«Мене надихають люди»: історія інженерки з охорони праці водоканалу Володимира

Інженериня з охорони праці КП «Володимирводоканал» Марина Ілляшенко понад сорок років дбає про безпеку працівників підприємства. Вона не просто контролює інструктажі — вона формує культуру відповідальності, де головне правило: кожен має повернутися додому живим і неушкодженим.

Її історію розповідають на фейсбук-сторінці підприємства.

“Попри велику відповідальність у роботі, мене надихають люди, — говорить жінка, і додає: — коли бачиш, що твої поради та інструктажі справді допомагають зберегти здоров’я працівників, розумієш: твоя праця недаремна. Найбільша мотивація — це розуміння, що завдяки спільній роботі ми створюємо безпечні умови для кожного”

За плечима Марини Миколаївни понад сорок років стажу. Вперше прийшла на роботу на комбінат комунальних підприємств, до якого входило чимало комунальних структур міста, у 1986 році. Молодій фахівчині, яка ще навчалася у Львівському політехнічному університеті, доручили відповідальну ділянку — очисні споруди, де вона обійняла посаду інженера-технолога. Марина Миколаївна з теплом згадує свою наставницю Валентину Тимощук, яка терпляче вводила її у стан справ, передавала професійні знання та ділилася безцінним досвідом.

Згодом, коли розпочалася реорганізація і водоканал приєднали до Луцького водоканалу, Марину Ілляшенко призначили інженером з охорони праці. На новій посаді довелося починати буквально з нуля: створювати систему охорони праці, впроваджувати документообіг, навчальні програми, контролювати дотримання вимог безпеки на кожному етапі. Вона не лише впоралася, а й заклала міцний фундамент для подальшої роботи у цьому напрямку.

Найпріоритетнішим завданням у своїй роботі Марина Миколаївна вважає вміння працювати з людьми та не випускати з уваги жодної дрібниці: вчасно перевірити, чи все обладнання справне, чи забезпечені працівники засобами індивідуального захисту, чи дотримано всі правила техніки безпеки.

“Річ у тім, що робота нашого підприємства дуже розгалужена, — пояснює вона. — Люди працюють на різних об’єктах: хтось — у траншеї, інший — у вузькому колодязі. Усі вони — висококваліфіковані спеціалісти, які досконало знають свою справу й виконують її бездоганно. Але навіть коли повністю впевнений у власних професійних навичках, не завжди можеш передбачити, де підстерігає небезпека”.

За її словами, важливою залишається швидка реакція у критичних ситуаціях.

“Наприклад, коли слюсар підкопується до мережі в траншеї, треба слідкувати, аби його раптом не засипало ґрунтом. І якщо, не дай Боже, це станеться — кожна секунда буде важливою, щоб вчасно витягти людину й врятувати життя. Тому, коли люди бачать, що один працює, а десятеро стоять поруч — це не означає, що хтось простоює. Це передусім про безпеку: хтось контролює процес, хтось готовий прийняти естафету, хтось відповідає за інший етап. Без злагодженої командної роботи тут ніяк”.

Упродовж багатьох років праці Марина Миколаївна зарекомендувала себе не лише як фахівець, а й як людина, якій довіряють, до якої дослухаються. Колеги цінують її за принциповість, виваженість і людяність.

“Я завжди намагаюся донести до хлопців, що дотримання правил безпеки — це не формальність і не чиясь вимога зверху. Це, передусім, для них самих, — наголошує вона. — Бо найголовніше — повернутися додому живим і здоровим. І якщо для цього треба зайвий раз перепитати, проконтролювати чи нагадати — робитиму це стільки, скільки треба”.

Зі слів Марини Ілляшенко, саме завдяки тісній співпраці з колективом, постійному діалогу та вмінню правильно розставляти пріоритети й комбінувати підходи до безпеки, на підприємстві вдавалося уникнути найгіршого — жодного нещасного випадку, який би коштував працівнику здоров’я чи життя, не траплялося.

“Це результат спільної відповідальності, — підкреслює вона. — Я можу сто разів повторити правила, але якби люди їх не чули й не дотримувалися — усе було б марно. У нас сформувалася культура безпеки, і я цим дуже пишаюся”.

На запитання, чи відбулися зміни в охороні праці протягом останніх років, зізнається: швидше змінилися самі умови праці — і в кращий бік.

“Якщо, скажімо, раніше на дільниці водопостачання користувалися трактором «Борекс», який потребував більше часу для виконання робіт і не завжди мав достатню прохідність, то сьогодні маємо мініекскаватор. Завдяки йому роботи виконуються значно швидше, якісніше й безпечніше, — розповідає вона. — Також хлопці з дільниці водовідведення відчули покращення після надходження нової каналопромивочної машини”.

Крім того, з її слів, позитивно змінилися умови проведення аварійних робіт у темну пору доби.

“Маємо освітлювальну стійку, яка дозволяє якісно освітити робочу ділянку, — каже вона. — Це не лише зручно, а й значно безпечніше. Є генератор, тож хлопці можуть підключити необхідне обладнання прямо на місці. Усе це — кроки вперед, які справді відчутні в роботі.

Зважаючи на вищесказане, варто було оновити правила охорони праці щодо роботи дільниць водопостачання та водовідведення, — зауважує Марина Ілляшенко. — Адже умови праці змінилися, устаткування стало іншим, отже, і вимоги до безпеки потребують актуалізації та адаптації до сучасних реалій”.

Попри багаторічний досвід і бездоганне знання своїх обов’язків, Марина Миколаївна постійно навчається, стежить за змінами у законодавстві та вдосконалює власні навички. Вона також дбає про те, щоб і керівний склад підприємства був обізнаний з усіма нововведеннями й регулярно закріплював знання.

“Щороку, від майстра до головного інженера, усі проходять навчання. Ми повинні йти в ногу з часом і дотримуватися усіх правил техніки безпеки, бо це — важливий аспект у кожній роботі. А я зі свого боку робитиму все можливе, аби кожен працівник приходив на роботу з впевненістю, що про його безпеку подбали”, — підсумовує вона.