68-річна жителька Затурцівської громади може дві години без упину декламувати вірші

Дві години може розповідати вірші без зупину. Жителька села Кисилин Затурцівської громади Віра Савонюк, попри поважний вік, має напрочуд хорошу пам’ять.

Жінка, як і її батьки свого часу, співає у церковному хорі та бере участь майже в усіх культурних заходах у селі, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

Вірі Савонюк нині 68 років. Народилася вона в Кисилині. Дім, у якому живе, будували її батьки.

«Із 50-го року перебралися сюди. Батько будував. У 54-му я народилася. Прожила тут 17 років. Вийшла заміж молодою і пішла на Полісся. 12 років у свекрухи прожила. Готувала в печі, навчилася хліб пекти. Народила трьох дітей», – розповідає жінка.

Її чоловіку дали трикімнатну квартиру в Луцьку, тому з Полісся подружжя переїхало до обласного центру Волині. Згодом, аби побудувати житло дітям, квартиру продали. У 45 років жінка знову приїхала в Кисилин. Зараз у батьківській домівці живе сама. До неї часто приїжджають діти, а чоловік, із яким прожила 50 літ, помер пів року тому.

Нині Віра Савонюк на пенсії. За життя встигла попрацювати і на АЗС, і на молокозаводі, і в магазині, і в їдальні, і в колгоспі.

Замолоду з чоловіком тримали і корів, і свиней. Зараз має тільки курей і вирощує городину:

«Ми з чоловіком тримали і по дві корови, і по п’ять свиней. Городи обробляли. Старалися, бо будувалися. Дітям потрібно було допомогти хати поставити».

Діти запрошують пані Віру жити разом із ними, але жінка не хоче покидати село.

«Що я там буду робити? Тут город, можна господарство завести. А діти, внуки будуть по черзі приїжджати… Дід і бабця тут прожили. Мама й тато тут прожили. І я тут проживаю. Вже третє покоління», – усміхається пенсіонерка.

Найбільша проблема, за словами пані Віри, – те, що в селі немає транспортного сполучення. Автобуси сюди не курсують.

«Трохи почало все рухатися, але війна приглушила. І школу, і садочок, і медпункт побудували. І церкву відремонтували. Своїми силами якось зробили дзвіницю», – зазначає жінка.

Життя в селі та важка фізична праця – не завада таланту пані Віри. Вона, як і її батьки, співає в церковному хорі й бере участь майже в усіх культурних заходах у селі.

«Моя мама в хорі співала. Тато співав у хорі в церкві. І я пішла. Зараз неділя, свято – я до церкви. Бувало, що ходила до клубу. Я вірші читаю», – ділиться жінка.

Вона знає напам’ять близько 30 віршів. Додає: поезію потрібно любити і відчувати душею.

«Я можу дві години розказувати вірш за віршем. Прочитала – й поезії ніби самі в мене входять», – каже Віра Савонюк.