На вулиці пересувається у візочку, в хаті – повзає, але мріє стати поліцейським: розповіли історію Богданчика з громади Володимира
Дев’ятирічний Богданчик з інвалідністю із села Ласків Володимир-Волинського району мріє ходити, бігати зі своїми однолітками і грати у квача, а коли виросте – стати поліцейським.
Проте досі він не зробив ні кроку – у 2014 році йому поставили діагноз ДЦП і донедавна родина не мала надії поставити хлопчика на ноги, – пишуть Волинські новини.
У хаті повзає на колінцях
Народився хлопчик восьмимісячним, розповідає його тато Богдан Мацьоха. Малюка довго виходжували лікарі, він тривалий час після появи на світ лежав під крапельницями, не міг самостійно дихати. Та після тривалого лікування його забрали додому. Однак батьки бачили, що дитина розвивається не так, як його однолітки.
«Дружина довго не хотіла везти, щоб визнати його інвалідом, та було видно, що він відстає в розвитку. Вона не вірила, але я таки вмовив її завезти до медиків. У 2014 році йому поставили діагноз ДЦП», – розповідає він.
Щоб прогодувати сім’ю, чоловік тривалий час їздив на заробітки. А ще потрібні були гроші на масажистів.
«Їздили до різних масажистів, раз на рік на два тижні давали путівки в лікувальні заклади, але все це жодного ефекту не давало. Їздили і до приватних масажистів. Дехто з них казав, що є надія на те, що він піде, та фінансів не вистачило, бо треба було платити щодня», – розповідає батько.
А потім так склалися сімейні обставини, що батьки хлопчика розійшлися, і діти залишилися з татом. У сім’ї, крім 9-річного Богдана, є ще 8-річний братик і дві сестрички – 5 і 10 років.
Хлопчик сам не ходить, на вулиці пересувається на візку, а в хаті повзає на колінцях. Богданчик вчиться в другому класі, щодня до нього приходить вчителька і він з нетерпінням чекає її візитів.
«Він перебуває на індивідуальному навчанні, але вчитися йому подобається. Постійно питає, коли вчителька прийде. Він дуже кмітливий хлопчик, знає, що коли сказати, вміє підколоти. Звісно, Богдан трохи відстає від своїх однолітків. Зате слух має такий, що позаздрити можна: я ще в сусідньому селі повертаюсь з роботи, а він каже: «Тато їде». Має хорошу пам’ять. Може, трішки лінується, тож шукає шляхи, як легше щось вирішити. Їсть сам, писати теж сам старається, часом треба йому допомогти», – розповідає тато.
Богдан, як і всі сучасні діти його віку, любить бавитися на телефоні чи планшеті. А ще – проводити час з дітьми. От тільки коли всі грають у квача, він їх наздоганяє на візочку.
«На нашій вулиці багато дітей, і він завжди до них тягнеться, вони біжать – він за ними на візочку. Видно що він хвилюється, бо всі бігають, а він ні. Але часто каже: я теж буду ходити, я вас дожену, вас злапаю. В хаті на колінах повзає, а на ніжки стає біля дивана. Звісно, хочеться, щоб він з усіма міг бігати, мав звичайне дитинство. Видно що він незручно почувається, коли бачить, що інші діти ходять, бігають», – пояснює Богдан Мацьоха.
Велика мрія маленького хлопчика
А недавно у хлопчика з’явилась ще одна мрія. Богдан хоче стати поліцейським. Так у вересні співробітники соціальної служби і ювенальні поліцейські відвідали сім’ю, де мешкає Богдан. Так вони дізналися, що той мріє теж стати стражем закону і пообіцяли повернутися. А коли повернулися, то навіть взяли з собою на патрулювання селом разом з місцевим шерифом.
«Напередодні поліцейські приїжджали до школи, а дорогою назад зупинився серед групи дітей, які на вулиці гралися. Там був і Богдан. Тоді поліцейські роздали їм значки. Потім вони до нас приїжджали з соціальною службою і пообіцяли, що заїдуть й покатають на машині. Приїхали, з мигалками катали, а сусіди дивувалися, питали, що у нас сталося. Богдан був дуже щасливий. Йому поліцейську кепку купили, і він тепер постійно каже, що буде поліцейським. Чесно кажучи, я ніколи не очікував такого ставлення», – ділиться емоціями тато.
Надія є!
Після того, як поліцейські на своїй сторінці розповіли про хлопчика, долею Богдана зацікавилося багато небайдужих людей. Так, приміром, вдалося організувати ще одне обстеження хлопчика. І віднедавна у родини з’явилась реальна надія поставити Богдана на ноги.
«Та він буде ходити!» – це найкращі слова, які я чула останнім часом. Усередині все ніби перевернулось. Богдан засміявся. Йому такого за майже 10 років ще не казали. А сьогодні сказали», – написала дня
Як розповів тато, Богдана оглянув лікар з обласної клінічної лікарні і сказав, що той буде ходити, є надія, але на це потрібні немалі кошти. Як варіант – їхати на лікування у Трускавець, у клініку Козявкіна. Проте там надто дорого.
«Він нам порадив ще звернутися у реабілітаційний центр у Рівному, де в нього є знайомі. Там завідувач оглянув Богдана і сказав, що його можна поставити на ноги. Чесно, важко описати, що я в той момент відчув. Звичайно, хочеться, щоб він почав ходити», – не стримує емоцій тато.
Звісно, на те, щоб пролікувати Богданчика, потрібні кошти. Тато отримує понад 6 тисяч соціальної допомоги на діток. Цього не вистачає, тож мусить працювати на різних роботах.
«Дуже-дуже потрібна матеріальна підтримка. Ті кілька тисяч, які виплачуються на дітей, – це мізер, якого вистачає на елементарне. На лікування потрібні значно більші суми: зараз ідеться мінімум про 150 тисяч гривень. Бо всі процеси відновлення лише починаються, потрібні будуть процедури, медикаменти, в майбутньому спеціальні апарати для розробки ніжок і ще багато чого. Але дитина цього варта!» – розповідає Ольга Бузулук.
За кілька днів хлопчику виповнюється 10 років. Тому саме час його привітати з першим ювілеєм, подарувавши надію на здійснення мрії.
Тож небайдужі волиняни оголосили збір коштів.
Карта бабусі: 5168 7427 1605 8122 (Мацьоха Світлана).
