Хоч і живу за кордоном, назавжди залишусь українкою і мрію, щоб мої співвітчизники жили так, як німці, – володимирчанка Наталія Бауман

Відома володимирчанка Наталія Бауман (Хаджибаль), яка декілька років проживає в Німеччині, де створила сім’ю, розповіла про побут, традиції і психологію німецького народу.

Здається, ще зовсім недавно з екранів телевізора до нас мило усміхалася чарівна білявка, ведуча телепередач АТМ «Володимир», – пише Місто Вечірнє.

Жінку звали Наталія. Вона була донькою відомих у Володимирі педагогів. Після закінчення ЗОШ №2, педучилища та факультету соціальної педагогіки Волинського університету Наталія деякий час працювала в школі, а затим була запрошена диктором на телебачення. 

“Це найцікавіші роки мого життя, – пригадує пані Наталія. – Була молодість, натхнення, енергія, пошуки, знайомства і зустрічі з різними людьми”. 

Та згодом Наталія Хаджибаль зникла з екрану. В 2012 році вона виїхала за кордон. Молода жінка їздила в Мюнхен в гості до тітки, де і відбулося знайомство з Вернером Бауманом. Незважаючи на солідну різницю у віці, Наталія і Вернер одружилися. Після шлюбної церемонії запросили до ресторану дві пари друзів. Пишного банкету не було, оскільки в обох в минулому вже були шлюби. 

Нині Наталія з Вернером, донькою Даринкою і синочком Давидом проживають на землі Рейнланд-Пфальц, що на південному заході Німеччини біля кордону з Францією. Перебуваючи в рідному місті, вона завітала до редакції, де розповіла про своє життя.

Адаптація давалась нелегко

Європейське життя настільки відрізняється від нашого, що не всі українці, які мріяли жити в європейській країні, витримують психологічну адаптацію і повертаються на Батьківщину. Нелегко давалась адаптація й Наталії. Вона зізнається, що навіть було страшнувато. Давалося взнаки погане знання мови. Довелося працювати прибиральницею в будинку престарілих. Коли ж мову підучила, влаштувалася в магазин «Версаче».

А тим часом удосконалювала мову, працюючи з курсом Б-2, де вчилася писати твори і таким чином захищала свій диплом. Одночасно вивчала і психологію народу, серед якого жила, замислювалася над тим, чому німці так не схожі на нас, українців. І дійшла висновку, що це досить гуманна нація, зовсім не така, якою нам уявлялася. Німці завжди готові допомогти один одному, однак тримають відповідну дистанцію у стосунках з людьми. Виховання гуманізму розпочинається ще в школі. Дітей вчать, що не можна ображати людей, принижувати їхню національну гідність, релігійні переконання. Правильно поставлена гендерна політика. В Німеччині в першу чергу цінують людину, її здібності, а не національну чи релігійну приналежність.

Німці – це нація порядку та дисципліни. Законодавство тут у великій пошані. Якщо водій порушить правила дорожнього руху чи неправильно припаркує машину, то не тільки отримає штраф, а й статус неадекватної людини. Навіть можновладці, які дозволили собі, нехай і з хорошими намірами, порушити закон, не уникають справедливого покарання.

Звичайно, не утрималася від запитання про те, як ставляться німці до українців.

“Ставлення неоднозначне, але в основному позитивне. Як я сказала, німці взагалі толерантно ставляться до людей, не залежно від національності, – розповідає пані Наталія. – Щодо українців, то німців неприємно вражає наша запальність і нестриманість. Бійки в українському парламенті викликають у них саркастичний сміх. Але цю нестриманість вони пояснюють набігами татаро-монголів, а затим турків, які додали азіатські гени у нашу кров”. 

Традиції німецької кухні з українським присмаком

Багато наших земляків, опинившись на чужині, довго звикають до самобутньої місцевої кухні, до традицій харчування. А як же в Німеччині? Чи дуже їхні традиції відрізняються від наших?

“Традиції харчування – це насамперед культура харчування, – запевняє пані Наталія. – Німці мають славу гурманів. Застілля у них – маленькі закусочки під шампанське, далі – основна гаряча страва, а потім – десерт з вином. Інша зовсім культура сервірування столу, до якої я довго звикала. Це різні склянки для кожного виду напоїв. Узагалі німці готують менше. Накривати столи, які гнуться від наїдків, у них не прийнято, проте страви корисніші для організму людини. Продукти підбираються так, щоб організм їх легше засвоював. Звичайно, має значення і те, що ми накриваємо пишні столи лише на свята, а німці можуть собі дозволити куштувати улюблені страви щодня. Під час гостини для них основним є спілкування. Але дуже вітають страви, приготовані руками господині. Німкені не стоять цілий день на кухні, готують менше. Та коли ми відзначали день народження дідуся Адольфа і було запрошено 30 гостей, я приготувала українські наїдки. Гості були в захваті. Відтоді намагаюсь тішити сім’ю українськими стравами. Обробляю маленький город, де вирощую помідори, огірки, зелень. Чоловік любить борщ, оселедець під «шубою», вареники, домашню ковбасу”. 

 «Душа болить, що у мами така маленька пенсія»

Хоч життя в Німеччині набагато стабільніше, проте пані Наталія не забуває ні на мить про рідну землю і про свою родину. Вона не прийняла німецького громадянства, вирішивши залишитися громадянкою України. Її весь час тягне додому, до дорогої матусі, якій завдячує всім, чого досягла в житті. Тамара Семенюк, мама пані Наталії, все життя присвятила вихованню дітей, працювала вчителем української мови та літератури. За словами Наталії Леонідівни, мама була головним консультантом, коли донька працювала на телебаченні. Нині Тамара Юхимівна проживає у Володимирі-Волинському сама, оскільки старша донька Оксана працює в Норвегії.

Але Тамара Юхимівна часта гостя в домі своєї доньки. Вона відпочиває в колі їхньої сім’ї, тішиться внуками, всі разом подорожують. І хоч пані Наталія допомагає дорогій матусі, проте болить душа, що у неньки така мала пенсія. 

У Німеччині на пенсію йдуть у 65 років. Мінімальна пенсія – 600 євро. Для німців це порівняно мало. Коли хтось із подружжя помирає, його пенсію отримує той, хто залишився. Це дуже добре продумано. На високому рівні й медичне страхування, яке покриває всі витрати. Ми платимо за страхування 350 євро на місяць, але впевнені в хорошому обслуговуванні. Операції проводяться терміново. Ніяких затримок бути не може, бо головне – здоров’я та життя людини. У кожного свій сімейний лікар, свій стоматолог. А у кожної жінки – свій гінеколог. Щопівроку ці лікарі надсилають пацієнткам листи, в яких нагадують про необхідність профілактичного огляду. Чи отримують таку увагу українські жінки? Більшість із них звертаються до лікарів з власної волі, і, на жаль, нерідко втрачений час. Німецька медицина такого не допускає.

Не пізно стати мамою в 42 роки, а татом – у 62

Сім’я Бауман дуже дружна. Разом виховали Даринку, доньку пані Наталії від першого шлюбу. Зараз дівчина навчається на асистентку хірурга, відкрила свій салон краси. А три роки тому Наталія народила сина. Справжнім щастям став Давид для 62-річного батька, який вже має онука – ровесника синочка. 

“Німці не закомплексовані, – посміхається пані Наталія. – У цій країні нічого дивного немає в тому, що жінки народжують, а чоловіки стають батьками у старшому і навіть солідному віці. Тому українкам слід відкинути комплекси і сміливо наслідувати цей приклад. 

Їхня родина обожнює подорожі. За час подружнього життя Наталія і Вернер відвідали Грецію, Італію, Швейцарію, Норвегію. Улюбленим місцем відпочинку став острів Ельба, а зимової пори – Швейцарські Альпи, де Вернер (спортсмен, велосипедист і лижник) привчав до лижного спорту всю сім’ю. Вже і трирічний Давид стає на лижі. Часто, гостюючи у доньки, приєднується до лижних прогулянок і Тамара Юхимівна. 

А ще цікавим в житті пані Наталії є те, що вона бере активну участь у діяльності української громади. На свята місцеві українці за традицією накривають багаті столи зі смачними стравами, співають мелодійні українські пісні. 

“Я назавжди залишилась українкою і мрію, щоб мої співвітчизники жили так, як німці”, – сказала на завершення розмови пані Наталія.