Вісім найкращих фільмів 2024 року, що уже вийшли

Оглядачі обрали найкращі фільми року на цей момент. Серед них – «Повстання Штатів», моторошний хоррор про черницю та епатажний кримінальний трилер з Крістен Стюарт.

Підбірку від оглядачів опублікувало ББС Україна.

“Звір” (The Beast)

Французький режисер Бертран Бонелло створив фільм про кохання, пам’ять, біль та штучний інтелект.

У суворому 2044 році людство знайшло спосіб, як позбутися непотрібних емоцій.

Головним помічником у цьому стає штучний інтелект, який рекомендує очистити ДНК від минулих життів.

Зважившись на цю процедуру Габріель (Леа Сейду) починає подорож минулими життями, в кожній з яких зустрічає Луї (Джордж Маккей). Вона відчуває миттєву симпатію до нього, але не може позбавитись від передчуття чогось поганого.

“Звір” – запаморочлива історія, яка спочатку може й не складається воєдино, але сповнена несподіваних поворотів і сюжетних подій.

Кохання, ненависть, пристрасть, страх, безумство, безвихідь — коктейль емоцій, який одним махом випиває Габріель, щоразу намагаючись позбутися можливості відчувати.

“Проклята діва” (Immaculate)

Горор, головну роль у якому виконала Сідні Свіні, розповідає про молоду американку Сесілію, яку переводять в італійський монастир. За деякий час вона розуміє, що вагітна, попри обітницю цнотливості, якої чесно дотримувалась.

Сюжет обіцяє щонайменше щось містичне, але автори довели речі до приголомшливих крайнощів.

Усе це припорошили науковою фантастикою. І така несподівана зміна курсу в жанрі дійсно вражає.

“Повстання Штатів” (Civil War)

Цей політичний трилер сценариста й режисера Алекса Гарленда обіцяє стати одним з найбільш суперечливих фільмів року.

Дія відбувається в недалекому майбутньому, де США втратили свою єдність. Каліфорнія і Техас відокремились від решти штатів і тепер називають себе “Західним альянсом”.

Намагаючись розібратись в заворушеннях, група журналістів (Кірстен Данст, Вагнер Моура та Кейлі Спейні) прямують до Вашингтона, щоб взяти інтерв’ю у президента (Нік Офферман). Але чи доберуться вони туди раніше, ніж це зроблять повстанці?

“Повстання Штатів” – це неймовірно переконлива й тривожна стрічка, – вважає оглядач Метт Золлер Зейтц. – Вона має свою життєву силу й не схожа на інші роботи Гарленда. Вона не схожа ні на що, створене ким-небудь раніше”.

“Любов, брехня та кровопролиття” (Love Lies Bleeding)

Менеджерка тренажерного залу Лу (Крістен Стюарт) тягне жалюгідне існування у забутому богом місті на півдні Техасу.

Вона керує брудним спортзалом, уникає батька-гангстера (Ед Гарріс) і марно намагається переконати сестру (Джен Мелоун) покласти край її шлюбу з аб’юзером.

Але все змінюється, коли Лу зустрічає бодибілдерку Джекі (Кеті О’Брайан), яка мріє перемогти на головному чемпіонаті країни з культуризму.

“Кохання спливає кров’ю” — історія фатальної пристрасті та романтичного бунту.

Тут шалено кохаються, брязкають зброєю й м’язами. Герої стають сміливішими, розділяючи одне з одним страх, біль і самотність.

“Химера” (La Chimera)

Фільми Аліси Рорвахер сповнені магічного реалізму.

“Химера”, дія якої відбувається в Тоскані в 1980-х роках, – одна з найкращих її робіт, оскільки перебуває на межі текстурованого реалізму й ілюзій.

У центрі сюжету – похмурий археолог Артур (Джош О’Коннор), який співпрацює з місцевими шукачами скарбів.

Втім, чоловіка більше цікавлять не дивовижні багатства, а можливість вислизнути в потойбічний світ – там його чекає померла кохана Беніаміна.

Режисерка вміє знаходити красу в руїнах –  чи то великий напівзруйнований будинок, де живе мати Беніаміни (Ізабелла Росселліні), чи сам Артур.

Сюжет стрічки сповнений небезпеки, злочинів та втечі від поліції. Але водночас сформований пронизливою, стриманою й харизматичною грою О’Коннора та елегантним баченням Рорвахер.

Мрії робота (Robot Dreams)

Мультфільм іспанця Пабло Берхера став одним з головних анімаційних проєктів й отримав купу нагород та номінацію на “Оскар”.

У центрі уваги – песик, який живе самотнім життям. Якось він бачить телевізійну рекламу, що пропонує друга у вигляді робота. Собака відразу робить замовлення. Незабаром він отримує коробку з роботом і його життя разюче змінюється.

Це – яскрава, оптимістична та неймовірно красива анімація, в якій практично немає діалогів.

Історія друзів, які знаходять душевну радість у компанії одне одного, а потім вирішують, чи зможуть вони навчитися жити окремо.

“Я – капітан” (Io Capitano)

Небагато драм про мігрантів можуть бути такими ж зворушливими, гуманними й тривожними, як ця історія про подорож 16-річного сенегальця у пошуках кращого життя.

За свою стрічку Маттео Гарроне на минулому Венеціанському кінофестивалі отримав приз за найкращу режисуру. А його непрофесійна зірка Сейду Сарр став найкращим молодим актором за роль вигаданого хлопчика, який вирішив дістатись до Італії разом зі своїм двоюрідним братом Мусою.

Почавши шлях у рідному Дакарі, хлопчики через усю Сахару добираються до Триполі, лівійської столиці на березі Середземного моря, від якої до Італії, здається, рукою сягнути.

Але дорога – жахлива, страшна, сповнена поневірянь і розчарувань.

У Лівії Сейду ув’язнюють і катують. На завершальному етапі йому доводиться вести човен з мігрантами у бік Італії, що дало фільму назву “Я – капітан”.

Гарроне створив промовистий, пронизливо реальний фільм про одну людину, історія якої перегукується з долями мільйонів людей по всьому світу.

“Ідеальні дні” (Perfect Days)

Це нова робота режисера Віма Вендерса, яка отримала приз за найкращу чоловічу роль на Каннському фестивалі та претендує на “Оскар” у категорії “Найкращий іноземний фільм”.

Хоча режисер — німець, дія відбувається в Токіо, а всі персонажі спілкуються виключно японською.

Стрічка розповідає про будні немолодого чоловіка, який працює прибиральником громадських туалетів у Токіо.

Кожен новий день Хіраями схожий на попередній. Він прокидається, поливає улюблені паростки кленів, купує воду в автоматі й сідає у синій фургон. Дорогою на роботу чоловік слухає музику й милується видами міста.

Хіраяма помічає речі, яких не бачить ніхто. Він довго вдивляється в листя. Або з усмішкою милується одними й тими самими будинками на шляху.

Вім Вендерс та оператор Франц Лустіг підкреслюють поетичність світу за допомогою ефектних візуальних прийомів.

Основою фільму є схожа на документальний фільм медитація про спокій буття.