Презентували книгу про подвиги воїнів 14 бригади під час оборони селища Макарів на Київщині
Оборона Макарова у 2022-му році – одна з багатьох героїчних сторінок історії 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Ті події вже стають частиною історичних книг, хоча все ще живуть у пам’яті багатьох Князівських воїнів.
Про це йдеться на фейсбук-сторінці 14 ОМБр імені князя Романа Великого.
Серед них – Роман, Ілля та В’ячеслав – екіпаж танка, який прийняв бій з колоною російської бронетехніки на підступах до Макарова. Тоді під покровом темряви росіяни зухвало сунули до містечка по автомагістралі. Але ніхто не помітив замаскований на узбіччі український танк.
“Ворог сунув за межею зустрічної смуги. Там, у низині, він лишався непоміченим. За кілька десятків метрів від нас російська техніка почала виїжджати на дорожнє полотно. Тоді механік-водій В’ячеслав крикнув: «Танки!». У пристрої нічного бачення я розгледів російські тактичні позначки у вигляді літери «V» – чудова мішень! Кричу: «Вогонь!». Навідник Ілля спрацював на відмінно! Ми розстрілювали ворожу техніку майже впритул – БК детонував, а загарбники розбігалися”, – розповідає командир танку Роман про події тієї ночі.
У розпал бою снаряд пошкодив гусеницю князівського танка. Машина стала, але Князівські велети продовжили нищити ворога з танкової гармати.
Цей та інші подвиги Князівських воїнів описані в книзі «Буремна весна… Розстріляні мрії… 33 дні незламності…». Багато з героїв, які творили ці звитяги, назавжди лишилися в строю. А ще вони лишили світлу пам’ять про себе в серцях побратимів, а тепер – і на сторінках книги. Її презентували у Макарові на третю річницю звільнення громади.
Авторка книги – українська письменниця Вікторія Шеремета, яка зробила колосальну роботу, аби написати про оборону Макарівської громади.
“Нехай ця книга стане не просто збіркою спогадів, а символом нашої незламності, нашої віри в Перемогу. Нехай вона нагадує нам про ціну свободи і про те, як важливо берегти пам’ять про тих, хто віддав за неї найдорожче – життя!” – зазначила авторка.
Дорогою з Макарова на Куп’янщину, наші побратими заїхали на хвильку у село Ситняки, щоб потиснути руку місцевому жителю Анатолію, який прихистив танкістів після бою з російською колоною.
“Коли я побачив три незнайомі силуети, був готовий стріляти без попередження. Для цього у мене був дробовик та тридцять патронів. Та раптом почув, що незнайомці говорять українською. Зрозумів – це свої!”, – пригадує Анатолій.
Чоловіки йдуть місцем тої зустрічі, розповідають спільну історію, доповнюють її новими деталями. Пригадують, як разом зупиняли ворога, а потім палили, нищили та гнали якнайдалі з Київщини…
Князівські воїни знають, що ця переможна історія не остання. Адже зараз вони творять нову – на Харківщині.
