На вечерю варять пів тисячі пельменів: у Володимирській громаді подружжя виховує 17 дітей
Унікальна родина мешкає в селі Дігтів Володимирської громади. Надія та Олександр Степанюки виховують 17 дітей. Усіх називають своїми, хоч частина з них усиновлені, а частина – патронатні. На одну лише буденну вечерю, ділиться подружжя, мусять зварити понад пів тисячі пельменів.
Як живуть і що означає патронатна сім’я? Про це йдеться в сюжеті «12 Каналу», – пишуть Волинські новини.
Нагадаємо, раніше БУГ уже також побував в гостях у багатодітної родини Степанюків з Дігтева. Подивитись відео можете у новині:
Ми вже не уявляємо життя без малечі, – засновники патронатної сім’ї з Дігтева, де проживає 15 дітей
«Якщо сім’я вся, то 16, 17, 18-та мама, 19-й тато, 20-та Надюха, 21-й Назар. То нас 21», – Матвій перераховує всю свою велику сім’ю.
З мамою Надією і татом Олександром він живе з двох років. Подружжя забрало Матвія з хмельницького дитбудинку.
«Всиновлення – це коли ти віддаєш частину самого себе тій дитині, тобто ти її приймаєш у свою сім’ю. Це так само, як і твоя біологічна дитина», – каже Олександр Степанюк.
Один із найстарших синів Степанюків зараз боронить Україну на фронті. Хлопець став на захист країни ще на початку повномасштабної війни, хоч є сиротою.
«Віталик зараз перебуває на фронті. Йому 25 літ. Ми переживаємо. Він пішов від нас у військкомат», – каже Олександр Степанюк.
Нещодавно у Віталія народився син Тимур. Тож Надія та Олександр Степанюки тепер – дідусь і бабуся. При цьому найменшому їхньому вихованцю Кемалю – лише два з половиною роки.
Своїх дітей, розповідає Надія, Бог не дав, тому свого часу з чоловіком вирішили, що візьмуть маля з дитбудинку. Невдовзі виховували вже 10 чужих, але своїх дітей. Кілька років тому подружжя дізналося, що може створити патронатну сім’ю, тобто приймати в родину дитину чи кількох на деякий час, поки біологічні батьки не впораються зі своїми складними життєвими обставинами. Головне – дитина живе не в інтернаті чи дитбудинку, а у справжній люблячій родині.
«І ніби вже нас і багато було, але я загорілася усиновленням. Були в нас кімнати порожні. І коли ми прийшли в службу, нам розказали про патронат. Ми вперше про нього почули. Я приїхала до чоловіка, розказала йому. Він каже: «А ми так зможемо?» – пригадує Надія Степанюк.
У будинку зараз живе 21 людина. Окрім дорослих, тут 17 дітей. Вісім з них усиновлені, а дев’ять – патронатні.
Надія до всіх ставиться з любов’ю. Каже, що головне – аби всім було комфортно. Тому вона навчилася правильно розподіляти обов’язки і хатні справи.
«Є дітки, які допомагають мити посуд. Є такі, які за прання відповідають. Є такі, хто іграшки складає, їдальню прибирає, взуття складає», – перераховує Надія Степанюк.
День розпочинається в багатодітної мами о пів на сьому ранку: «Я встаю, ставлю 10-літрову каструлю на борщ. Кидаю м’ясо, щоб варилося. Переодягнулася, вмилася і пішла будити дітей до школи».
Щоранку в будні мають зібрати 11 школярів і п’ятеро дошкільнят. Мають навіть студента.
«Найважче вранці. У нас два туалети, але все одно не вистачає. Черга. Зуби почистити. Хаос, бо те дитя плаче – не хоче вставати, те вже хоче їсти, те хоче чаю», – розповідає Надія Степанюк.
Щоб було простіше, звечора готує меншим одяг. І вже зранку старші допомагають їм одягнутися.
Прибирають у будинку двічі на день, а готують, звісно, величезні порції. Макаронів на вечерю йде кілограмів зо три, а гречки чи рису варять із півтора кілограма, а то й більше.
«На таку гвардію, як у нас зараз, нам потрібно 500-550 пельменів. Дві-три години ліпимо з дочкою вдвох. Недавно були деруни, то нам довелося начистити два 15-літрові відра картоплі. Рятує те, що чоловік подарував кухонний комбайн», – каже Надія.
Побут у Степанюків, порівняно зі звичайною сім’єю, складний і дорогий. Один похід у магазин по продукти, зазначає подружжя, вартує 10 тисяч гривень. Узимку комунальні платежі обходяться у 17 тисяч гривень. Гроші мусять рахувати.
«Ми рахували, що в тисячу доларів на продукти не вкладаємося. Це при тому, що в нас є кури. І не рахуємо, що раз на пів року купуємо велику свиню. Якби вистачало, то Саша допомагав би мені вдома й на роботу не ходив би. Це факт. Звичайно, не вистачає, особливо, коли діти хворіють. Ліки дорогі. Цієї зими діти по два рази хворіли», – розповідає Надія Степанюк.
Патронатна сім’я отримує допомогу від держави. На дев’ятьох дітей, поки вони живуть у Надії та Олександра, на місяць виплачують близько 65 тисяч гривень. Мама як вихователь отримує зарплатню – близько 14 тисяч. Державна політика така, щоб подібних сімей було більше. Тому батькам, готовим підтримати недолюблених дітей, усіляко допомагають.
«Жодні інституції сьогодні не замінять сімейне виховання, не замінять сім’ю, батьків», – упевнена регіональна координаторка проєкту «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату» Наталія Скубій.
Дітей, які потребують тимчасового виховання, в Україні у рази більше, ніж можуть охопити нинішні патронатні сім’ї, – понад вісім тисяч. Наталія Скубій каже: щоб заохотити мам і тат створювати патронат, втілюють проєкт, у межах якого людям надають безплатно побутову техніку та інше.
«Проєкт реалізовують за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, за підтримки Партнерства «Кожній дитині», Міністерства соціальної політики і фінансують завдяки Європейському Союзу», – пояснює Наталія Скубій.
Поки на Волині патронатна сім’я лише у Степанюків із Володимирщини. В Україні таких – майже 300.
«Якщо люди хочуть створити патронатну сім’ю, вони мають обов’язково пройти навчання у Волинському обласному центрі соціальних служб та отримати відповідний висновок про можливість бути патронатним вихователем. Після цього влаштуванням дітей опікується Служба у справах дітей», – коментує Наталія Скубій.
Надія Степанюк з власного досвіду наголошує: дітей не можна виховувати в інтернатах. Важливо, щоб вони жили в любові, яку може дати тільки сім’я.
«Інтернат – це для котиків і собачок, а не для дітей. От у нас усі патронатівські дітки називають нас мамою й татом… Діти живуть у сім’ї. Кожна дитина хоче мати маму й тата», – акцентувала Надія Степанюк.
