В румунському місті подружжя рятувались від розлучень у “шлюбній в’язниці”

У середньовічній Трансільванії застосовували досить оригінальний спосіб сімейного консультування. Протягом 300 років пари, які були на межі розлучення, мали відсидіти в тісній кімнаті півтори місяці.

Мальовниче містечко Б’єртан, що лежить на північний захід від Бухареста і внесене до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, здається, застигло в часі. Тут і досі пересуваються на запряжених конями візках, а на вкритій бруківкою центральній площі місцеві фермери продають свій товар.

На узгір’ї в центрі селища височіє церква XV століття, укріплена валом. Усередині фортеці вздовж однієї з її стін є маленька споруда з кімнатою не більше за комору. Протягом 300 років пари, які були на межі розлучення, мали відсидіти в цій кімнаті півтори місяці, повідомляє BBC Україна.

Місцевий священик замикав їх у в’язниці, щоб вони владнали свої розбіжності та врятували шлюб. Звучить дико? Але місцеві архіви свідчать, що такий спосіб вирішення сімейних проблем був досить ефективним.

“Завдяки цьому благословенному будинку за три століття існування б’єртанської єпархії в нас було лише одне розлучення”, – розповідає Ульф Зіглер, чинний священик Б’єртана.

Сьогодні в темній тісній в’язниці – музей, а єдиними мешканцями нього є пара багатостраждальних манекенів.

Кімната з низькою стелею і товстими стінами обладнана досить скромно. З меблів тут є лише стіл і стілець, скриня для одягу і традиційне саксонське ліжко, зручно влаштуватися на якому могла би тільки дитина.

Оскільки метою ув’язнення було відновити стосунки, подружжя повинно було ділити все, від подушки і ковдри до скромної трапези на столі.

З висоти 11-метрових стін фортеці поряд із шлюбною в’язницею відкривається краєвид на селище та навколишню місцевість. Життя тут таке ж неспішне, як і раніше. Однак сьогодні пари відчувають значно менше економічного і релігійного тиску під час розлучень.

“Причиною, через яку подружжя вирішувало залишитися разом, було не кохання. Це був спосіб вижити в складних економічних умовах”, – пояснює Зіглер.

“Якщо пара протягом шести тижнів залишалась у в’язниці, вони не мали можливості заготовити достатньо їжі на наступний рік, і тому, щоб не померти від голоду, мали продовжувати працювати разом”, – додає священик.

Зіглер, однак, упевнений, що ідея шлюбної в’язниці була би корисною і сьогодні. І він, до речі, не єдиний, хто так вважає. До священика вже зверталися пари, які хотіли би вирішити свої сімейні проблеми за допомогою в’язниці.

“У сучасних родинах дедалі менше часу залишається одне для одного, ми стали більш егоїстичними, ніж наші предки”, – каже Зіглер.

“Ми страждаємо від самотності. Ось чому ми повинні більше розмовляти одне з одним, щоб розуміти, чого ми потребуємо і що нас об’єднує”, – додає він.