виставку про злочини НКВС. Не знаю імен тих, кого рідні пізнали і поховали. Решту громадськість міста поховала на міському кладовищі…

На підставі зібраних музейниками документальних свідчень ,влітку 1997 року Володимир-Волинський історичний музей спільно з керівником міськрайонної організації Народного Руху України, місцевим дослідником волинської історії, нині покійним, Леонідом Анатолійовичем Михальчуком організували пошукові роботи на території колишньої тюрми. До роботи запросили спеціалістів-дослідників Львівського обласного товариства «Пошук».

Тодішня міська влада посприяла з коштами на проведення цих дослідницьких робіт – виділила гроші, одержані від проведення місцевого музичного фестивалю «Володимир-97». Виготовили і затвердили відповідну документацію, запросили військових саперів, які обстежили кожен метр території «Городища» з метою виявлення старих вибухових предметів.За місяць роботи було досліджено майже 50 квадратних метрів території. Простіше кажучи, на місці старих вигрібних ям і туалетів було виявлено великий масив підйомного матеріалу, який дослідники датували 1939-1947 роками.

Знайдено велику кількість залишків взуття, ґудзиків, гільз від пістолетів, які були на озброєнні війск НКВД, чимало радянських монет 1932-1940 років, номіналом 10, 15, 20 копійок, шіряні пояси та залишки від іншої війскової польської амуніції…За цей період роботи було відкопано і обстежено понад 90 людських скелетів, із яких сім належало жінкам різного віку.

Більшість черепів мали по два отвори від куль, на деяких залишилися сліди-проломи від удару важким чи тупим предметом: можливо, поранених добивали удароми рушничного прикладу по голові. Подаємо для ознайомлення короткий витяг із Акту наукової експертизи речового матеріалу при ексгумації масового захоронення на території «Городища», який складено 10 жовтня 1997 року археологом Львівського інституту українознавства Олександром Овчинніковим.

Вибірково досліджено наступні характеризуючі речі:Погони військовослужбовців Війска Польського, пояси військові офіцерські, унтерофіцерські та солдатські ВП, залишки плащ-палаток, курток, плащів, макінтошів. Взуття – переважно чоловіче, зношене.

Частково-гумове, дешеве, радянського виробництва (фабрика «Красний треугольник»). Частину взуття обрізано зверху, декілька пар жіночого взуття. Ґудзики мундирів ВП, білизни чоловічої війскової та цивільної, декілька кольорових ґудзиків жіночого одягу, 1 гудзик польських карцерів. Печатка-монограма латунна з деревяною ручкою. Містить латинські літери «M-R-L»…

Висновок.

Гільзи від «Браунінгів» відповідають більшості кульових отворів на черепах. Патрони однієї серії до пістолета, який неофіційно перебував на озброєнні органів НКВС. Більшість жертв становлять вояки польської армії, решта – цивільні особи. Наявність у них не вилучених ременів, грошей, особистих речей дає підстави вважати, що це були не в’язні, а інтерновані особи. Характер взуття та наявність грошей дозволяє припустити, що вони використовувалися на роботах за межами в’язниці.

Час розстрілу повністю обмежується емісією монет – 1940 роком. Відсутність монет емісії 1941 року та нацистського режиму виключають датування після 1940 року. Траншея, використана для захоронення, снувала заздалегідь, із одного боку обмежена недобудованою цегляною кладкою з польської цегли вторинного використання. Є підстави вважати, що розстріли відбувалися на цьому ж місці, за наявністю гільз і положенням безладно скинутих у траншею тіл на незруйнованій частині поховання.

Близько 180 одиниць взуття дає підстави встановити число ексгумованих у межах понад дев’яносто осіб. Із жіночих особистих речей виявлено дзеркальце, флакон від парфумів, губну помаду, гребінці, пряжки та фрагменти підв’язок. Їх кількість дуже мала, не більше 6 осіб, можливо встановити жіночої статі по речовому матеріалу. Жодних матеріалів для іменної ідентифікації загиблих не виявлено». У 1997 році дослідили тільки незначну частину поховань, як бачимо, з результатів експертиз, ексгумовані особи розстрілювалися вірогідно восени чи зимою 1939 або 1940 року. А тюрма існувала майже до середини п’ятидесятих..

Акт судово-криміналістичного дослідження № 1-97СК ( фрагменти з Акту мовою оригіналу)

Обставини справи: В відношенні Володимир-Волинського міськкому підполковника О.Євтушка, повідомляється: Прошу Вас провести судово-криміналістичну експертизу останків жертв війни і політичних репресій, виявлених у районі міського стародавнього городища, з ціллю виявлення кількості заборонених, віку, часу захоронення.

Отношения подполковника Владимир-Волынского горвоенкома О.Евтушок 13 ноября 1997 г. судебно-медецынским экспертом криминального отделения Кравчуком В.А., экспертом ІІ аттестационного класса, 8 ранга, стаж работы по специальности 21 год, проведено исследование массовых костных останков жертв войны и репресий. Экспертиза объектов исследования, изъятых при эксгумации, частично производилась непосредственно в г.Владимир-Волынском на месте захоронения, а затем в судебно-криминалистическом отделении Волынского бюро судмедэкспертизы.

Костные останки разположены беспорядочно, темно-бурого цвета, перемешанные с почвой, сухие, со слабым зловонным запахом. В полостях некоторых черепов сохранились остатки вещества головного мозга в виде сухих, легко крошащихся комков коричневато-черного цвета. После извлечения костей была произведена их первинная сортировка, подсчет, выявления повреждений и других изменений. Кости исследовались анатомоморфологическими и антропометричискими методами для определения числа погибших, их пола и возраста…Определение возраста. Возраст определялся по состоянию швов черпов и изнашиваемости зубов. В основном все швы свода и основания черепа без признаков заращения. Зубы на челюстях в основном белые, ровные. На некоторых имеются следы врачебного вмешательства( коронки из металла белого цвета). Бугры жевателей стерты незначительно. В теле одной нижней челюсти находится непрорезавшийся зуб мудрости. По шкале М.М.Герасимова стертость жевательных поверхностей зубов соответствует лицам молодого возраста в пределах 25-30 лет, и одному индивидимуму возраст соответствует 18-20 лет. Было обнаружено 97 правых бедренных костей и 96 левых бедренных костей. Повреждение костей. В основном в затылочных и височных костях имеются сквозные повреждения округлой формы диаметром 7,7 мм. В одной из костей их два. Центральные части повреждений представляют собой выраженый дефект кости. Края их мелкозазубренные, фестончатые, четкие, несколько скошенные вовнутрь (входные огнестрельные пулевые повреждения). В теменных и лобных костях имеются неправильно-овальной формы повреждения с неровными зазубренными краями, размерами от 1 х 1,5 см, 2 х 2,5 см (выходные огнестрельные повреждения). На одном из черепов в затылочной части имеется неправильно-овальной формы вдавленый перелом, размерами 3,5 х 2 см, глубина вдавливания до 1 см. Определение времени захоронения. Определялось на основании комплексной оценки макро- и микроскопических признаков распада костной ткани по методам предложеным проф. Рубежанским А.Ф. на выборочно изъятых костях. Проведенное исследование с учетом состава почвы на месте захоронения покойных, позволило сделать вывод о том, что время захоронения, практически которому соответствует и давность наступления смерти погибших, составляет 50-60 лет.

Заключение.

1. Из представленых на исследование 97-костных скелетов, 5 из них пренадлежали лицам мужского пола преклонного возраста около 70-80 лет, 7 из них – лицам женского пола, в пределах 25-30 лет, 9 из них – лицам мужского пола, молодого возраста, около 18-20 лет, остальные лицам мужского пола возрастом в пределах до 30 лет.

2. У затылочных и височных костях черепов обнаружены входные огнестрельные пулевые повреждения. Указанные повреждения вероятнее всего и явились причиной смерти погибших.

3. Время захоронения погибших, которому практически соответствует и давность наступления смерти, составляет 50-60 лет…

До Володимир-Волинської міської ради у жовтні 1997 року від Генерального Консула Республіки Польща у Львові Пьотра Коновроцького надіслано лист. Процитуємо фрагменти:

 «…Наприкінці вересня ц.р. у м.Володимир-Волинський, згідно з рішенням міської адміністрації була проведена ексгумація людських останків, заборонених у одній із масових могил, яка знаходилася при давньому будинку в’язниці. Ексгумацію відритих останків, правдоподібно жертв НКВС, проводило Львівське Обласне Товариство «Пошук». Під час проведення робіт знайдено предмети, які припускають думку, що помордовані в цьому місці люди були вояками Польського Війська. Якщо дане припущення окажеться правдою, то це повідомлення буде мати величезне значення для польського суспільства та польського уряду…»

Згідно з подальшими дослідженнями, які базувалися на опрацюванні документального матеріалу з часів Другої світової війни, встановлено, що у червні 1941 року співробітники радянських каральних органів, утікаючи від німецьких військ, рострілювали у камерах, чи закидували гранатами ув’язнених володимирської тюрми. Багато імен осіб, котрі тут були ув’язнені, ще досі не встановлено. Один із ініціаторів проведення досліджень, володимирський краєзнавець Леонід Михальчук у інтерв’ю міцевій газеті «Слово правди» (28 листопада 1997 року), на запитання кореспондента, як підтвердити документально те, що згідно з експертизою, на території тюрми розстрілювали також інтернованих військовослужбовців Війська Польського, надав досить цікаву і, на мій погляд, аргументовану відповідь.

Цитуємо:«Коли 17 вересня 1939 року Червона Армія вчинила агресію проти Польщі, генерал бригади Мечислав Сморавінський, командувач округу корпусу ІІ, який прибув із Ковеля до Володимира-Волинського, вирішив відходити з рештками військ на Західний берег Бугу. Поки він шикував батальйони, до міста увійшли росіяни і зажадали, аби поляки склали зброю. Генерал М. Сморавінський погодився, але з умовою, що воякам дозволять перейти через Буг. Радянський генерал Богомолов прийняв цю умову і навіть підписав угоду. Але росіяни не дотримали слова (а хіба їм можна колись було вірити? – авт.). Наступного дня, колону, вже на марші в напрямку Устилуга, в лісі, оточили танки: Богомолов оголосив поляків полоненими. Їх згодом повезли в Козелецький концтабір, а потім розстріляли в Катині…» 17 грудня 1997 року громадськість Володимир-Волинського перепоховала останки жертв політичних репресій у братській могилі на Федорівському цвинтарі.

З серпня 2011 року на території бувшої тюрми розпочався вже другий етап  археологічних та ексгумаційних дослідженнь закатованих у 1939 році жертв НКВД . Подальші дослідження здійснювала спільна, польсько – українська археологічна експедиція, з української сторони групу дослідників очолював Олексій Златогорський, директор ДП «Волинські старожитності», з польської – Анджей Кола, професор університету ім. М.Коперніка у Торуні. Археологами розчищено велику яму, вірніше братську могилу в якій знайдено рештки понад трьохсот замордованих росіянами- енкаведистами  поляків та українців. Серед жертв жінки та маленькі діти. Характерною ознакою азійських звірств росіян – чекістів є те що у маленьких дітей розтрощені гвинтівками черепи, в хребцях в одного з немовлят застрягла куля з рушниці якими користувалися червоні совєти.

За попередньою версією дослідників- загиблі :це українці та поляки, переважно офіцери, учасники Другої світової війни, інші зможні верстви тодішнього населення які у вересні – грудні 1939 року були замордовані разом зі своїми родинами, тут, у Володимир-Волинській тюрмі. Серед знахідок особисті речі помордованих, золоті монети жетони офіцерів польської поліції Дослідники схиляються до думки що це дійсно «Волинська Катинь» так як практично вся територія біля тюрми – суцільне кладовище, де у братських могилах може бути декілька тисяч замордованих людей, серед яких, вірогідно, чимало солдатів  війскового корпусу польського генерала М. Сморавінського.

При написанні статті використано документацію досліджень останків загиблих (репресованих) у 1939-1947 роках на території «Городища», у Володимир-Волинській тюрмі. Документи зберігаються у фондах Володимир-Волинського історичного музею.