Голова Господарського суду Рівненської області Вадим Торчинюк у суді ділить спільно нажите із своєю колишньою дружиною Наталією бізнес та майно у Луцьку. Раніше він реєстрував його на жінку, а після розлучення вирішив забрати назад. Дружина ж старанно берегла сімейні таємниці, але тепер вирішила розповісти історію журналістам. 

Це не звичайний сімейний конфлікт і поділ майна подружжя. Передусім тому, що демонструє методи роботи та спосіб досягнення цілей, які застосовує впливовий служитель Феміди. Показує, як українські судді можуть використовувати найближчих родичів, щоб приховувати статки, коли це необхідно, а коли потрібно – відбирати їх назад.

З моменту розлучення Наталії та Вадима Торчинюків минуло 4,5 роки. Довго жінка не наважилася заговорити із медіа. Але останньою краплею стали дії колишнього чоловіка: відбирання автомобіля, спроби забрати бізнес і помешкання, де вона проживає з дітьми. Центр журналістських розслідувань «Сила правди» поспілкувався із Наталією Торчинюк та її адвокатами і розповідає про судові баталії, які тривають між колишнім подружжям.

Хто такий Вадим Торчинюк

Вадим Торчинюк – суддя зі стажем. Він син колишнього начальника відділу кадрів Луцького електроапаратного заводу Георгія Торчинюка, в минулому юрисконсульт місцевих підприємств із групи компаній бізнесмена, народного депутата 7-8 скликань (2012-2019 роки) Сергія Мартиняка ТОВ «СМП» та ТОВ «Радош». 

Паралельно разом з дружиною будував власний сімейний бізнес із пригону, перереєстрації автомобілів з Європи. У 2006 році через такий бізнес засвітився у гучній кримінальній справі про «волинський клондайк», яка, проте, закінчилася нічим. 

У квітні 2012 року став суддею Господарського суду Рівненської області, а в 2014 році – його головою. Незабаром засвітився у ЗМІ в скандалі, який виник під час зборів суддів господарського суду у квітні 2015-го, на яких його мали переобрати керівником суду. Тоді він не пустив на засідання журналіста «Четвертої влади». 

За інформацією «Слідство.інфо», станом на 2015 рік Вадим Торчинюк офіційно був найбагатшим головою суду серед голів всіх господарських судів в Україні. Тоді лише за декларацією у його сім’ї було 9 земельних ділянок, 2 квартири, 2 гаражі, більше десятка транспортних засобів і понад 8 мільйонів гривень на рахунках у банках. А ще були не задекларована пам’ятка під Луцьким замком, маєток на стадії будівництва поблизу Луцька, бізнес. 

Вже за рік після цього розслідування декларація судді «схудла»: він перестав декларувати майно і доходи дружини. Спочатку суддя неохоче пояснював такий крок, але вже на початку 2017-го стало відомо, що він офіційно розлучився із дружиною. Вадим та Наталія Торчинюки перебували у шлюбі двадцять років. В них народилося троє дітей: син та дві дочки. 

Згодом ЗМІ детальніше дослідили бізнес Торчинюків та виявилося, що окрім двох луцьких компаній «Офісно-торговий центр» та «Любарт», суддя не задекларував і словацьку компанію «Vellex». Журналісти показали документи із ймовірним підписом Вадима Торчинюка, однак він наполегливо заперечував своє відношення до цієї компанії. 

«Повернувся і сказав, що він більше жити з нами не буде»

Ми зустрілися із Наталією Торчинюк в офісі її адвокатів у Луцьку. Це її друга спроба відверто розповісти про дії свого публічного колишнього чоловіка у ЗМІ. Вона вже була на одному з місцевих телеканалів, але зі слів співрозмовниці, сюжет так і не пустили в ефір – жінка з адвокатами припускає, що через зв’язки судді. 

Сьогодні між Торчинюками є близько десятка судових справ в активній стадії. Наталія каже, що не хоче здатися ображеною дружиною. Всі роки спільного життя вона була дуже потайлива – на будь-які питання стосовно чоловіка навчилася відповідати «Не знаю». Навіть після розлучення продовжила робити так, як він казав. 

Але все змінилося, коли колишній почав її «наказувати». Забрав автомобіль, забирає бізнес, а тепер збирається відібрати і житло. Однак, почнімо з моменту, коли все починалося. 

– Повернувся і сказав, що він більше жити з нами не буде. В один момент і все, – пригадує Наталія. 

– А ви знали, що в нього там є співмешканка? 

– Потім взнала. Він жив у Рівному і наймав квартиру. Йому дуже важко було добиратися до Луцька кожен раз після роботи. Він жив на дві сім’ї виходить. 

– Ви про це дізналися вже після розлучення? 

– Так. І в цій брехні це… гидко і огидно про це зараз говорити, що стільки було прожито. 

– І що в нього там з’явилася від неї дитина, теж дізналися тоді ж? 

– Це вже було після розлучення, то мене вже не особливо це хвилювало. У мене свій клопіт є. 

– Наскільки я розумію, є свідоцтво про народження в Сполучених Штатах? 

– Так, мені це озвучили, коли подали на зменшення аліментів. 

– А він з вами взагалі бував в штатах? Чи тільки з нею вже їздив? 

– Жодного разу. Тільки з нею.

Одна із основних судових справ колишнього подружжя стосується поділу майна. Зважаючи на попередні розслідування у ЗМІ, ми поцікавилися у Наталії, як вони наростили статки і як в їхньому житті з’явилося суддівство.

Наскільки я розумію, Вадим Георгійович до суддівської роботи займався певною діяльністю пов’язаною з автомобілями. Що саме це було? 

– Переоформлення, реєстрація. Займався автомобілями, які проганялися з-за кордону. 

– В якому сенсі? Він приганяв їх, чи він допомагав реєструвати? 

– Все починалося з нуля. Починалося з автомобіля, який коштував пару сотень євро для початку, то навіть і не євро ще тоді були, так як це з Німеччини проганялося. І дійшло до елітних автомобілів. Я не заперечую, що це була тяжка праця. Але я була завжди поруч. Я займалася дітьми. Ми йшли пліч-о-пліч. І мені дуже жаль, що так сталося. Прожити такий шлях від нуля і до якихось статків, до якогось здобуття освіти, до якоїсь мудрості, і так все перекреслити. І якби просто перекреслити, а просто зневажити все те, що ми пройшли разом і от вся зневага, яка існує, от я на собі її відчула.

В його біографії є робота юристом, юрисконсультом в певних приватних компаніях. Він справді там працював? 

– Не хочу говорити про це. Якщо говорити про нього особисто, в нього достатньо розуму, в нього достатньо цілей, до яких він іде. Оце була ціль. Те, що стосувалося, скажімо мене, так, я його підтримувала. В нього були такі моменти, що він опускав руки і казав: «Все, не хочу більше працювати». От якраз коли вже досягнув суддівства. 

– А як він став суддею? Він якісь зв’язки залучав? 

– Це не до мене запитання. Я можу сказати відносно себе, як я його підтримувала. Я можу сказати як він хвилювався. Я йому підказувала де ти проявляєш свою тривожність, а де – не проявляєш. Давайте я буду говорити про те, що стосується особисто мене. Бо все-таки в бруд мені не хочеться настільки вже занурюватися.

«Майно було на мені і не ставало питання відкрито показувати його»

Наталія Торчинюк розповідає, що на неї було зареєстровано багато різного майна. Із матеріалів справи стало зрозуміло, що не все воно було відображено у деклараціях судді Торчинюка. Як у паперових, так і електронних. Як до розлучення, так і після. 

– А було якесь майно, яке не було задеклароване, відображене в його декларації? 

– Воно було на мені. Те, що після подачі на поділ майна, те, що було на мені записане, то він не декларував. І це було, напевно, свідомо. 

– Це після розлучення. А до розлучення? 

– До розлучення так само. Було сказано, що я відмовляюся показувати свою декларацію при його перевірці. Я заявляю, що я не відмовлялася. Мене просто ніхто не поставив до відома, що я маю показати свої статки, майно. На мені завжди було майно. Але після того як Вадим Георгійович пішов в суддівство, то треба було показувати і звичайно нести якусь відповідальність. То тоді все було на мені і не ставало питання відкрито показувати це майно. Все те, що подалося потім на поділ майна. Що спочатку відрікатися від всього: «Це моєї жінки, це все на жінку, це все на дружину, це все вона несе відповідальність за це, ми з нею не спілкуємося». А в результаті за зачиненими дверима казати: «А при чому тут ти?». Тобто якось отакі стосунки, якась палка з двох кінців і таке двобоке бачення. Мовляв, для когось я один, а тут зовсім інший. 

Вадим Торчинюк хоче поділити навпіл зареєстровану на дружину нерухомість, а це: 

• дві земельні ділянки для садівництва і будівництва площею 87 кв. м. та 9,97 соток на вулиці Клима Савура поблизу ЗОШ №5 у Луцьку, 
• ділянка площею 12 соток та будинок на 412,4 кв. м. на вулиці Качалова у с. Зміїнець, 
• квартира на 119 кв. м. у багатоповерхівці на Олеся Гончара, 3 в Луцьку, 
• 26 гектарів землі сільськогосподарського призначення на Любомльщині.

Також суддя хоче повернути собі корпоративні права у фірмах «Офісно-торговий центр» та «Любарт», але про це – пізніше.

Перелічене майно, окрім будинку на Качалова, було вказане у паперових деклараціях про майно та доходи судді за 2013 та 2014 роки. Частково воно було і у першій його електронній декларації за 2015 рік, однак там стосовно майна на той момент ще дружини було вказано «Член сім’ї не надав інформацію». Наталія Торчинюк та її майно повністю зникли із електронної декларації Вадима Торчинюка за 2016 рік та наступних.

«Передзвонив молодшій доньці і сказав: «Доню, завтра вставайте раніше, у вас більше автомобіля немає»

Ще у 2015 році журналісти з’ясували, що за кілька років через декларації Вадима Торчинюка пройшло із півтора десятка транспортних засобів, які потягнули б на кілька сотень тисяч доларів США. Деякі були зареєстровані безпосередньо на суддю, деякі на членів сім’ї. Тож проблем із пересуванням у служителя Феміди точно не мало б бути.

Та після розлучення Вадим Торчинюк все одно вирішив забрати автомобіль в колишньої дружини. 

– Зі мною дуже хитро вчинили. В такій сім’ї не може бути, щоб в мене не було автомобіля. І завжди, як тільки я отримала посвідчення, в мене був свій власний автомобіль. Це була життєва необхідність, так як сім’я, родина і діти були на мені. В мене мій автомобіль забирають, а дають інший автомобіль. Ну ніби це закономірно: от тобі дають на рік молодший автомобіль, а цей забирають. Але, така ремарочка, що цей автомобіль записаний вже на його маму, а не на мене. І якби я була більш продумана, якби я наперед дивилася і можливо, якби була хитрішою, то я б анулювала б всі доручення, які я давала не тільки на Торчинюка, але й на його помічників. 

І, можливо, я б не була зараз в такому становищі, що маю доводити, що в мене повинен бути автомобіль, але його якимось чином немає. Тому якщо Вадим Георгійович каже: «Так потрібно», то я, навіть коли він вже був колишній чоловік, я казала: «Я тобі вірю, щоб тобі не зашкодило – звичайно». І от в мене з’явився новий автомобіль, не новий у цифрах, а новий після моєї машини. І він був записаний на його маму. 

Коли я перший раз сказала «ні», що я не буду робити так, як ти говориш, то вночі він прийшов. Так як в нього були все ще ключі, прийшов і забрав автомобіль з гаража самовільно. Передзвонив молодшій доньці і сказав: «Доню, завтра вставайте раніше, у вас більше автомобіля немає». Яка в мене була реакція, реакція в дітей – можете собі здогадуватися! І його на той момент не хвилювало, що це одинадцятий клас донька, що в неї купа репетиторів, що це школа, що це… Не в тому справа, що ми такі балувані і не можемо самі добратися, а в тому, що у нас настільки мало часу між репетиторськими пунктами і всіма іншими, що без автомобіля просто нереально! Тим більше, що ми не в центрі живемо. І тому це був реально шок. От просто шок. Як далі, особливо коли в тебе троє дітей в хаті на той момент було і… Ну побутові проблеми вже не буду озвучувати, але це був шок. Навіть з магазину донести ті торби це був шок. І його це не хвилювало, він не запропонував… Він, просто так вирішив. В нього метод наказати. 

«Готовий зробити маму психічно хворою тільки для того, щоб мене наказати»

Однією із судових справ Торчинюків є й справа, що стосується будинку, в якому проживає пані Наталія із дітьми. 

– Це будинок, який ми разом побудували, разом народили двох дітей вже в цьому будинку і ще маленьким був старший. Цей будинок так само був пожиттєво записаний на його маму. І я не звертала на це увагу, бо це були мої рідні, це були найближчі люди, які в результаті вставили мені ножа в спину першими. Коли ми розлучилися, я навіть закцентувала на цьому, що давай щоб не було в нас ніяких, що ми маємо ділити цей будинок навпіл, щоб щось було одне хоча б єдине, те, яке не ділиться – це будинок, де живу я і мої діти. Тобто це недоторканне. Це здається таке, що ну взагалі б в голову навіть не прийшло… Людина, яка має все! Це не те, що ти не маєш… Якось ти маєш і в моє положення ввійти, а тут одне – наказати.

Колишня дружина уточнює, що ще до розлучення цей будинок переоформили методом дарування на неї особисто. Однак, після відкриття справи про поділ майна закрутилася історія і навколо цього будинку. 

– Наступне, що він подав після позову про поділ майна, це анулювання дарчої. Знову ж таки це був другий шок після машини. Анулювання дарчої! Уявляєте, ти живеш і людина, яка уявила себе всесильним, всемогутнім, вдягнувши корону на голову, який вирішує судьби і долі людей! Ну він так вважає. І ти розумієш, що він реально може це зробити. Це був другий шок після машини. Він не одумався. При тому, що і діти просили, і бабушку… Ходили і казали, що «Бабуся, це ж неправильно». «Все, що Вадік робить, – все правильно». 

– А ви спілкуєтеся з його батьками? 

– Ні. Після того, як в мене забрали все: машину, будинок намагаються відсудити, зробивши маму психічно хворою, це ж не нормально. 

– Що ви маєте на увазі, зробивши психічно хворою? 

– А яким чином? По законодавству треба довести, що є реальні причини анулювання дарчої. Це не заповіт, це дарча, щоб анулювати яку треба дуже вагомі причини. Це треба довести, що людина психічно хвора. Тому я роблю висновки, що він готовий зробити маму психічно хворою тільки для того, щоб знову ж таки мене наказати. Не мене, а нас – його колишню сім’ю. 

– Тобто, якщо він забере будинок, то жити у вас не буде де? 

– Однозначно. 

Адвокат Наталії Торчинюк Сергій Книш каже, що наразі призначена судово-психіатрична експертиза щодо матері судді, а будинок перебуває під арештом. Юрист вважає, що такі дії суду безпідставні. 

– Призначена судово-психіатрична експертиза по позивачці стосовно того, чи могла вона усвідомлювати свої дії і керувати ними в момент укладення договору дарування в нотаріальному порядку. Тобто на якийсь проміжок часу позивачці намагаються надати статусу особи, яка не розуміла, що вона віддаровує будинок своїй невістці. Саме в той період часу, – розповідає адвокат Сергій Книш. – Пройшов тривалий період часу – майже чотири роки. Всі строки позовної давності вийшли, але це не перешкодило ініціатору цих справ, так його назвемо, породжувати таку штучну справу. Більше того, в ході цієї справи також була подана заява з протилежної сторони від опонентів про забезпечення позову, наслідком чого стали ухвали про накладення арешту. Без жодного доказу, безпідставні. Накладений арешт до вирішення справи по суті. 

«Там позиція: все, що моє – це моє; все, що твоє – то пополам. Крім дітей»

Одразу кілька судових справ Торчинюків стосуються їхнього сімейного бізнесу. Спір йде за 50% у компанії «Офісно-торговий центр» та 99% у ТОВ «Фірма “Любарт”». Свого часу співзасновником обох був сам Вадим Торчинюк, однак із початком суддівської кар’єри частки перереєстрували на Наталію Торчинюк. 

– Взагалі займався чоловік. На той момент в мене були малі діти, домашній клопіт. Плюс підприємництво якесь було і троє дітей – це троє дітей. Тому все обговорювалося ввечері після роботи. І звичайно ми все обговорювали разом, звичайно все затверджувалося разом, купувалося разом і придумувалися задуми разом. Тобто це було звичайне сімейне життя, – розповідає пані Наталія.

– А чому він вирішив перереєстровувати фірму? Я так розумію, що спочатку він був засновником. 

– Так, це закономірно. Він пішов по іншій доріжці, він вирішив себе проявити в юридичній сфері, в судовій системі. І звичайно, вже недоцільно і недоречно було, щоб на ньому були якісь активи і майно. І тому було прийнято, що я викупляю цю частку і само собою знову ж таки на домашніх зборах ми це все вирішили і оформили. 

Чим же цікаві ці компанії? Обидвом належать ласі шматки землі у центрі Луцька. Першій – 31 сотка для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної інфраструктури прямісінько напроти розважального центру «Промінь», поблизу ЖК «Яровиця», а другій – 26,5 соток на вулиці Богдана Хмельницького, 53 поруч із «Зосею», за 300 метрів від Луцької міської ради. 

Обидві ділянки вже роками пустують. На Богдана Хмельницького, 53 свого часу була взуттєва фабрика. У 2010 році з дозволу Луцької міської ради відбулося знесення об’єктів на ділянці. 27 жовтня того ж року тут відбулася трагедія, коли розбираючи стіну фабрики загинули двоє молодих хлопців. Відкрили кримінальну справу проти ТОВ «Фірма “Любарт”», директором якої тоді був сам Вадим Торчинюк. Незадовго до призначення Вадима Торчинюка суддею її закрили. 

На фото «ВолиньPost» весни 2012 року видно, що ділянка майже очищена від забудови. Лишилося кілька невеличких приміщень. 

Тим не менше, взимку 2020 року це не завадило директору компанії Борису Драганчуку продати приміщення інструментального цеху площею 198 кв. м. на цій ділянці лучанці Анастасії Каленіковій. Перед продажем оцінщиця із Запорізької області Світлана Піднебенна зуміла оцінити майно у 99 400 гривень!

Адвокат Сергій Книш зауважує, що суддя вдався до сумнівних методів, аби повернути контроль над фірмою. 

– Об’єкти зносилися у 2010-2011 роках. І був випадок, коли загинуло дві людини. В той час керував цим підприємством Вадим Георгійович. Була кримінальна справа, потім вона була закрита і вже на той час того приміщення, яке було продане у 2020 році, вже не було. Тобто продано повітря. Був техпаспорт формально, був запис в реєстрі формально, що цей об’єкт є, а фізично його в наявності немає. Однак, було зроблено договір купівлі-продажу. Напевно з тою метою, щоб перешкодити користуватися, вільно володіти тією ділянкою безпосередньо самій фірмі «Любарт» основною власницею, бенефіціаром якої є Наталія Володимирівна. 

Зараз вже за нашою ініціативою в Луцькому міськрайонному суді є справа, предмет якої – визнання недійсним цього договору купівлі-продажу невідомій особі Каленіковій, якої ніде немає. Яку і суд чомусь відмовився викликати, аби послухати, чи відповідає дійсності договір купівлі-продажу і ті пункти, в яких зазначено, що вона оглянула те приміщення. Заяв стосовно недоліків, перешкод для цього договору вона не вбачала і свідомо на основі власного волевиявлення підписала ці документи. Суд згодився викликати безпосередньо Драганчука, щоб його допитати.

Крім того, Сергій Книш додає, що екскерівник Борис Драганчук також звернувся в суд щодо стягнення зарплати за період діяльності. Однак, сам же собі її нібито не нараховував. 

– А з якою метою він звертається з цим позовом по стягненню заборгованості із зарплати? В цьому теж є якась ціль?

– Штучний позов стосовно того, щоб не знаю… Форма тиску, придати якихось фінансових незручностей в майбутньому, – вважає адвокат.

«В нас була ідеальна сім’я, ідеальні стосунки»

Схожа історія і навколо «Офісно-торгового центру». Вадим Торчинюк звернувся до суду аби добитися скасування і визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у фірмі, який вісім років тому, у березні 2013 року, уклав із своєю дружиною. У суді служитель Феміди стверджує, що не підписував цей договір і натякає, що це – підробка. 

– Цю фірму він позиціонує, як його? 

– Так, і не тільки це. 

– Тобто тепер він заявляє, що ви підробили документи? 

– Коли треба було кваліфікаційну комісію проходити, то все приховувалося і переписувалося, і відчужувалося на мене. І це… Взагалі по тим часам це навіть не обговорювалося, це було правильне рішення. Ми – сім’я, ми не обговорювали, що це – моє, це – твоє, а на майбутнє. Це все було наше, це не обговорювалося, не акцентувалося. Ми просто жили і планували своє майбутнє. Але, так склалося, що він вирішив поміняти долю всіх. Не тільки за себе вирішити, але і долю всіх нас, тобто його сім’ї – мене і моїх трьох дітей. Довелося звертатися до суду і доводити свої права, що ти так само щось в цьому житті… 

– А які були плани стосовно цієї ділянки чи цієї фірми? 

– Так як це партнерський проект був, то в планах була забудова. 

– Тобто якийсь торговий центр? 

– Ну це ж ви розумієте, що це змінні плани. Була забудова. А що саме, то конкретизувати на сьогоднішній момент не варто. 

– Це був фіктивний продаж? Ви ж мабуть не платили йому реальні гроші… 

– Чому фіктивний… Це були наші спільні гроші, ми це оформили відповідно… 

– Але ж гроші ваші все одно в сім’ї лишаються при такому договорі.

– Це умовно, це ж сім’я, звичайно. І звичайно, що кожен ніс свою відповідальність. Пропозиція його і пропозиція моя це прийняти, купити це так само відповідально було з двох сторін. Автографи і підписи ми ставили однозначно кожен за себе. Тут ми зіткнулися з тим, що ніхто ні за кого підписи не ставив. І це образливо піднімати це питання, що я десь могла підробити. Коли в нас була ідеальна сім’я, в нас були ідеальні стосунки, ми мали і маємо трьох дітей, то… негарно вийшло з його боку. 

– Після того як фірму перереєстрували на вас, ви якусь участь в її діяльності брали? Займалися документами, цікавилися діяльністю і чи вона взагалі якусь діяльність вела? 

– Ні. Коли вже стикнулася я з тим, щоб розбиратися, то мені відмовлено в передачі документів. Тобто, пан Торчинюк пішов іншим шляхом, почавши доводити, що я до цього ніякого відношення не маю. 

Судячи з оспорюваного в суді договору, свою частку в «Офісно-торговому центрі» розміром у 110 000 гривень він продав дружині за 1100 гривень. 

«В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі від 20.03.2013 не підписував, волевиявлення на відчуження своєї частки статутного капіталу в еквіваленті 110 000 грн. не мав та продавати за ціну 1100 грн. наміру також не мав. Доводить, що його підпис був свідомо сфальсифікований відповідачем з корисливих мотивів», – йдеться в судових документах по справі. 

Водночас ще у 2017 році журналістам суддя сам розповідав, що переписав свою частку в компаніях на дружину. 

– Я, пішовши на державну роботу, на державну службу, переписав свою дольову участь на дружину. І жодним чином після того ніяк не впливаю, не цікавлюся і не беру участь в даних компаніях, – запевняв Вадим Торчинюк.

Зі слів адвоката Сергія Книша та ухвал суду, судді Валентині Дем’як довелося двічі призначати почеркознавчу експертизу у цій справі. 

– Господарський суд призначив експертизу без будь-яких вільних наявних підписів, без будь-яких документів, де містяться оригінальні підписи Торчинюка. В той же час суд призначає експертизи виключно в межах клопотання без врахування нашої думки, – каже Сергій Книш. – Вони в першому випадку навіть не перевірили, що там (куди призначили, – авт.) навіть експерта немає, який може робити почеркознавчу експертизу. Тому суд позивачі поставили в незручне становище і він мав знову перепризначати цю експертизу на Рівне, в ту сторону, замість Луцька, коли в нас є такі спеціалісти, тільки в іншій установі.

Попри виграну справу стосовно доступу до документів про діяльність «Офісно-торгового центру» Наталія Торчинюк досі їх не отримала. 

– Доступ до документів не надають і ми можемо лише здогадуватися, з чиєї легкої руки це відбувається. Невиконання судового рішення, за яке передбачена кримінальна відповідальність, – розповідає адвокат Книш. 

– А виконавча служба…

– Воно лише пройшло апеляційну інстанцію. Звичайно, на часі звернення до органів державної виконавчої служби для того, щоб в примусовому порядку їх отримати. 

«Щоб було легше в Європі». Про словацьку «Vellex»

Ми не могли не запитати Наталію Торчинюк, для чого зрештою їм потрібна була словацька компанія «Vellex», наявність якої розслідували кілька років тому журналісти. Тоді у 2017 році голова Господарського суду Рівненщини Вадим Торчинюк переконував, що він не має відношення до цієї компанії, хоча деякий час був її учасником. 

– В мене немає компанії. В мене немає дружини. Я бізнес в Словаччині не проводив. Чим займалася моя дружина, ну, можливо й займалась, – говорив тоді Вадим Торчинюк. – Мені не відомо про те, яким чином я відношуся до цієї компанії. Там, та особа, яка, наскільки мені відомо, займалася безпосередньо, громадянин тої держави, десь він якісь є в нього проблеми з законом. Оце все, що мені відомо. 

Суддя також заперечував свій підпис на фінансовій звітності компанії. 

– Я жодного документа на іноземній мові не підписував, – заперечував служитель Феміди. – Я Вам відповідально заявляю: це не мій підпис, навіть не схоже. Повірте, я маю справу з документами і підписую їх багато разів. Свій підпис я впізнаю. Це не мій підпис.

Наталія Торчинюк каже, що все було не так.

– Так, це так само було прийнято рішення, що треба зробити, зареєструвати ту фірму. Але дивно, що без моєї згоди, отут якраз без моєї згоди і без всяких повідомлень чоловік перекочував як з сім’ї, так і фірма перекочувала до тої жінки, – розповідає Наталія Торчинюк. 

– Для чого створювалася ця фірма? Ви разом приймали рішення, обговорювали це? Все-таки це ж закордонна фірма. 

– Щоб получати документи і думали про майбутнє своїх дітей. Більше для навчання своїх дітей. Щоб було легше поступити і було легше в Європі з тими документами, які надавалися. 

– Тобто могла бути посвідка на проживання, в цьому плані? 

– Так. Це було відносно дітей в принципі. 

– А ця фірма була теж паперова? Вона не займалася діяльністю ніякою? 

– Так, діяльністю не займалася точно. 

Адвокати і пані Наталія припускають, що Вадим Торчинюк може використати свою посаду і становище для отримання необхідних рішень судів у розпочатих справах. Передвісником цього називають призначення почеркознавчої експертизи в Рівному – місті, в якому він і працює. 

***

«Сила правди» звернулася до Вадима Торчинюка за коментарем і поясненнями щодо озвучених його колишньою дружиною фактів. Однак суддя відмовився спілкуватися. 

– Ви не журналісти. Я вас не сприймаю журналістом, ви просто якийсь активіст. Не маю бажання з вами ділитися інформацією, – сказав Вадим Торчинюк. 

Принагідно нагадуємо, що громадська організація «Центр журналістських розслідувань «Сила правди» зареєстрована у жовтні 2017 року. У квітні 2019 року Центр офіційно зареєстрований як суб’єкт інформаційної діяльності у формі інформаційного агентства, отримав відповідне свідоцтво Міністерства юстиції, яке міститься в Державному реєстрі друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності.