Син пішов служити за батьком: історія артилеристів з 100 бригади

Вадим та Дмитро — батько та син, які служать бійцями самохідного артилерійського дивізіону волинської 100 окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Історію військовослужбовців розповідають на фейсбук-сторінці бригади.

За плечами Вадима два роки строкової служби, півтора року участі в АТО на посаді командира гармати 2С1 «Гвоздика» у складі 95 десантно-штурмової бригади та майже три роки великої війни.

«З початку повномасштабного вторгнення я повернувся до війська, у свою рідну 95-ку. Згодом наш екіпаж перевели до 1 бригади спецпризначення імені Богуна, а звідти, після переформатування, потрапив до артилерійського дивізіону «сотки»», – розповідає про свій бойовий шлях Вадим.

Надихнувшись прикладом свого батька, до лав ЗСУ приєднався і 25-річний Дмитро.

«Пішов до війська, бо треба захищати свою країну», – зізнається Дмитро.

Чоловіки переконані, що запорукою успіху їхнього підрозділу є мотивація та щоденне самовдосконалення кожного військовослужбовця: як командира, так і звичайного солдата.

«Тут кожен на своєму місці чітко та якісно виконує покладені на нього обов’язки, адже всі розуміють, що від наших дій залежить життя побратимів-піхотинців», – говорять артилеристи.

Нині чоловіки боронять Україну на одній із найгарячіших ділянок фронту і роблять це з неабияким ентузіазмом, адже прагнуть якомога швидше повернутися з Перемогою на рідну Житомирщину, де на них чекає любляча мама та дружина Олеся.