Починала з рахівниць: історія бухгалтерки водоканалу Володимира, яка понад 40 років відповідає за зарплати працівників

«Блім», «чик-чик», «дзень-дзень» — ці звуки на телефонах добре знайомі працівників водоканалу. Вони означають одне: Петрівна дала зарплату. Петрівна — спеціалістка бухгалтерського обліку водоканалу Володимира Людмила Сапіга, жінка з понад сорокарічним стажем. Якщо й можна їй чомусь позаздрити, це нервам — міцним, як сталь.

Адже робота з цифрами та грошима одна з найскладніших, бо вимагає максимальної уважності, зосередженості й витримки. Особливо тоді, коли баланс не сходиться. Тут уже й у найспокійнішого увірветься терпець. Але не в Людмили Петрівни. Вона завжди ставиться до всього з холодною головою і незмінним спокоєм, розповідають на фейсбук-сторінці підприємства.

Це бачать колеги, які поважають її не лише за врівноваженість, а й за професіоналізм та відповідальність.

“Хто ще буде бігти на роботу бувши у відпустці або навіть на лікарняному, аби людям зарплату нарахувати? Тільки наша Петрівна”, — кажуть вони. І це чиста правда.

Свою трудову біографію Людмила Сапіга почала з посади секретар-друкарки у міському відділі освіти. Згодом вступила до Львівського житлово-комунального технікуму (спеціальність бухгалтерський облік), водночас працювала касиром у ЖЕКу. Наставницею у роботі стала досвідчена бухгалтерка контори Світлана Шулячук, яка відкрила усі тонкощі світу цифр та розрахунків. Після кількох років у ЖЕКу Людмила Петрівна перейшла на водоканал, де спершу відповідала за розрахунки з організаціями. Сьогодні ж саме вона несе відповідальність за зарплати й звітність. У її трудовій чимало записів про відзнаки та нагороди за відмінну працю.

“Починала з рахівниць та калькулятора, але вимоги часу диктують своє. Тепер усе робиться комп’ютеризовано, за допомогою спеціальних програм, — усміхається вона. — І щодня доводиться вчитись новому, аби йти в ногу з часом”.

Професія бухгалтера — одна з тих, яка вимагає не лише зосередженості. Вона робить тих, хто її обрав, заручниками. Так, саме заручниками. Бо не можна піти у відпустку під час звітного періоду. Та й хворіти небажано. Бо хто ж замість тебе нарахує зарплату чи виконає інші обов’язкові операції? Бухгалтерія бере у полон, змушуючи постійно тримати цифри в голові. І тут потрібно підлаштовуватись під неї, а не навпаки.

“Чимало доводиться чути, що бухгалтери нічого не роблять. Або що зарплату нараховують, як хочуть, — каже Людмила Петрівна. — Цей стереотип у суспільстві існує давно. Насправді ж усе навпаки. Кожна копійка має бути перевірена, кожне нарахування — обґрунтоване. А це величезний шмат роботи”.

Її слова підтверджує багаторічна практика, упродовж якої переконалася: професія бухгалтера — велика відповідальність. Зокрема за людей, які щомісяця чекають зарплати, серед яких і її чоловік — Анатолій Сапіга, котрий трудиться водієм на дільниці РТД. За підприємство, яке має працювати чесно й прозоро. І зрештою — за себе, адже помилка у цифрах може вартувати дорого, а головне — репутації. Але саме така вірність справі й робить Людмилу Сапігу прикладом для колег.

І коли одного дня чути довгоочікувані сигнали «блім», «чик-чик», «дзень-дзень», працівники знають: там, за комп’ютером, знаходиться людина, яка щодня тримає у руках фінансовий ритм.