Три зниклі костели Володимирщини

У ХVІІІ столітті на Волині активно будували римо-католицькі костели. З’явилися такі культові споруди й у селах колишнього Володимир-Волинського району. Зокрема у Сельці, Свійчіві та містечку Устилуг.

До нашого часу жоден костел не зберігся, навіть ті, які збували знані архітектори та малювали відомі художники, пише Район. Історія.

Ікона зі Свійчева охороняє польське місто

Село Свійчів документально вперше згадується 1570 року. Нині воно входить до Оваднівської ТГ.

Римо-католицьку парафію у ньому фундував перший католик в давньоукраїнській шляхетській родині Ян Лагодовський. Є про це документ від 13 січня 1607 року. У 1607-1608 роках тут збудували дерев’яний храм Народження Пресвятої Діви Марії, який тоді ж чи пізніше отримав ще й муровану частину.

Ян Лагодовський, хоч і мав посаду волинського каштеляна (службова особа, яку призначав король або князь для управління «гродом» (замком)та навколишньою місцевістю) у Свійчеві не жив, резиденцію мав у Винниках на Львівщині,

За легендою, перший храм у Свійчеві спорудили на місці віднайдення  ікони Матері Божої Сніжної. Образ помістили у головний вівтар храму, а пізніше визнали чудотворним. До села потягнулися паломники. У 1787 році збудували новий костел більш просторий і мурований, а сталось це завдяки коштам Фелікса Чацького.

Перша світова війна не пошкодила костел, проте з часом він занепав, тому 1927 року відбулась його реставрація коштом вірян. Наприкінці 30-х років парафія налічувала понад 4300 вірних.

У 1943 році костел у Свійчові зруйнували, підірвавши його, за однією інформацією, німці за іншою – вояки УПА. Рештки храму після війни розібрали на будматеріали, залишилась лише сходинка з ганку перед ним. 17 вересня 1995 року на його місці було встановлено металевий хрест.

Цікавою є історія ікони Богоматері Свійчівської, написаної у XVII столітті. Сам образ є копією Матері Божої Сніжної. Час, коли вона з’явилася у костелі у Свійчеві, невідомий. Чудотворну ікону вшановували як римо-католики, так і греко-католики та православні, про що свідчать вотуми, прикріплені біля ікони. Вотуми – це  речі, принесені в дар за обітницею, заради зцілення або виконання певного бажання.  Сам образ мав срібний оклад і корони. Ікона була в костелі до 1943 року –  часу, коли перестала існувати парафія.

У серпні цього року у Свійчеві та його околицях відбувалися сутички між поляками та українцями. Костел кілька разів намагалися підірвати. Ікону врятували дві українки, які перенесли її до місцевої церкви. Згодом настоятель свійчівської парафії ксьондз Францішек Яворскі забрав образ до володимир-волинського костела Йоахима та Анни. Потім образ потрапив у Польщу, в м. Отвоцк. У 1987 році ікону реставрували, відновлено срібний оклад.

27 вересня 1993 року ординарій варшавсько-празької дієцезії єпископ Казімєж Романюк звершив акт урочистого віддання міста Отвоцька опіці Божої Матері. 8 вересня 1998 року образ був коронований архієпископом львівським Мар’яном Яворським. Корони були відлиті з вотумів, складених вірними парафії св. Вікентія Пауланського в Отвоцку, де зараз і перебуває цей образ.

Устилузький костел Паоло Фонтани

Устилуг – містечко на кордоні з Польщею. Нині є центром однойменної громади.

 У 1745 році місцева власниця Роза Розалія Поцейова уклала фундаторський акт про виділення коштів на будівництво в Устилузі костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів. У 1751 році між фундаторкою та архітектором Паолом Фонтаною було складено угоду на спорудження костелу і монастиря, яка регламентувала найменші деталі будівельного процесу.

Варто зупинитися на постаті цього архітектора. Італієць за народженням Паоло Антоніо Доменіко Фонтана  звів чимало храмів в Україні й був улюбленим архітектором родини Сангушків. Збудував костел і монастир отців Лазаристів у Заславі, дерев’яний костел у Білогородці, костел отців Домініканів у Вінниці, костел отців Єзуїтів у Кременці, парафіяльний костел у Чуднові, костел отців Капуцинів у Костянтинові, костел отців Єзуїтів у Житомирі, палац князів Сангушків у Заславі.

Будівництво комплексу в Устилузі Фрнтана завершив у 1759 році, а освячення костелу відбулося 24 серпня 1760 року. Його здійснив Луцький єпископ Антоній Волович. Капуцинський комплекс став головною архітектурною домінантою міста.

У 1832 році російська влада ліквідувала монастир, а після польського повстання 1863 року костел передали Православній Церкві. У 1919 році його повернули римо-католикам. Реставрацію костелу було завершено у 1928 році завдяки зусиллям багатолітнього пароха о. Фелікса Буяльського та коштам вірян. Наприкінці 30-х років парафія налічувала понад 4 тисячі вірних, котрі проживали в Устилузі та навколишніх селах.

Як тільки на Волинь прийшли перші совєти, так відразу восени 1939 року, костел розграбували. Остаточно закрили його у 1945 році. У 1959 році комісія з представників Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю УРСР обстежила пам‘ятки архітектури – костел і монастир. Визнали стан костелу незадовільним, а стан монастиря – добрим. Було рекомендовано відбудувати втрачені деталі пам‘яток і не допускати їх руйнування. Проте у шістдесятих роках костельно-монастирський комплекс повністю розібрали.

Селець на малюнках Наполеона Орди

Насамперед село Селець, яке нині входить до Зимнівської ТГ, історично відоме на Волині своїм палацовим комплексом. На жаль, зниклим. У цьому селі над річкою Лугою стояв родовий маєток Михайла і Беати Чацьких. Він складався з трьох двоповерхових корпусів, з’єднаних між собою галереями-переходами. Комплекс мав понад сотню залів, кабінетів, спалень, їдалень. Значна частина його приміщень була відведена для колекції старовини, книгозбірні, тут же був невеличкий театральний зал. Свого часу у Сельці побувала чи не вся волинська шляхетська еліта та найтитулованіші французи-емігранти. Побував тут у 1862 році й намалював палац польський художник ХІХ століття Наполеон Орда. Власне, на його малюнку, поруч з палацом, і видно селецький костел.

Як пише сайт «Костели і каплиці України», дерев’яни йкостел у Сельці існував ще до 1660 року та був збудований, швидше за все, місцевими власниками Мьончинськими. Є відомості, що спорудження мурованого храму фундувала Гелена Сапєга у 1668 році. Долучалися до його будівництва у 1733 році вже згадані Мьончинські. Після цього ще кілька десятиліть тривало спорядження костелу. 9 травня 1779 року його освятив єпископ Луцький Фелікс Турський.

Костел пережив Першу світову війну, а от палац – ні. В роки Другої світової знищено костел, парк, оранжерею, ряд господарських споруд і поховання Чацьких на давніх могилах. Тепер про те, як виглядав цей, колись такий знаменитий куточок Володимирщини, свідчать лише малюнки Наполеона Орди.