Опублікували ретро світлини володимирських модниць 1920 років

Мода в одязі — це зміна форм і зразків одягу, яка відбувається протягом порівняно коротких проміжків часу. І найбільш разюча зміна модних тенденцій відбулася якраз у 20-х роках ХХ ст.

Орися Вознюк, наукова співробітниця ДІКЗ “Стародавній Володимир” оприлюднила ретро світлини володимирських модниць 1920-х років.

Після закінчення Першої світової війни змінився не тільки образ та стиль життя, але й кардинально трансформувався одяг. Ідеал жінки з пишними формами переріс на жінку з хлопчачою фігурою. Коротка стрижка, мало об’ємна талія, невеликі груди – нові параметри стильної жінки, яка була вільна у виборі і боротьбі за власні права.
Епоха корсетів, довгих спідниць, закритих блузок потрохи відходила в минуле, як непрактична.

Образ ідеальної жінки початку ХХ ст. змінився до невпізнання. Виваженість, манірність та архаїчність, що була виплекана століттями, – зникла, та такі радикальні зміни в одязі були зумовлені серйозними чинниками:

1. Перша світова війна (жінки освоїли нові професії);
2. Покращення соціального становища жінки (право голосу жінки на виборах).

Тож, що саме змінилося? Модний силует на початку 1900-х рр.. – це впевнена жінка з пишними низькими грудьми та пишними стегнами. Блузки та сукні закривались спереду щільно та на початку ХХ століття мали напуск спереду — «голубину грудку» над вузькою талією, скошеною наперед. Талія часто підкреслювалась стрічкою або ремінцем. Вирізи супроводжувались дуже високими манжетами на ребрах. Спідниця часто ззаду тяглась по землі.

На початку 1920-х років зміни були радикальні. Жіночий одяг перестав бути образом розкоші і вищого світу. На його пошиття почали використовувати значно менше тканини, таким чином збільшивши його різноманіття.

Занижена талія – це головна особливість моди 20-х років ХХ ст. Аби надати більш чоловічого вигляду – бюст притискували, обмотуючи тканиною, для того щоб плаття сиділо прямо й вільно. Такі плаття не підкреслювали жіночність фігури, а зміщували акцент з талії на стегна. Також змістився акцент з грудей. Верхня частина плаття перест

ала декоруватися бантами й фальбантами. Фасон наряду став більш закритим. При цьому почали відкривати руки і спину. Літні сукні ставали тонкими й прозорими, адже шили їх із мусліну та газу. Декольте остаточно вийшло з моди.

Особливості моди 20-х років:

1. Сукні та костюми прямого покрою;
2. Плісировка (плісировка, як спосіб оздоблення українського одягу відома здавен);
3. Пальто прямого покрою звужене донизу з хутряним коміром;
4. З’явилися перші купальні костюми для жінок;
5. Відкриття трикотажу;
6. Поява класичного чорного плаття;
7. Поява журналів мод;
8. Поява штучних тканин.

Основним жіночим одягом міжсезоння були костюми з вовни, твіду, джерсі. Довжина спідниці була на 10 см нижче колін. Жакет лишався напівдовгим, закривав верх спідниці.

Великої популярності набирали аксесуари. Популярними були довгі перлові буси, невеликі сережки і об’ємні браслети. Пов’язка-бандо (необов’язково із тканини) носилася на лобі. Бандо, як правило виготовлялося із тонкої тканини чи мережива, часом прикрашалася вишивкою або зверху на пов’язку нашивалася яскравіша стрічка.

Серед головних уборів переважали капелюшки з невеликими полями або взагалі без них. Маленькі капелюшки із загнутими над лобом крисами називались «кльош», з французької – дзвоник. Вони теж були символом 20-х і, як маленькі дзвоники, сповіщали, що світ змінився назавжди.

Модні тенденції були навіть у виборі і зміні кольору суконь, головних уборів і навіть панчіх, бо з кожним роком вони “темніли”.

Революційна коротка стрижка стала модною одразу після Першої світової війни, але як модна тенденція вона була визнана лише у 1926 році. До того часу її всіляко критикували і висміювали у тогочасних засобах масової інформації.

На наших теренах (Західна Україна під владою Польщі) така стрижка носила назву «каре» або «боб». Жінки, які носили коротку стрижку піддавалися критиці, адже це суперечило класичному уявленню жіночої краси.

На Володимирщині жінки не мали змоги носити класичні бандо чи то робити модну завивку, адже для неї потрібні були щипці. Винайшов щипці для завивки у 1882 році французький перукар Марсель Грато.

Використання їх було досить просте: якщо зажати щипцями пасмо волосся виїмкою вниз – вийде впадинка, а якщо наверх – то випуклість. Звісно, щипці коштували надто дорого, тому наші дівчата користувалися іншими способами і були вони досить практичними.

Перший і досить ефективний спосіб – це звичайні коси (навіть на короткій стрижці). Другий спосіб потребував трохи зусиль і підходив для волосся, яке швидко завивається. Волосся змащували настоянкою із зерен льону, затискали між пальців, формуючи хвильку. Зачіску закріплювали водою з цукром. Вода з цукром фактично заміняла сучасний лак.

Все ж таки щипці, або щось подібне до них, робили місцеві майстри ковалі. Такі щипці нагрівали на вогні та обережно підкручували ними волосся. Професійні щипці були лише у Володимирі в перукарнях. Така зачіска була дорогою.

По моді могли одягатися не всі, але все таки прагнення до змін проглядалося мало не всюди. Глибоко віруючі жінки та дівчата, боячись осуду, стримувалися в своїх модних пориваннях. Було й ще кілька важливих причин, що гальмували модні тенденції:

• Перша світова війна призвела до погіршення матеріального стану;
• Голод викликаний Першою світовою війною;
• Зруйновані міста і села під час Першої світової війни та евакуація населення;
• Зміна влади і остаточна окупація Волині Польщею;
• Дефіцит на тканини і продукції легкої промисловості;
• Важка жіноча праця та брак робочої сили.

Поступове матеріальне покращення та відбудова – все ж таки дали старт революційній моді, яка більш сильніше спочатку виражалася у селах володимирського повіту, ніж у самому місті Володимирі.

Яскравим прикладом є світлини жителя міста Олександра Ольховського (Фото 1), родовід якого походить із села Кладнів Коритницької волості Володимир-Волинського повіту та Антоніни Солодухи (Фото 2), уродженки села Вєрув (нині не існує), яка зберігає у своєму альбомі світлину із села Пузів Коритницької волості (нині Село Зоря Володимир-Волинського району).

З покращенням матеріального становища і з проблиском нових модних тенденцій, жінки все більше почали зважати на модні журнали. Звісно, нам не відомо чи потрапляв до рук володимирчанок модний галицький журнал «Нова хата», що видавався у Львові з 1925 року, але згадати про нього варто, адже він присвячений моді та справам домашнього господарства.

Щодо певного архаїзму, який зачаївся в провінційних містечках, таких, як Володимир, існує кілька версій пояснень того, чому модні тенденції 20-х років наздогнали жінок лише під кінець десятиліття, а не на початку. Головний чинник, звичайно, Перша світова війна і тяжка відбудова.

Як згадував у своїй книзі «Княжий город Володимир» Олександр Цинкаловський: «Сумний був вигляд Володимира по війні. Середмістя, де були переважно поверхові кам’яниці, знищила цілком пожежа. Про те, що колись у ньому було, свідчили тільки пообпалювані мури, комини та гори цегли».

Другий чинник і не менш важливий – це повоєнний голод та повернення біженців до власних осель. У містах економіка була зупинена повністю, тому на швидкий розквіт годі було надіятися. Тим часом, сільська місцевість розбудовувалася швидше. Забезпечення себе та родини певними продуктами, дало змогу селу швидше повернутися до звичного стану. Врахувати варто і те, що не всі села були евакуйовані. Декому пощастило лишитися і їхній матеріальний стан був значно вищим.

Сільські жителі сповна могли забезпечити себе тканиною для пошиття одягу. Селяни самі виготовляли полотно, вичиняли шкіру, адже в них була необхідна сировина: льон, коноплі, вовна, шкіра. Міщанам післявоєнна відбудова давалася важче.

20-ті роки ХХ ст. принесли багато новизни, як і в одяг, так і в побут міщан і селян. Одяг став зручнішим, і не дивлячись на певні стереотипи – мода зачепила всіх, навіть тих, хто не сприймав її всерйоз.

Одягаючись, ми щоразу приймаємо рішення про відповідність вбрання до того чи іншого приводу, формуючи власні модні критерії та дотримуючись загальних. Ми маємо святковий і буденний одяг, діловий і спортивний, враховуємо, що і коли варто одіти, а що не варто, тож ми всі не усвідомлюючи того є учасниками моди.

Українська мода ХХ століття є складним явищем, попри політичні, історичні, культурні процеси, які пройшли на наших теренах, ми так і не стали ареною моди, ніколи її не диктували, але впевнено слідкували за модними світовими тенденціями. У пошуках зручнішого, якіснішого і кращого ми не втратили своєї ідентичності, бо в першу чергу, будь-яка святкова річ чи то сукня, чи то спідниця були з елементами вишивки.

Національний костюм пройшов усі етапи перетворення і лишився на полицях наших шаф, як щось особливе і сакральне. Мало того, в силу ж знову таки великих історичних процесів, які відбулися в нашій державі у 2014 році, ми одягнули весь культурний світ у свою вишиванку.

Співачки Келлі Озборн, Лана Дей Рей, принцеса Данії Марі Кавальє, модель Кейт Мосс, акторки Холлі Беррі та Ніколь Кідман і багато інших знаменитостей радо позують в одязі від українських дизайнерів. Тож, все таки Україна може диктувати моду світові.