«Крапля» у морі волонтерства: про Ярину з Володимира, яка активно допомагає військовим та постраждалим від війни
З перших днів війни засновниця IT-школи у Володимирі Ярина Лебедь збирає волонтерську допомогу для військових та допомагає переселенцям. Їй дали позивний «крапля», за те, що вона називала зібрану від себе допомогу дрібницею, проте військові завжди щиро дякували та переконували у цінності цієї краплі.
Перебуваючи в Устилузі в перші тижні війни, сім’я дівчини приймала у своїй оселі біженців з маленькими дітьми, які заходили, щоб переночувати, а хто поїсти. У садочку Устилуга плели маскувальні сітки, за якими Ярина просиділа багато днів.
Активне волонтерство Ярини почалося з того, що виникла потреба забезпечити всім необхідним найближчу людину дівчини. Голова її сім’ї пішов на фронт і першочергово укомплектувати треба було його.
Ярина шукала берці – знайшла їх у нововолинця, який віддав взуття безкоштовно. За цю справу помічниця захотіла подякувати чоловіку та наліпити для військових багато вареників. Вона з сім’єю приготувала та передала волонтеру декілька великих відер нашої національної страви.
Після цього Ярину час від часу почали просити спекти печиво, пиріжки, ті ж вареники. Дівчина збирала команду дівчат, які допомагали готувати, і робила оголошення у своєму інстаграмі із закликом до бажаючих принести до неї смаколики для хлопців на передову. Володимирчани зносили мучне великими коробками.
“Мені дали позивний “крапля” – сталося так, тому що я завжди приносила до завантаженого буса волонтерів печиво і те, що могли, за можливості, докупити, наприклад: сто пар шкарпеток або десять футболок. Виходило так, що ми приїдемо в останній момент, бус вже майже завантажений, ми його догружали і волонтери жартували “бачиш, Ярина, цілий бус ти завантажила”. А я казала, що моя допомога, то лише крапля в морі”.
Волонтерська організація, з якою працює дівчина, завантажує бус на передову то один раз в тиждень, то два рази в тиждень, то рідше. Вони вже навіть не дзвонять до неї, помічниця весь час нагадує про себе сама.
Цивільні теж звертаються до Ярини: інваліди, багатодітні на окупованих територіях та ті, хто залишився без будинку.
Як ти розумієш, кому з цивільних дійсно потрібна допомога і вони не шахраї?
Перші тижні війни, я відразу закуповувала чи збирала все необхідне і відправляла потребуючим допомогу. Зараз я чекаю три дні. До мене звертаються, я повідомляю, чим можу допомогти, і після цього три дні з ними не зв’язуюся. Одні люди телефонують до мене і ввічливо питають, коли я відправлю посилку. А інші вимагають – таким я допомагати відмовляюся.
Як тобі вдається бути завжди активною?
Як і у всіх, у мене є моменти вигорання, проте рятує чітке розуміння, для чого і для кого я це роблю. Нещодавно незнайомі мені солдати з нульової лінії записали відео, де вони дякують Ярині за печиво та іншу допомогу, яка дає їм велику підтримку. І коли мені спадає на думку, що я більше не хочу цим займатися, я передивляюсь це відео, згадую слова хлопців, які казали, що носять передані мною футболки під серцем. Тоді приходить розуміння, що і мушу, і хочу далі допомагати.
Може якби не було такого фідбеку, то не було б і ні сил, і ні бажання. А так у нас виходить нескінченний обмін енергією.
