Бажання робити щось своїми руками було завжди: розповіли про майстриню з Володимира Ілону Велимчаницю
Ілона Велимчаниця наразі працює в нотаріальній конторі разом зі своїм чоловіком. Однак, творчість йде з нею по життю пліч-о-пліч, бо ж сама за фахом музикант і носить музику в серці. Жінка спершу закінчила музичне училище, потім університет, а вже з 1998 року працювала тривалий час у Іваничівській музичній школі: спочатку викладачем, потім директором.
Вона зізнається, що бажання робити щось своїми руками було завжди, – пише журналістка Дарина Хаміна для газети “Слово правди”.
«Творчість – це моє з дитинства! Спочатку лялькам шила сукні. На той час такі іграшки були розкішшю, а якщо випадало їх мати, то вже вигадувала все, що тільки могла. Потім захоплювалася в’язанням, макраме. І тоді всю хату обвішала такими плетеними виробами. Був період, коли думала, якщо не реалізую себе в музиці, значить не моє, то точно вступатиму до Львова навчатися образотворчому мистецтву!», – ділиться Ілона Велимчаниця.
Вона розповідає, що береться за все, до чого руки лежать. Відтак, шиє одяг для себе та рідних, плете кошики, виготовляє тематичні інсталяції, зокрема, до Нового року чи Великодня.
«Я без цього жити не можу. Якщо дуже довго не займаюся творчістю, то, як кажуть мої діти, маму починає «крити». У такому випадку мені треба побути декілька днів вдома, порелаксувати і все буде добре», – сміється по-справжньому творча та креативна особистість та додає, що можливість проявити фантазію та уяву має бути завжди, особливо у цей складний час.
Ілона зазначає, що війна, звісно, внесла свої корективи і в її щоденне життя, проте творчість – те, що завжди прийде на допомогу!
«Чесно, з початку війни до творчості не хотілося звертатися. Спершу був період невизначеності. Потім потрохи себе починала витягувати, чимось займатися. Зараз вже воно мене трішки «піднімає». От навіть сам процес роботи із дітьми дійсно захоплює!», – розповідає майстриня.
Вона, до слова, дуже любить малечу і вірить в унікальність кожного, бо «у творчості, в музиці діти розкриваються». Із душевним теплом та щемом у серці ділиться і історією одного зі своїх учнів у музичній школі. Хлопець прийшов навчатися музиці вже у 8 класі, що доволі пізно.
«Всі говорили: «Як же ти його візьмеш? Він же такий дорослий!». Проте він талановитий! Я ж бачу, що дитина відкриється! Він дійсно розкрився у музичній школі!». Учень виявився працьовитим, тож за чотири роки опанував всю програму для подальшого вступу до вузу, з яким Ілона, власне, і допомогла йому. «Я завжди ставлю його в приклад. Він виступав в Японії, гастролював зі своїм гуртом всюди, і я від того щаслива. Якщо дати дитині якусь надію, то це дуже цінно», – зізнається жінка.
Ілона і надалі продовжує дарувати дітям надію, але наразі не лише навчаючи, а й проводячи різноманітні майстер-класи.
«Перший майстер-клас проводила для дітей провела на прохання вчительки гімназії ім. Олександра Цинкаловського Олени Жуйводи в класі, де вчиться моя донька Марта до свята 8 березня. Діти з класним керівником завжди відвідують будинки для проживання одиноких престарілих громадян. І якраз думали, з чим до них прийти, то вирішили робити квіти з фоамірану. Дітям сподобалося, вони просили повторити таке заняття», – зізнається майстриня.
Потім був ще один майстер-клас за участі Ілони – діти там виготовляли писанки. Сама ж жінка переконана, що «поки пишеться писанка – твориться українська історія». Під час спільної підготовки великодніх яєць і зародилася ідея провести захід, на якому Ілона із дітьми створить козацькі обереги для захисників та захисниць, що віддано боронять нашу землю.
«Чому обереги? Тому що щось створювати з м’якого матеріалу, що зіпсується і довго не послужить, недоцільно. А дерево лишиться надовго, навіть, якщо малюнок зітреться, то його можна поновити їхніми дітьми у майбутньому. Я вірю в такі штуки! І в обереги я вірю!», – впевнено мовить майстриня.
Вірячи в творчість та силу українських дітей, Ілона знає, що військові точно оцінять такі старання.
«Я думаю, що зараз перед хлопцями на передовій постійно сіра картинка, а якщо отримають щось, що дитячими пальчиками зроблено… Завжди ставлю себе на чуже місце. Якби, наприклад, у ті сірі та складні будні, коли ти не знаєш, чи ти завтра прокинешся, а тут в тебе з’являються крила. І думаєш: «Та що ж там мені вороги? Я їх зараз всіх перестріляю на раз-два, бо мене діти чекають!», – ділиться майстриня.
Тому із радістю підтримала ініціативу і розпочала детальну підготовку до майстер-класу.
«Зі створенням лунниці мені допомагав мій сусід-столяр Микола Губерук. Він вирізав кружечки ідеальної форми. Потім ми їх шліфували, дірочки заробляли, я ґрунтувала, склеювала до купи і таким чином зробила заготовки», – пригадує Ілона.
Для створення другого варіанту оберегів у формі карти України жінка звернулася до знайомої Марти Яцишин, що виготовляє різні вироби за будь-якими ескізами. Відтак, було створено 15 заготовок на пробу. Проте, саме вони найбільше і приваблювали дітлахів. За кошти своєї родини жінка також надала пензлики та фарби, щоб дитячі руки могли створити своєрідні брелки, які зігріватимуть мужніх дівчат та хлопців та фронті.
Ілона із материнською любов’ю радила усім охочим проявляти фантазію та додавати до виробів трошки символізму. Наприклад, барвінок, який уособлює кохання, калину – символ добра, благодаті та миру, рожева мальва оберігає родину від горя та біди, а соняшник – втілення сонячної енергії.
Діти ж у свою чергу повністю захопилися процесом.
«Я обрала мак і сонце. Так мені підказала інтуїція», – зізнається Дарина.
А Маша, що теж долучилася до майстер-класу, вкладала в оберіг не лише патріотичний сенс, а й по-дитячому філософський: «Я намалювала калину, бо це лікарська рослина, яка може вилікувати абсолютно всіх людей, окрім росіян, звісно».
Усі обереги до 14-ої ОМБр особисто передали військовослужбовиці Анні Голюк, її донька теж долучилася до ініціативи.
«Я знаю точно, що вони у хлопців викличуть купу емоцій. Дякую вам величезне! У понеділок обов’язково вранці вони вирушать з нами до місця призначення!», – зі сльозами на очах зауважила захисниця, що завітала на майстер-клас.
До слова, Ілона не лише намагається долучати дітлахів до образотворчого мистецтва, а ще й вчить історії рідної країни та рідного народу.
«Така кров у мене тече все ж таки. У мене дід був в УПА, усі мої пращури дуже сильно любили свою землю. Тому воно, напевно, передалося», – посміхається майстриня.
Тому і невтомно розповідає про синьо-жовтий прапор, герб, що є символом волі, та славний козацькій рід!
Також Ілона долучається і до волонтерської діяльності не лише творчістю: «Чим можу, тим і допомагаю. Наприклад, нотаріуси Волині на власні кошти купили і відправили чотири автівки на фронт. Ще у нашому осередку постійно виділяють кошти на потрібні медичні засоби, які закуповуються і відправляються. Люди, які мають змогу допомогти, то вони допомагають, просто тихенько».
Однак, жінка ділиться, що від можливості допомагати іншим у важливий період творення української історії внутрішня сила точно є, проте, через свою неймовірну скромність та простоту в спілкуванні, все ж гордості за себе не відчуває. Але для своєї донечки Марти вона точно приклад для наслідування.
«Я пишаюся нашою мамою і дуже хочу бути схожою на неї! Вона завжди достатньо багато робить для дітей і для людей. Мама дуже творча і в неї це йде від душі. І зараз вона дарує це і мені. Це дійсно насолода».
10-річна донька Ілони розповідає, що між опікою над родиною, роботою та благодійництвом жінка встигає готувати доробки для конкурсів та дарувати світові музику: «Мама ще займається фортепіано.
Вона дуже добре грає. Я в неї деколи вчуся і вже навіть освоїла гру на її фортепіано «Ой, у лузі червона калина похилилася». А ще вона дуже любить шити, наприклад, для мене костюми. Вона вміє зацікавлювати людей і дійсно підтримує наш народ!».
«Ми є дуже сильна нація, ми маємо пишатися тим, що ми українці, ми маємо говорити і співати українською мовою, шанувати і любити свою землю», – переконана Ілона Велимчаниця.
Нагадаємо, Прапор, герб та квіти: в історичному музеї Володимира провели патріотичний захід для діток.
