Дружини загиблих воїнів з Володимира втілили на полотні їхні історії кохання

Ці шестеро володимирчанок досі і не думали, що писатимуть картини. Та ось з-під їхніх пензлів вийшли полотна, наповнені світлом, любов’ю і легким смутком. Такі різні, як і їхні авторки. Й водночас такі споріднені між собою. Адже цих жінок об’єднує спільне горе: кожна із них втратила на війні свого коханого.

Арт-терапевтичний проєкт «Жива. Справжні історії кохання» спрямований на соціальну та психологічну реабілітацію дружин загиблих захисників. Жінкам, які втратили чоловіків на війні, пропонують під чуйним наставництвом фахового художника чи художниці зобразити на полотні їхню історію кохання, пише журналістка Віталіна Макарик для газети «Слово правди».

У Володимирі провести таке заняття зголосилася мисткиня, педагогиня, засновниця художньої студії «Палітра талантів» Тетяна Салуха. Разом із нею шестеро володимирчанок, які досі не мали досвіду малювання великих картин, створювали власні мистецькі твори, виливаючи у них свій біль, смуток, найтепліші спогади, ніжність і любов.

Тетяна розповідає, що долучитися до цього проєкту їй запропонувала організаторка з Києва Олена Сокальська. Зустрічі з жінками запланували по суботах, щоб зручно було після роботи зібратися. Перше заняття тривало близько п’яти годин, друге – ще довше. Для кожної з учасниць це був новий досвід. І хоч спершу від цього відчували певне напруження, але дуже швидко втягнулися в роботу, а творча праця пліч-о-пліч здружила їх між собою.

«Ми досі не були знайомі, але після цих двох занять таке відчуття, ніби знаю дівчат не перший рік», – усміхається Тетяна Салуха.

Кожна учасниця прийшла зі своєю ідеєю, референсом того, що хоче намалювати, аби ця картина нагадувала їй про кохану людину. Також кожна має написати супровідний текст до картини. З роботами впоралися чудово, побачити їх буде нагода на виставці в Луцьку, яка відбудеться 9-го лютого. Після виставки вони повернуться авторкам.

«Я спочатку запрошення зрозуміла трохи не так: думала, це буде розмова з психологом, а художник на її тлі намалює картину», — зізнається Інна Сокоринська.

Із чоловіком Дмитром їх познайомила війна, позаяк жінка також військова.

«Ми якось мало були разом у цивільному житті, – сумно додає вона. – тому на картині я вирішила зобразити наш єдиний спільний відпочинок, коли ми злітали в Чорногорію».

Для пари це був дуже щасливий період, адже вони чекали народження донечки. Один із моментів, які запам’яталися з того відпочинку Інні найбільше – це спуск канатною дорогою. Саме його вона вирішила зобразити на своїй особливій картині.

Інна зізнається, що не очікувала, що їй вдаться щось таке масштабне намалювати. Але під наставництвом Тетяни з усім впоралася. «Робота над п’ять годин поспіль  – то таки немало, і якби це було нудне заняття, то хотілося б його покинути. Але працювалося цікаво, легко і приємно»,  – ділиться жінка.

Для Руслани Сапіги запрошення на це арт-заняття стало несподіваним, але дуже вчасним.

«Напевно, мені треба було кудись вийти, – зауважує жінка. – Я далеко не художниця, але діти мої малюють. І коли вони поринали в малювання, їх це заворожувало. Я подумала, що цей короткий момент в моєму теперішньому житті зможе мене трішки відволікти, хоча, чесно кажучи, й сумнівалася”.

Але сумніви розвіялися, коли познайомилася із художницею Тетяною Салухою.

«Її спокій передавався нам, а час роботи пролітав надзвичайно швидко. Вдячні їй за уважність і терплячість, бо з такими новачками, як ми, це непросто», – додає Руслана.

Коли жінка міркувала над тим, що намалювати, їй зринув образ колосків, хоч спершу, каже, й не усвідомлювала, як їх намалює і з чим зможе поєднати. Але повністю поринула в потік творчості, дозволила йому підхопити себе і вести.

«Картина насправді відображає життя, бажання і мрії мого чоловіка, якого я підтримувала в усьому.  Ми якось жили і думали разом. І через те ця картина близька мені до душі. На ній є сонце, небо, квіти. Україна. Для мене це все дуже дороге».

«А я почну з кінця – з картини», – каже Оксана Ткачук, яку чоловік завжди називав лагідно Ксюшею. Розповідає, що малювала не минуле, а прийдешнє. На її полотні візерунок у стилі її улюбленого петриківського розпису та дві фігури у центрі. Не люди, а птахи.

«Ось я ходжу до церкви, і нам там розповідають, що всі ми потрапимо або в рай, або в пекло. Я з цим незгодна. Вірю, що в наступному житті ми з чоловіком зустрінемося. Цю нашу майбутню зустріч я й зобразила в образі птахів. Найменша донька, побачивши картину, одразу запитала: мамо, це ви з татом? У цей момент я зрозуміла, що малюю саме те, що маю, що в мене на душі», – ділиться жінка.

В Оксаниній сім’ї було троє військових – чоловік, найстарша донька й зять. Війна забрала не лише чоловіка, а й зятя – обидва віддали свої життя, захищаючи Україну. Жінка сподівається, що якщо подібні заходи з арт-терапії відбуватимуться знову, до них долучиться і донька. Бо це заняття, каже, потрібне, корисне й цілюще.

«Мій чоловік не був романтиком. Але незадовго до загибелі він прислав мені у вайбері чийсь вірш, де були такі рядочки, що людей єднає не кохання, не інтим, не щось іще, а їхні душі зв’язані невидимими нитками, і коли прийде час, вони з’єднаються у наступному житті. Я в це вірю – що це не кінець, а просто перерва. І зрештою так і станеться – ми зустрінемся».

Коли на проект запросили Наталю Митошоп, вона одразу зголосилася, хоча, зізнається, малювання – це не дуже її стиль, вона більше техніку полюбляє. Взяти до рук пензлик і вилити на полотно свої емоції – це було справжнім викликом.

«Всі, кому показую картину, захоплюються, а я зауважую, що зробила її не сама – без нашої наставниці-художниці не впоралася б», – каже Наталя.  Але, каже, було дуже цікаво й класно: гарні емоції і ти просто відчуваєш, що живеш.

Можливість відволіктися, передати свої емоції з допомогою художніх засобів, пережити відчуття катарсису – це те, що дарують учасницям арт-заняття проекту. А ще вони допомагають відчути життя у нових його гранях. Тож недарма цей проект так і називається – «Жива».

Стартувавши у великих містах вторік, проєкт у цьому році продовжує свої мандри Україною, розповідає його організаторка Олена Сокальська. «4 лютого проводимо майстер-клас для дружин полеглих захисників у Камені-Каширському, 9 лютого відкриваємо велику виставку з роботами волинянок у Луцьку, за місяць – ще одну в Нововолинську. Також на лютий заплановані майстер-класи у Дніпрі, Полтаві, Івано-Франківську, Фастові. У Києві тим часом тримає виставка робіт у центральній муніципальній книгозбірні. Ще не всі плани на рік чітко прописані, але вже можу сказати, що на День Незалежності плануємо бути з картинами у Палаці мистецтв у Львові, а в грудні зберемо учасниць у Києві», – розповідає Олена.

Таким чином завдяки проєкту «Жива», що реалізується за підтримки благодійного фонду «Сучасна Україна», вдасться зібрати десятки, а то й сотні втілених на полотні надзвичайно щемких і щирих історій справжнього кохання.

Віталіна МАКАРИК