Прогулянка єврейським Володимиром-Волинським

Протягом століть Володимир-Волинський, або ж Людмір, як його називали місцеві євреї, був містечком багатонаціональним і багатокультурним.

Траса нижче пропонує пройтися вулицями міста та спробувати відшукати пам’ятки, що залишилися після колись чисельної єврейської громади Володимира-Волинського. Єврейський квартал міста був досить компактним, тому його пам’ятки знаходяться досить близько одна від одної, – пише ТEATR NN.PL

Парк імені Гагаріна на місці єврейського цвинтаря та охель на місці поховання цадика Шломо Карлінера

Від древнього єврейського цвинтаря у Володимирі-Волинському практично нічого не збереглося. Частину території забудували, на іншій частині розкинувся парк імені Гагаріна (сучасна вулиця Драгоманова). Мацеви (надгробні камені) під час Другої світової були використані для мощення вулиць та тротуарів. Після закінчення нацистської окупації назад їх ніхто не повернув, більше того – вони лежали на дорогах ще десятки років.

Єдине, що нагадує про кладовище на цьому місці – великий охель Шломо Карлінера. Що ж таке охель і ким був Шломо Готліб га-Леві Карлінер?

Охель (з івриту «намет») – надбудова над могилами найбільш видатних цадиків та рабинів. Він може бути як у формі невеличкого дашка, так і повноцінною цегляною чи кам’яною будівлею, що ми і бачимо у Володимирі-Волинському.

Шломо Карлінер – один із найавторитетніших цадиків в історії хасидизму. Очолював течію під назвою Карлін-Столінський хасидизм (названий так від містечок на території сучасної Білорусі – Карліна та Століна). В Людмир Шломо переїхав у 1786 р, чим суттєво збільшив потік паломників до міста і підняв його статус в єврейському світі.

Равві Шломо був застрелений російським солдатом прямо під час молитви в синагозі у 1792 р. Завдяки пошуковим роботам вдалось знайти фундамент охеля на місці поховання Шломо із Карліна, і в 1999 р. охель було відбудовано.

В далеких часах освіту отримували тільки чоловіки-євреї. Освічені (та навіть просто грамотні) єврейки зустрічалися дуже рідко і були швидше винятком із правила. За традицією, їм не була потрібна освіта – жінки «вже і так все знали». Але з плином часу загальна думка почала змінюватися, і спеціально для дівчат стали відкривати навчальні заклади. По вулиці Драгоманова, 9 залишилося матеріальне підтвердження цих прогресивних змін в системі освіти – будинок єврейської жіночої школи «Бейт Яков».

Володимир-Волинський історичний музей по вулиці Івана Франка, 6 серед іншого має і колекцію, пов’язану із місцевими євреями. При плануванні візиту варто врахувати, що в суботу та понеділок заклад зачинений.

А по вулиці Зеленій, 2 зберігся свідок більш традиційного підходу до навчання підростаючого покоління – будинок школи «Талмуд-Тора». Тут навчалися переважно діти місцевої бідноти, батьки яких були не в змозі заплатити за навчання в «елітнішому» закладі. Турист, який обійде будівлю, гарантовано зауважить на стіні зірку Давида, викладену цеглою.

По вулиці Небесної Сотні, 1 зберігся ще один будинок колишньої єврейської школи. Щоправда, особливого туристичного інтересу споруда не становить – ні зовні, ні всередині не залишилось нічого, що б нагадувало про її єврейське минуле та про учнів, що при світлі свічок сиділи над книгами. Зараз тут функціонує управління Пенсійного фонду.

Сусідній будинок родини Гольштейнів по вулиці Небесної Сотні, 3 спіткала подібна доля. Зараз в будівлі розмістилася Володимир-Волинська районна державна адміністрація, але питати її чиновників про минуле споруди – марна справа.

По вулиці Устилузькій, 17 зараз діє реєстраційна служба Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції. До війни в цій двоповерховій будівлі була єврейська чоловіча школа.

Непримітний житловий будинок на вул. Підзамче теж тісно пов’язаний із євреями Володимира-Волинського. Тут була невеличка синагога, але що цікавіше – паралельно в цьому приміщенні діяв єврейський молодіжний клуб «Акіба». Це була сіоністична організація скаутського характеру, яка готувала молодь «до боротьби і праці в Палестині». В багатьох містах єврейські скаути в умовах окупації займалися підпільною боротьбою проти нацистів (згадаймо хоча б повстання у Варшавському гетто, очолене 23-річним скаутом Мордехаєм Анєлевічем). Чи було щось подібне і у випадку з Володимиром-Волинським, на жаль, інформації немає.

Із будинком колишньої в’язниці на місці древнього городища пов’язані чорні сторінки історії міста. За польської влади це була звичайна тюрма. Поряд із засудженими за кримінальні злочини тут були і політичні в’язні. А ось із початком Другої світової, коли СРСР розділив Польщу із Третім Рейхом, свою катівню тут влаштувало НКВС. За недовгий час радянського панування тут була розстріляна велика кількість людей різних національностей, переважно офіцерів Війська Польського (точну кількість вбитих назвати важко, дослідження ще тривають). Коли територію зайняли німці, практика масових страт на території в’язниці продовжилася: тепер основну кількість убитих становили євреї, яких приводили сюди з місцевого гетто. Після війни сюди повернулося НКВС і продовжило розстрілювати людей. У 1956 році в будівлі змінилося призначення – тут розмістили туберкульозну лікарню.

Найбільшим центром релігійного життя ортодоксальних (тобто тих, на кого не вплинули різні новітні – релігійні чи світські – віяння) євреїв міста протягом довгого часу була Велика синагога, збудована у 1801 році (теперішня вулиця Роксолани). Будівля простояла до 1950-х років, коли була розібрана за допомогою танкових тягачів – «цивільна» техніка не могла справитися із її потужними стінами.

На стіні будинку по вул. Д. Галицького, 22 можна побачити символ «Ец хаім» (עץ חיים). Простому перехожому може видатись, що це просто рослинний орнамент, яким господар вирішив прикрасити стіну. Але насправді це Дерево життя, згадане в Книзі Буття 2:9:

І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.

Не так давно стіна із символом була відреставрована, і відшукати Ец Хаїм уже нескладно.

По вулиці Шевченка стоїть Пам’ятник жертвам Голокосту, встановлений у 2014 році. Місце, де він розташований, під час нацистської окупації входило до території єврейського гетто.

По вулиці Гайдамацькій, 24, стоїть колишній будинок школи «Тарбут». У Східній Європі в міжвоєнний період діяли сотні шкіл цієї освітньої мережі. У Володимирі-Волинському їх було дві (технічна та агрономічна). Учні таких шкіл, окрім загальноосвітніх предметів та робітничих спеціальностей, старанно вивчали їдиш та планували емігрувати до Палестини.

По вулиці Луцькій, 81 стояла іще одна синагога. Взагалі в містечках такого розміру, як Володимир-Волинський, синагог могло бути й кілька десятків. І до різних синагог приходили віруючі різного соціального статусу чи навіть окремих професій. Зараз тут на фасаді можемо бачити вишеньки – емблему консервного заводу. А раніше замість них було зображення зірки Давида.