Князівни можуть все: 21-річна дівчина служить у 14 ОМБр заступником командира бойової машини

Ані 21 і вона заступник командира бойової машини, навідник-оператор БМП. У князівській 14-й бригаді дівчина служить вже півтора роки, за цей час звикла до того, що незнайомці, зокрема, люди, далекі від армії, дивуються, довідавшись про її фах і посаду.

Та сама дівчина нічого дивного в цьому не бачить, каже, за час служби зріднилася з бойовою машиною, а головне, зі своїм екіпажем і з підрозділом, у якому служить, повідомляюють на сторінці 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого.

“Вистрілити зуміла з другого разу. А от на те, щоб «порозумітися» з машиною, знадобився час – пригадує дівчина. – І хоча навіть зараз я не скажу, що знаю про неї все, неабиякого прогресу в «стосунках» нам таки вдалося досягти. – Усміхається Аня. – Величезна заслуга в цьому хлопців – мого екіпажу, підрозділу: вони навчать, розкажуть, допоможуть, підтримають”.

Коли надихнувшись прикладом двоюрідної сестри та її чоловіка, теж військовослужбовців однієї з бойових бригад, Аня тільки йшла служити, батьки, пригадує вона, були дуже проти, мовляв, «це не для дівчат», «та й взагалі, тобі це не потрібно». Втім, дівчина наполягла на своєму, і до цього часу, запевняє, не пошкодувала про своє рішення. Хоча, зізнається, спершу непросто було звикнути до армійських реалій, особливо важко давався розпорядок дня.

“Та знайшовши порозуміння і підтримку в колективі, а мені з цим пощастило, все можна подолати, і практично всьому навчитися. У мене так і було: певний час спостерігала за побратимами, як вони діють в тій чи іншій ситуації, як вправляються з БМП, а невдовзі взялася їм допомагати, стала повноцінним членом екіпажу. Втім, навіть зараз, якщо чогось не знаю, не соромлюся запитати поради чи попросити допомоги”.

За час виконання 14-ю бригадою завдань в районі проведення Операції О’бєднаних Сил Анні разом із екіпажем доводилося здійснювати виходи на передові рубежі. Особливого страху, каже заступник командира бойової машини, не було.

“Довіряла побратимам, довіряла командирам, намагалися максимально зосередитися, зібратися, аби, якщо надійде відповідна команда, зреагувати миттєво. Тому, думати про те, страшно мені чи ні, часу особливо не було. Та й зрештою, як і кожен військовослужбовець у нашому українському війську, у нашій бойовій бригаді, я знала, на що йшла. Тому кожен наш тренувальний чи бойовий вихід для мене особисто – підтвердження того, що я зможу, що не помилилася, обравши службу в українській армії”.