Немає куди повертатися: переселенці, які мешкають в одному з гуртожитків Володимира, розповіли свої історії втечі від війни

На початку відео Василько з Ізюма розповідає, як його вірна подружка Сіма заспокоювала його, коли він з мамою, сестрою та ще 50-ма людьми ховалися від снарядів у Святогірській лаврі на Донеччині. Виїжджаючи у березні з домівки, яка опинилася під окупацією, він закинув кицьку до рюкзака, й тепер вона як талісман супроводжує його усюди.

Тато та дідусь Васі загинули під окупацією. Дідусь відмовився покидати свою домівку, а тата не випустили на блокпості на виїзді з Ізюма. Мама хлопчика та інші жінки, які мешкають в гуртожитку, поділилися з журналістами БУГу, як вони втікали від війни. Деякі з переселенців не погодилися на публічність, бо бояться, що через це окупанти можуть їм нашкодити. У багатьох емоції, пов’язані з пережитим горем, заважають досі сказати й слово.

У гуртожитку Центру професійної освіти нині мешкає 64 внутрішньопереміщені людини, яким довелося покинути свій дім через російську окупацію, з них – 11 дітей. Нещодавно для переселенців облаштували цілий п‘ятий поверх з новими ліжками, кухонною технікою та душовою кімнатою. Частину ремонтних робіт та техніки придбав директор ЦПО Юрій Мозоль за свої кошти.

У травні потік ВПО доростав до 150 осіб, більшості з них вдалося або повернутися на малу Батьківщину, або переїхати на зйомну квартиру.

Окрему вдячність переселенці висловлюють завучу ЗОШ № 5 за те, що він залучає їх до культурних, розвивальних заходів та цікавого проведення часу разом. Олександр Тарасюк допомагає розбавити смуток за домівкою подіями, які звеселяють переселенців.

На базі гуртожитку Володимир–Волинського центру професійної освіти діє проєкт “Невідкладна допомога та захист постраждалих внутрішньо переміщених осіб в Україні та українських біженців в Молдові” реалізується міжнародною організацією “Hilfswerk International” у партнерстві з Молодіжною організацією “СТАН”, асоціацією “Mostenitorii” та Гендерним центром Молдови за підтримки Австрійської агенції з розвитку (ADA) та фонду Nachbar in Not.

Хтось бажає бути у Володимирі лише гостем й з нетерпінням чекає можливості повернутися у своє місто, а для когось волинський край замінив домівку й ці люди планують оселитися тут.

Історії про безвихідь, втрати та незламну надію на краще українок, яким довелося втікати від війни дивіться у відеосюжеті.