Головна у селі: інтерв’ю зі старостою Стенжаричівського округу Устилузької громади Оксаною Савчук

Староста Стенжаричівського округу Устилузької громади Оксана Савчук родом не з цього села, а із сусіднього Білина. Та за 12 років, що тут в невістках, стала для стенжаричівців своєю. Молода та активна жінка намагається розвивати село, бо відчутно, що прикипіла до нього всім серцем.

Про те, як живе її старостинський округ, з якими проблемами зіштовхується і як їх долають, пише журналістка “Слово правди” Ярослава Колоскова.

Чомусь мені думалось, що староста у селі, як колись у сільській раді, має підмогу хоча б у вигляді секретаря. Але ні – за законом для сіл, де менше тисяча мешканців не передбачено. Тож староста Стенжаричівського округу, куди ще входять Турівка, Полом`яне та Заболоття, Оксана Савчук сама собі діловодка, адміністраторка, секретарка. Жартома каже, що інколи їй здається, що вона якась «супервумен» паперової роботи.

– Оксано Ярославівно, скільки часу працюєте старостою?

 – З кінця 2020 року – уже третій рік пішов. На цю посаду мене призначили, а не обирали, як це вже відбувається зараз шляхом громадського обговорення. Робота була новою для мене, адже раніше я працювала у дитячому садочку. Повноважень у старости дуже багато: здійснення нотаріальних дії, адміністративна робот аЦНАПу, благоустрій, соціальні проблеми.

– Чим нині живуть села вашого старостинського округу?

– Зареєстровано в окрузі 543 мешканців, але проживає менше. У Стенжаричах 383, серед них 71 дитина, 18 старожилі,яким за 80 років. В цьому році у насзросла народжуваність – на світ з’явилося три дитини. І всі хлопці. Це для села великий плюс, адже є чудовий дитсадок. Ми усіма силами докладаємося до його функціонування. Я там працювала і знаю, наскільки важливо, аби дитина ходила у дошкільний заклад. Це розвиток, соціум, друзі, малюки вчиться там взаємодіяти – вдома такого не буде. У садочку нині 14 дошкільнят, які відвідують різновікову групу, шкільним навчанням охоплено близько 60 учнів. У перший клас у новому навчальному році піде шестеро школяриків.

Роботою мешканців села частково забезпечують «Сади Володимира». Жінки їздять до Польщі на заробітки, тримають господарство. Є декілька фермерів, які працевлаштовують людей. Багато хлопців пішли служити.

– Війна з росією торкнулося кожного. Розкажіть, як Стенжаричі приймали переселенців?

– Зараз у Стенжаричах мешкає десять внутрішньо перемішених осіб, ще одна -пані Анжела в Турівці. До речі, нещодавно ми за сприяння родини Сас з Устилуга завезли їй постільну білизну, подушки та ковдру. Знаю, про її проблеми, тож у міру можливого будемо долучатися до їх розв’язання.

На початку у нас було 47 переселенців.Тепер, як це пригадую, то сама дивуюся, як ми змогли їх поселити, забезпечити потрібними речами та вирішуватипитання з реєстрацією документів на виплати.

Були такі, що приїжджали до родичів. Запам’яталося,як родина з Краматорська знайшла наше село через інтернет. Приїхали, я почала їх реєструвати, але є така одна анкета, яка проходить через військомат, і як тільки дійшла справа до її заповнення – вони зникли. Це дивно, бо мій чоловік з 1 березня служить у ЗСУ. Як бачите, різні люди трапляються. Є такі, які хотіли тут не просто перебути, але й допомагати селу. Родина Білозерських з Чернігівщини допомагала прибирати меморіал загиблим землякам, а коли зрізали старі дерева, я запропонувала їмдрова, то вони гроші за них хотіли заплатити.

Мешкав у нас навіть громадянин російської федерації, який на українці одружився, приїхали з Чернігівської області. Намагався говорити українською мовою, але до громадських робіт не долучався.

Дуже багато отримували гуманітарної допомоги, яку доставляли на Устилузьку міську раду. Брала свою машину, їхала, складала, привозила та роздавали переселенцям. На Великдень 2022 року стенжаричивці напекли пасок, нафарбували яєць і всім цим пригощали наших переселенців. Надавав допомогу продуктами, одягом, постільною білизною і Микола Юнак.

Навіть зараз громада на запит про те, скількох людей тут можуть прийняти у випадку теракту на ЗАЕС чи нападу з боку Білорусії, маєдва чергових будинки, де можемо розмістити десять осіб.

 – Бачу у вас почали ремонт дороги…

– Такі роботи ведуться на вулиці Відродження за кошти місцевого бюджету. На 900 метрів дороги виділено два мільйони гривень. Мені аж на серці полегшало, коли приїхала техніка і закипіла робота. Працює фірма-підрядник з Ковеля. Зняли старий шар асфальту, висипали щебеневу подушку і незабаром покладуть асфальт. Уже маємо плани на старий асфальт, добре було б ним підсипати ями на інших дорогах.

Сільські вулиці грейдеруємо, часто з цим допомагає лісництво. В Турівкунещодавно завезли щебінь і ним підсипали дорогу.

Коли виходили з приміщення Стенжаричівського старостинства,сюди якраз під’їхав голова Устилузької громади Віктор Поліщук щоб проінспектувати хід ремонтних робіт на вулиці Відродження. Каже, хотілося б зробити більше, але час такий, що ресурси обмежені.